Тема 11. Інфраструктура ринку фінансових послуг

Інфраструктура ринку фінансових послуг покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб'єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір.

Складність вивчення та аналізу просторової організації інфраструктури ринку фінансових послуг пов'язана з багатосегментністю останнього. Цей процес ускладнює відсутність однозначного трактування поняття “інфрас­трук­тура фінансового ринку”. Для чіткого розуміння поняття “інфрас­трук­ту­ра фінансового ринку” проаналізуємо методологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять: “інфраструктура”, “ринкова інфраструктура”.

Типовою, з цієї точки зору, с трактування інфраструктури як комплексу галузей господарства, що обслуговують виробництво і включають: будівниц­тво доріг, кана­лів, водосховищ, портів, мостів, аеродромів, складів; енерге­тич­не господарство; тран­спорт; зв'язок, водозабезпечення і каналізацію; освіту, науку, охорону здоров'я тощо.

Залежно від виконуваних функцій виділяють виробничу, соціально-культурну, інституційну, екологічну, ринкову та інформаційну інфраструктури.

Поняття інституційної структури та інфраструктури ринку фі­нансових послуг. Фінансово-економічний механізм ринку фі­нансових послуг передба­чає наявність об'єкта управління – інфра­структури фінансового рин­ку. Перехідний характер української економіки зумовлює необхідність формування розвиненої ринкової інфраструктури, яка забезпечуватиме нормальне функціонування економіки країни. Для чіткого розуміння поняття “інфраструктура ринку фінансових послуг” проаналізуємо методологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять: “інфраструктура”, “ринкова інфраструктура”.

Об'єкти ринкової інфра­структури здійснюють правове та економічне консультування підприємців і захист їхніх інтересів у різних структурах, забезпе­чують фінансову підтримку, кредитування разом із лізингом, аудитом, страхуванням нових господарських формувань, сприя­ють матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств, регулюють рух робочої сили тощо.

Інфраструктура – це сукупність усіх інститутів які приймають як головну так і допоміжну роль у здійснення операцій на ринку фінансових послуг.

Тема 12. Державне регулювання та саморе­гу­лювання ринку фінан­со­вих послуг

В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гаран­ту­вання прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціону­ван­ня ринку фінансових послуг в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.

Регулювання ринку фінансових послуг повинно передбачати вста­новлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх “свободи” державним конт­ролем – лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінан­со­вих активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зрос­тан­ня.

По-перше, високоякісний, добре відрегульований ринок фінансових послуг знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори по­в'язують з конкретною країною. Тому потрібен якісний контроль над ринками фінансових послуг, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.

По-друге, якісний, добре відрегульований ринок – це незамінний ін­стру­мент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі заощаджень, що інвестуються. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в еконо­міці.

По-третє, висока якість ринку фінансових послуг підвищує дина­мічність системи та її репутацію. Але сам контроль над ринком фінансових послуг не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інфор­мацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конку­рен­цію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона – дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність ринку фінансових послуг і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання ринку фінансових послуг втручання держави повинно бути обов'язковим.