Нормативно-правові акти та рекомендована література

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. /І Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

3. Про ангорське право і суміжні права: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

4. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 32.

5. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 34.

6. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36.

7. Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 32. - Ст. 297.

8. 9.Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

9. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 33. – Ст.345.

10. Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - №49. - Ст. 428.

11. Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 9. - Ст. 56.

12. 13.Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 8. - Ст. 28.

14. Про племінну справу у тваринництві: Закон України 21 грудня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 6-7. Сі. 37.

13. Про видавничу справу: Закон України від 5 червня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 32. - Ст. 206.

14. Про професійних творчих працівників та творчі спілки: Закон України від 7 жовтня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 52. - Ст. 312.

15. Про кінематографію: Закон України віл 13 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 22. - Ст. 1 14.

16. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст. 43.

17. Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність: Закон України від 23 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. - № 5-6. - Ст. 46.

18. Про затвердження Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 травня 2001 р. № 543// Офіційний вісник України. — 2001. - Мі2і. - Ст.940.

19. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, Л.С.Довтерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, - К.: Юрінком Інтер, 2002. Кн. 1. - С. 523-529.

Тема: «Авторське право та суміжні права »

Самостійно виконати

1. Поняття, функції та джерела авторського права.

2. Об'єкти та суб'єкти авторською права. Поняття співавторства та його види.

3. Виникнення авторського права.

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі.

5. Способи використання твору.

6. Строки чинності авторського права.

7. Право автора на винагороду ш використання його твору.

8. Поняття суміжних прав та їх правоті основа.

9. Об'єкти та суб'єкти суміжних прав.

10. Підстави виникнення суміжних прав.

11. Суб'єктивні суміжні права: зміст та межі.

12. Строки чинності суміжних прав.

13. Захист авторського права і суміжних прав.

Повинні знати такі терміни: авторське право в об'єктивному значенні, авторське право в суб'єктивному значенні, об'єкти авторського права, комп'ютерна програма, компіляція даних (бази даних), первинний суб'єкт авторського права (автор твору), співавторство, види співавторство, співробітництво, використанням твору, оприлюднення твору, опублікування (випуск у світ); відтворення творів, переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій; публічне виконання право на авторську винагороду, строки дії авторського права, суміжні права, виконавець, виробник фонограми, фонограма, відеограма, організація мовлення, організація ефірного мовлення, організація кабельного мовлення.

Самостійна робота (викласти письмово):

Знайдіть Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., ознайомтеся з ним, дайте відповіді на питання та виконайте завдання: 1). Законспектуйте норми-дефініції: аудіовізуальний твір; конграфактний примірник твору, фонограми, відеограми; організація колективного управління; похідний твір; публічне сповіщення; репрографічне відтворення; службовий твір; суспільне надбання. 2). Проведіть порівняльний аналіз норм ЦК України і нього закону про об'єкти авторського права. 3). Чи залежать одне від одного авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір. 4). Законспектуйте випадки вільного використання творів. 5). Яка форма встановлюється для договорів на право використання творів? Назвіть договори на право використання твору, які можуть укладатися в усній формі. 6). Які права не можуть бути предметом договору про передачу прав на використання твору? 7). З яких елементів складається знак охорони суміжних прав? 8). В яких випадках можуть бути обмежені майнові права виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення? 9). Назвіть способи управління майновими правами суб'єктами авторських і суміжних прав. 10). Яку інформацію зобов'язана надавати Установі організація колективного управління? 11). Які функції виконують організації колективного управління? 12). Дайте визначення плагіату. 13). Які дії розуміються під піратством у сфері авторського права і (або) суміжних прав? 14). Законспектуйте способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав.

Питання до самоконтролю:

1. Назвіть основні джерела авторського права і суміжних прав.

2. Як співвідносяться авторське право та суміжні права?

3. Назвіть ознаки твору.

4. Які види співавторства Ви знаєте?

5. Чим відрізняється право на винагороду від права слідування?

6. Які гарантії встановлює держава для забезпечення недоторканності твору?

7. Який орган здійснює контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору?

8. Назвіть строки чинності авторського права.

9. Назвіть способи використання твору.

10. В чому різниця між оприлюдненням твору та опублікуванням твору?

11. Який порядок реєстрації авторською права на твір?

12. Назвіть твори, які не і об'єктами ангорського права.

13. Чи можуть існувати суміжні прана без об'єктів авторського права?

14. Назвіть суб’єктів суміжних прав.

15. Назвіть елементи знаків охорони авторського права і суміжних прав.

Теми рефератів

8. Поняття технічних засобів захисту авторського права.

9. Авторське право в мережі Інтернет.

10. Правова охорона та захист авторського права і суміжних прав.

11. Особливості використання фонограм та відеограм.

Методичні вказівки

Рівень розвитку суспільства визначається, перш за все, розвитком науки, літератури та мистецтва в державі. Джерелами авторського права і суміжних прав є Конституція України, ЦК України, Закони України "Про власність", "Про авторське право і суміжні права", "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інші нормативно-правові акти України, що охороняють особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав. Особливу групу джерел авторського права складають міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 р.), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.), Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.), Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (1967 р.), Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.), Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Важливе значення для правильного застосування законодавства про авторське право і суміжні права має узагальнена судова практика, постанови Пленуму Верховного Суду України щодо захисту вказаних прав у разі їх порушення. Була б доцільною для використання у авторських відносинах розробка та затвердження відповідними органами типових авторських договорів.

Авторське право в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини по визнанню авторства і правової охорони творів науки, літератури та мистецтва, встановленню порядку їх використання, наділенню їх авторів особистими немайновими та майновими правами та захисту прав суб'єктів авторського права. Авторське право в суб'єктивному значенні — це особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права, які їм належать внаслідок створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

В юридичній літературі виділяють чотири функції, які виконує авторське право. До них відносять визнання авторства і охорона творів науки, літератури та мистецтва; встановлення режиму використання творів; наділення авторів творів науки, літератури та мистецтва та інших осіб, які мають право на ці твори комплексом особистих немайнових та майнових прав; захист цих прав. Авторське право встановлює охорону цих творів з моменту їх створення. В чинному законодавстві України відсутнє чітке визначення твору. Під твором розуміється результат творчої діяльності, комплекс ідей, поглядів, образів, поглядів. Твір може бути визнаний об'єктом авторського права лише за умов, якщо він є результатом творчої діяльності; не може бути визнано об'єктом творіння, наприклад, будь-яка технічна робота (редагування тексту твору або набір тексту твору на комп’ютері тощо), бо вона не має творчого характеру. Щоб твір був визнаний об'єктом авторського права, необхідно його виразити в об'єктивній формі. Задуми, які містяться в свідомості творця не можуть бути визнані твором. Таким чином, твір характеризується двома ознаками, а саме, твір повинен мати творчий характер і бути об'єктивно вираженим.

Коло об'єктів авторського права є досить широким. Так, відповідно до ст. 433 ЦК. України до об'єктів авторського права відносять різноманітні літературні та художні твори; аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добо ром або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; комп'ютерні програми; компіляції даних, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності; інші твори. Твори визнаються об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо (інформація, розваги, реклама). Не мають значення завершення чи оприлюднення твору, або у який спосіб чи у якій формі він виражений. Це можуть бути рукописи, схеми, фотографії, малюнки та ін. Зауважимо, що до об'єктів ангорського права не відносять ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори, вони є особливим і новим для нашого законодавства об'єктом авторського права. Комп'ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, що виражені у вихідному або об'єктному кодах). Компіляція даних (бази даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів. Охорона щодо цього виду об'єкту авторського права не поширюється на дані або матеріали як такі та не зачіпає авторське право надані або матеріал, що є складовими компіляції.

Законодавець визначає твори, які не є об'єктами авторського прана, зокрема: акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади; державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; інші твори, встановлені законом.

Щодо актів, які видаються державними органами та органами місцевого самоврядування слід звернути увагу на те. що проекти цих документів мають право авторства. Наприклад, авторами певного законопроекту є робоча група фахівців. Таке ж правило застосовується і до авторів проектів державних символів України, символіки територіальних громад, грошових знаків тощо. На ні твори розповсюджується правова охорона авторського права до офіційного їх затвердження.

Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Слід запам'ятати, що автором твору може бути лише фізична особа, причому не має значення її вік та стан дієздатності. Існує презумпція авторства, тобто автором вважається особа, ім'я (ім'я автора - сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора; прізвище та ім'я автора; прізвище, ім'я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора (вигадане ім'я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства); прийнятий автором знак (сукупність знаків) якої зазначено на оригіналі або примірнику твору. Дана презумпція стосується і випадків створення творів кількома авторами (співавторами). В тому разі, якщо дійсним автором твору є особа, яка не зазначена на оригіналі або примірнику твору, вона повинна доказати своє авторство, як правило, це здійснюється в судовому порядку.

Як вже зазначалося, твір може бути створений кількома особами, тобто у співавторстві. Авторське право на твір, створений спільною творчою працею кількома особами, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, що має самостійне значення. Розрізняють два види співавторства: нероздільне та роздільне. Ці два види співавторства різняться режимом використання творів. Нероздільне співавторство має місце тоді, коли неможливо виділити працю кожного співавтора. Прикладом нероздільного співавторства є наукова стаття двох або більше авторів. Роздільне співавторство має місце тоді, коли складові частини твору чітко визначені та відомо, яку із частин створив кожен із співавторів. Прикладом такого співавторства є будь-який підручник для юридичних вузів, глави якого написані окремими співавторами, чітко розмежовуються і можуть використовуватися окремо. Можна навести інший приклад: пісня є єдиним об'єктом авторського права, але вона може розпастися на два окремих твори — вірші та музика з двома різними авторами. Як правило, відносини між співавторами визначаються договором. Такий договір може бути укладений на будь-якій стадії створення твору. У разі відсутності такого договору, співавтори здійснюють своє авторське право спільно. Щоб визнати співавторство на певний об'єкт авторського права необхідна наявність таких умов: 1). Твір, створений спільною працею співавторів, повинен бути єдиним цілим (танок без музики — не балет). 2). Праця кожного співавтора повинна бути творчою (якщо один співавтор складає, диктує текст віршів, а іншим їх записує, це не є співавторство). 3). Повинен бути укладений договір про спільну працю над твором. 4). Співавторство повинно бути добровільним. 5). При нероздільному співавторстві твір повинен використовуватися за спільною згодою всіх співавторів. Але якщо, наприклад, один і з співавторів не дає згоди без достатніх підстав на його опублікування, це не перешкоджає іншим співавторам здійснювати свої права щодо цього твору. Кожен із співавторів у разі порушення йото прав може доводити своє право у судовому порядку. 6). При роздільному співавторстві кожен із співавторів має авторське право на свою частину і одночасно є співавтором всього твору в цілому. 7). Кожен співавтор має право на винагороду від використання твору у рівних частках, якщо інше не буде передбачено договором.

Від співавторства відрізняється співробітництво. Під співробітництвом розуміють колективну працю кількох авторів за завданням певної юридичної особи. Ця колективна праця не є єдиним цілим. В такому разі належність авторського права визначається відповідно до ст.ст. 429, 430 ЦК. України, Як правило, особисті немайнові права на твір, який створений у зв'язку з виконанням трудового договору або за замовленням, належать працівникам, які створили цей твір, проте законом може бути встановлено, що ці прана можуть належати юридичній особі або фізичній особі, де або у якої працюють ці працівники або замовникові. Щодо майнових прав на твір, створений колективною працею, то вони належать працівникам, які створили цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої вони працюють, або замовникові, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Розмір авторської винагороди та порядок її виплати за створення і використання твору, що був виконаний за трудовим договором або за замовленням, визначається у договорі між авторами і роботодав­цем (замовником).

Суб'єктами похідного авторського права можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких перейшло авторське право в порядку спадкування чи на підставі правочину (ст.ст. 29, ЗІ Закону України "Про авторське право та суміжні права"). Так, майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Зауважимо, що не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, що не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються не переданими. Підставою виникнення авторського права на твір є факт його створення. Особливістю здійснення авторського права є те, що для цього не вимагається його реєстрація або будь-яке інше оформлення, проведення спеціальної експертизи тощо. Автор (співавтори) твору має (мають) право використовувати знак охорони авторською права, який зазначається на кожному примірнику твору і складається з: латинської літери "С в колі: ©; імені(псевдоніму), найменування автору або особи, яка володіє виключними авторськими правами; року першого опублікування (випуску у світ) твору. © Зубаров І.О., Кондратов Т.Р., 2003*

Наголосимо, що використання цього знаку охорони авторською права є правом, а не обов'язком автора. Також автор твору або особа, яка має майнове право на цей твір. можуть засвідчити авторське право па оприлюднений чи неоприлюднений, шляхом реєстрації свого авторського права у відповідних державних реєстрах протягом усього строку правової охорони твору. Гака державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності у встановленому порядку, тобто ним вилається свідоцтво про реєстрацію авторського права.

Змістом особистих немайнових прав автору твору є право на: визнання людини автором твору; перешкоджання будь-якому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі чи репутації автору цього твору; вимогу зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо; заборону зазначення свого імені у зв'язку використанням твору; обрання псевдоніму у зв'язку з використанням твору; недоторканість твору; інші права встановлені законом.

Право на недоторканність твору визначається як право автора протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. У разі відсутності такої особи недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами. Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволу на використання твору; паво на перешкоду неправомірному використанню твору, в тму числі заборону такого використання; інші майнові права інтелектуальної власності, що встановлені законом.

За загальним правилом, майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Використанням твору є його: опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Цей перелік не є вичерпним, використання твору можливо і у інші способи, не заборонені законом.

Виключне право на дозвіл використання твору належить авторові або іншим особам, які набули майнових прав на цей твір. Використання можливе лише за згодою автора, крім випадків, коли використання твору можливе без згоди автора. Як правило, дозвіл на використання твору надається у формі укладення таких видів договорів як : ліцензія на використання твору; ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання твору; договір про передання виключних майнових прав на твір; інший договір щодо розпоряджання майновими правами на твір.

Право на перешкоду неправомірному використанню твору, в тому числі на заборону такого використання суб'єктом авторського права може здійснюватись шляхом попереджувального маркування твору знаком охорони авторського права, про який йшлося вище. Можливі й інші способи перешкоди та заборони неправомірному використанню.

Студентам при вивченні питання про використання твору необхідно уважно вивчити способи такого використання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" оприлюднення (розкриття публіці) твору - це здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Опублікування (випуск у світ). Опублікування твору - це випуск його в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права, виготовлення поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору вважається також депонування рукопису твору у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання примірника (копії) твору (ст. 1 вказаного закону). Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий (видання книги), публічно виконаний (публічне декламування віршів), публічно показаний (демонстрація твору безпосередньо - показ пантоміми у театрі або за допомогою плівки, слайдів тощо), переданий по радіо чи телебаченню (виконання пісні), відображений у загальнодоступних електронних системах інформації (твір розміщено в мережі Інтернет). Важливо, щоб цей твір був сприйнятий невизначеним колом осіб, які б не належали до членів сім'ї або близького кола знайомих автора. Наприклад, виконання пісні у колі близьких друзів на дні народження не буде вважатися таким, що пісня випущена у світ. Право першою опублікування (випуску у світ) належить авторові. Лише автор може встановити готовність його до випуску у світ. Законодавець встановлює певні обмеження щодо опублікування твору, зокрема твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. Тим самим гарантується конституційне право кожної людини на недоторканність особистою і сімейного житія. Однією з гарантій авторського права на твір є заборона опублікування його без згоди автора, крім випадків, встановлених ЦК. України та іншим законом. У разі смерті автора, його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.

Автор чи інша особа, яка мас авторське право мають виключне право на дозвіл чи заборону: 1). Відтворення творів, тобто право на повторне надання твору об’єктивної форми. Відтворення робить твір доступним іншим осо-нам. Відтворенням є не тільки надання твору об'єктивної форми, а й виділення його в іншу форму. Відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яка може зчитуватись комп'ютером (ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права). 2). Переклад. Для перекладу твору іншою мовою необхідно отри­мати дозвіл у автора твору. Автор може сам перекласти свій твір іншою мовою, такий переклад називають авторським. Якщо автор зробив авторський переклад свого твору певною мовою, ніхто інший не має права на переклад тією ж мовою. Слід знати, що автор твору і його перекладач не є співавторами. Дозволяється перекладати як сам твір, так і проміжний переклад. Згоду на такий переклад повинні надати як автор твору, так і його перекладач. Наприклад, твір Ви-соцького перекладено українською мовою. З української мови хтось бажає перекласти його на білоруську мову, в такому разі необхідно отримати дозвіл у спадкоємців Висоцького і у перекладача цього твору на українську мову. 3). Переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни. Переробка твору, наприклад, написання сценарію чи навпаки, аранжування, тобто пристосування музичного твору до інших інструментів та інші подібні зміни можуть відбуватися лише за згодою автора твору. 4). Включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій. Таке використання може мати місце лише за згодою автора твору. Автори творів, включених до складеного збірника, енциклопедії тощо мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору. 5). Публічне виконання — це подання за згодою суб'єктів авторського права творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (ст. 1 вказаного закону). 6). Продаж, передання в найм (оренду). Ці способи використання твору направлені, перш за все, на отримання прибутку. Так, відповідно до ст. 1 закону здавання у майновий найм це - передача права користування і (або) володіння оригіналом чи примірником твору на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди. 7). Імпорт примірників твору, примірників його перекладів, переробок тощо. Ввезення примірників твору, примірників його перекладів, переробок тощо в Україну та їх розповсюдження на її території можливе лише за згодою автору твору або його правонаступників, а також за згодою перекладача. Цей перелік не є вичерпним, автор твору або інші особи, які ма­ють авторське право на цей твір, можуть дозволяти або забороняти його використання і у інші способи.

Проте законодавець встановлює певні обмеження виключного права автора на використання твору. Встановлюються випадки використання твору автора без його дозволу і без виплати йому авторської винагороди. Ці випадки зазначаються як випадки правомірного використання твору без згоди автора в ст. 444 ЦК України. Так, твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;в інших випадках, передбачених законом.

З більш детальним переліком можна ознайомитися, звернувшись до ст. 21-25 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Зауважимо, що особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення. Одним із найважливіших майнових прав авторів твору та інших осіб, які мають авторське право є право на авторську винагороду. Таке право може виникати на підставі різноманітних юридичних фактів, зокрема на підставі авторських договорів, неправомірного використання твору, факту недоговірного використання твору, коли згода автора на таке використання не потрібна, але передбачена виплата авторської винагороди тощо. Як видно з наведених прикладів, право на авторську винагороду виникає із використання твору.

Ст. 27 Закону України "Про авторське право та суміжні права" закріплює право слідування, яке є однією з форм права на винагороду. Суть права слідування полягає втому, що автор твору образотворчого мистецтва, а у разі йото смерті - спадкоємці, впродовж встановлених строків чинності і авторських прав користуються щодо проданих автором оригіналів торів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору.

Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо. Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.

Ст. 28 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначає строки дії авторського права. Так, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. За загальним правилом, авторське право діє протягом усього життя автора і 70років після його смерті. Проте, є винятки з цього правила: для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено; авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора; у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору; авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації; авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років віддати його правомірного опублікування.

Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майно­вих прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені у вищезазначених пунктах, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у цих пунктах, але підліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбувається зазначена подія. Особисті немайнові права автора, передбачені шкотом, охороняються безстроково.

Закінчення строку дії авторського права на твори є підставою для їх переходу у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора.

У зв'язку з розвитком техніки особливого значення в суспільстві набувають суміжні права, що зумовлює виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторського права і відповідно необхідність їх правової охорони та захисту. Правова охорона та захист суміжних прав забезпечується Конституцією України, ЦК України, Законами України "Про авторське право і суміжні права", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про рекламу", "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про кінематографію", "Про архітектурну діяльність", "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техні­ки", Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Міжнародною конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, Конвенцією про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм, Договором Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми та іншими нормативно-правовими актами.

Необхідно звернути увагу нате, що виникнення суміжних прав ґрунтується лише на основі твору автора, який вже оприлюднений та розповсюджений у певний спосіб. Таким чином, суміжні права безпосередньо пов'язані з авторськими правами, тому вони і називаються суміжними. Наприклад, публічне виконання віршів певного автора іншою особою або виконання музичного твору автора музикантами тощо.

Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, їх спадкоємців та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконання, права виробників фонограм, відеограм, їх спадкоємців (правонаступників) та осіб, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм і відеограм, а також організацій мовлення та їх правонаступників, які охороняються авторським правом. До об'єктів суміжних прав відносяться: виконання; фонограми; відеограми; програми (передачі) організацій мовлення. Первинними суб'єктами суміжних прав є: виконавці творів (актори театру, кіно, співак, танцюрист, музикант, диригент тощо, які у різні способи виконують твори автора); виробники фонограми (фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі); виробники відеограми (фізичні або юридичні особи здійснюють відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень із звуковим супроводом або без нього); організації мовлення (організації радіо і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач, які передаються у ефір або по проводах). Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору або закону.

При реалізації суб'єктами своїх суміжних прав вони не повинні порушувати права авторів творів, які використовуються, а також інших осіб, які мають авторські або суміжні права. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Не має значення призначення, зміст, цінність тощо, а також спосіб чи форма вираження суміжних прав. Для сповіщення про свої суміжні права виконавці та виробники фонограм (відеограм) мають право використовувати знак охорони суміжних прав, який містить такі елементи: латинська літера Р у колі: ©; ім'я (найменування) особи, що має суміжні права; рік першої публікації фонограми (відеограми). Наприклад, напис на компактному диску: © ООО "Продюсерский центр Игоря Матвиенко" 2001 або® Компания "Одиссей" 2003.

За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.

Майнові права інтелектуальної власності належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом. До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відносять: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право на дозвіл використання об'єкта суміжних прав; право на перешкоду неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, у тому числі на заборону такого використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Права виконавців. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виконавцем є актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Виконавці наділяються особистими немайновими та майновими правами. Вони мають виключне право на заборону або дозвіл: доведення виконання до відома публіки під час його здійснення; запис (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо такий запис дає можливість сприйняття, відтворення телепередачі виконання за допомогою технічних засобів; пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання; оренда оригіналу чи примірника запису виконання; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею. Надається дозвіл на використання виконання самим виконавцем або керівником колективу виконавців, якщо виконання здійснювалося колективно. Як правило, укладається договір з користувачем на право використання виконання, в якому зазначаються всі умови використання виконання та розмір винагороди виконавцю (виконавцям). Зауважимо, що виключні права, що належать виконавцю, можуть передаватися за договором іншим особам.

Права виробників фонограм та відеограм. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" виробником фонограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків; виробником відеограми є фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, то вхо­дить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій). Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо), виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій. Виробники фонограм (відеограм) мають виключне право на заборону або дозвіл на використання фонограм або відеограм у такі способи: пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми; продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми; забезпечення засобами зв'язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею; інші дії, встановлені законом. Виробники фонограм (відеограм) мають право на одержання винагороди за їх використання. Проте без згоди виробника фонограми (відеограми) і без виплати йому винагороди можуть розповсюджуватися правомірно опубліковані примірники фонограми (відеограми) за умови, що вони уже введені в цивільний обіг шляхом їх продажу. Вказані права виробника фонограм (відеограм) можуть передаватися за договором іншим особам.

Права організацій мовлення. Під організаціями мовлення розуміють організації ефірного мовлення чи організації кабельного мовлення. Під організаціями ефірного мовлення розуміють телерадіоорганізації, що здійснюють публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників). До організацій кабельного мовлення відносять телерадіоорганізації, що здійснюють публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду). Організації мовлення мають виключні права на дозвіл або заборону на використання передач (програм) цих організацій шляхом: здійснення (трансляції, ретрансляції) передачі (програми) організації мовлення; запису (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо такий запис дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів; відтворення запису передачі (програми) організації мовлення; представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату; інших дій щодо використання передачі (програми) організації мовлення, встановлених законом. Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за використання їх передач (програм).

Строк чинності суміжних майнових прав на виконання спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з і січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису — з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання. Строк чинності суміжних майнових прав на фонограму, відеограму спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п'ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п'ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення. Можуть встановлюватися і інші строки у випадках, визначених законом.

Захист авторських та суміжних прав здійснюється в адміністративному, кримінально-правовому та цивільно-правовому порядку. Цивільне законодавство України визначає різноманітні способи захисту вказаних прав інтелектуальної власності.