Словник ключових термінів

А

Абсорбція –

злиття двох підприємств, за якого потужніше підприємство поглинає слабше.

Аваль –

це вексельне доручення, що забезпечує платіж за векселем.

Агресивна диві­ден­дна політика –

передбачає постійний ріст виплати дивідендів (як правило, у фіксованому відсотку їх приросту до величини у поперед­ньо­му періоді) не залежно від результатів фінансової діяль­нос­ті.

Агресивна інвес­ти­ційна політика –

спрямована на максимізацію поточного доходу від вкла­де­но­го капіталу у найближчому періоді. При реалізації цієї по­літики оцінці рівня інвестиційного ризику і врахуванню можливостей росту ринкової вартості підприємства у пе­рспек­тиві відводиться допоміжна роль. Формою реалізації такої політики є формування агресивного інвестиційного пор­тфеля.

Акредитив –

умовне грошове зобов'язання банку, що видається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку про­во­ди­ти такі платежі при наявності документів, передбачених в акредитиві, та виконанні інших умов акредитива.

Активи –

контрольовані підприємством у наслідок минулих подій ресурси, що їх використання, як очікується призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому. Активи під­приємства класифікують за багатьма ознаками, основними з яких є: форма функціонування (матеріальні, не матері­аль­ні, фінансові); характер участі в господарському обороті (обо­ротні та необоротні); ступінь ліквідності (ліквідні та нелік­відні). У західній практиці також поділяються на від­чут­ні та невідчутні.

Активи грошові –

сума коштів, які перебувають в розпорядженні підпри­ємства на певну дату і є його активами у формі готових засобів оплати (тобто у формі абсолютної ліквідності). До активів грошових належать: кошти в касі підприємства, кошти на розрахункових та валютних рахунках, коротко­тер­мінові фінансові вкладення, інші грошові активі. Активи грошові забезпечують постійну платоспроможність підприємства.

Активи ліквідні –

кошти, цінні папери, матеріальні цінності, інші активи, які можуть бути швидко реалізовані і використані для сплати боргових зобов’язань. До активів ліквідних підприємства належать грошові кошти в різних формах (готівка, кошти на рахунках в банках тощо), короткотермінові фінансові вкла­ден­ня, дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси гото­вої продукції, призначеної для реалізації.

Активи матері­аль­ні –

основні засоби й оборотні активи будь-якого виду, від­мінного від коштів, цінних паперів, деривативів та нема­те­рі­альних акти­вів. До активів матеріальних підприємств на­ле­жать активи, які мають речову (матеріальну) форму, зокре­ма: основні засоби, не­за­вершене капітальне вкла­ден­ня, обладнання, призначене до монтажу, виробничі запаси сировини і матеріалів, запаси малоцінних і швидко­зно­шу­ва­них предметів, обсяги неза­вер­ше­но­го виробництва, за­па­си готової продукції, призначеної до реалізації та інші.

Активи не оборот­ні –

сукупність майнових цінностей підприємства, які багато­ра­зо­во беруть участь у процесі його господарської діяльності. До них належать: основні засоби, нематеріальні активи, не­за­вершені капітальні вкладення, довготермінові фінансові вкладення, інші.

Активи нелік­відні –

група активів підприємства, які можуть бути реа­лі­зо­вані без втрат своєї поточної (балансової вартості) лише про­тя­гом три­ва­лого часу. До цієї групи активів належать: ос­нов­ні засоби, не­за­вер­шені капітальні вкладення, облад­нан­ня, призначене до мо­нта­жу, нематеріальні активи, довго­­тер­мінові фінансові вкла­ден­ня, безнадійна дебітор­сь­ка за­бор­го­ваність, витрати майбутніх періодів.

Активи нема­те­рі­альні –

група немонетарних активів підприємства, які не мають мА­те­рі­аль­ної форми та утримуються підприємством з ме­тою викорис­тання протягом періоду, більшого від одного року або одного опе­раційного циклу (якщо він перевищує один рік) для ви­роб­ниц­тва, торгівлі, з адмініс­тра­тивною метою чи надання в оренду іншим особам. Вирізняють такі групи активів нематеріальних: права користування при­род­ни­ми ресурсами, права ко­рис­ту­Ван­ня майном, права на зна­ки для товарів і послуг (товарні знаки, тор­гові марки, фір­мо­ві назви тощо), права на об’єкти про­мис­ло­вої власності (права на виходи, промислові зразки, ноу-хау, за­хист від недобросовісної конкуренції), авторські та суміжні з ними права (програми для ЕОМ, бази даних), гудвіл.

Активи оборотні (по­точні) –

сукупність майнових цінностей підпри­єм­ства, які обслу­говують поточний господарський процес і повністю спо­жи­ва­ються в продовж одного операційного (виробничо-ко­мер­ційного) циклу. До них належать: виробничі запаси сировини й матеріалів, запаси малоцінних і швидко­зно­шу­ва­них предметів, обсяги незавершеного виробництва, за­па­си готової продукції призначеної до реалізації, дебіторська заборгованість, грошові активи в усіх формах, коротко­тер­мінові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів.

Активи операцій­ні –

активи підприємства, безпосередньо задіяні у його ви­роб­ни­чій діяльності та формуванні доходу від цієї діяльності. Для визна­чен­ня обсягу активів операційних загальну суму активів зменшують на суму довго­тер­мінових фінансових вкладень, незавершеного капітального будів­ниц­тва, невста­нов­леного та виведеного з експлуатації обладнання, дебі­тор­ської забор­го­ваності за позиками наданими праців­ни­кам, та інших аналогічних акти­вів.

Активи поточні чисті –

різниця між поточними активами та поточними зобов’я­зан­нями.

Активи фінан­сові –

активи підприємства у формі наявних коштів та різно­го роду фінансових інструментів. До цієї групи активів на­ле­жать: грошові активи у національній та іноземних валютах (касова готівка, депозити в банках, вклади, чеки, грошові поліси), дебіторська заборгованість, коротко- та довго­тер­міно­ві вкладення підприємства.

Акцепт векселя –

це підтвердження платником згоди на оплату за пере­каз­ним векселем (тратті).

Акціонерний капі­тал –

кошти, інвестовані власниками компанії в її акції, та сума нерозподіленого прибутку. А. к. називають ще оплаченим капіталом.

Акція –

цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного това­рис­тва, підтверджує членство в акціонерному товаристві та пра­во на участь в управлінні ним, дає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а та­кож на участь у розподілі майна при ліквідації акці­о­нер­но­го товариства.

Амальгамація під­при­ємств  –

злиття двох чи декількох раніше самостійних підприємств чи банківських установ; одна із форм централізації ка­пі­та­лу в процесі конкурентної боротьби. Розрізняють два види амальгамації підприємств (банків): поглинання одним під­при­ємством іншого, яке при цьому втрачає са­мос­тійність і звичайно обмінює свої акції на акції підприємства, що його поглинуло; утворення нового підприємства шляхом злитті підприємств, які втрачають при цьому самостійність і передають свої активи новому підприємству.

Ануїтет –

фінансова рента, рівномірні та рівновеликі грошові платежі (або надходження), що здійсню­ють­ся корпорацією (або фі­зич­ною особою) через однакові інтервали часу протягом пев­ного періоду.

Арбітраж –

одночасні купівля і продаж певного фінансового ін­стру­мен­та (цінних паперів, валюти тощо) чи аналогічних фінан­со­вих інструментів на різних ринках з метою отримання прибутку від різниці в цінах, ставках процента, валютних курсах тощо.

АТС-рахунк –

ощадні рахунки, з яких банк автоматично переводить кош­ти на поточний рахунок клієнта.

Аудит –

перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, пе­р­вин­них документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з ме­тою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та вста­нов­ле­ним нормативам.

Б

Баланс –

форма фінансової звітності компанії, в якій з одного боку відображаються її активи, а з іншого – пасиви та зобов’я­зан­ня акціонерам.

Банк –

юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність щодо залучення вкладів від фізичних та юридичних осіб, ведення рахунків і надан­ня кредитів на власних умовах.

Банки  коопе­ра­тив­ні –

спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах.

Банківський ак­цепт –

форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оп­ла­ту переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труд­нощі.

Банкрутство –

недостатність активів у ліквідній формі, неспроможність боржника (підприємства, банку, іншої організації чи окремої особи) задовольнити у вста­нов­лений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Банкрутство може бути зумовлене конкуренцією, біржовими спекуляціями, некомпетентним управлінням, створенням неплатоспро­мож­них підприємств тощо.

Бета-коефіцієнт (β-коефіцієнт) –

показник, що характеризує вплив загальної ситуації на ринку цінних паперів на динаміку курсу окремого цінного паперу. Цей коефіцієнт використовують переважно для вимірювання ризику вкладень в окремі цінні папери по­рів­няно з рівнем систематичного (ринкового) ризику. Що біль­шим є значення даного коефіцієнту для конкретного цінного папера, то вищий рівень нестійкості доходів за ним.

Борг –

сума непогашеного фінансового зобов’язання.

Брокер –

зводить продавця з покупцем, одержуючи за посеред­ниц­тво комісійні.

Бюджет грошових надходжень та вит­рат –

прогнозний документ про рух грошових надходжень і пла­те­жів корпорацій на певний період. Розробляють з ме­тою оцінки руху коштів (готівки та грошей на рахунках у бан­ку) в процесі реалізації підприємницького проекту.

В

Важіль фінансо­вий –

інструмент регулювання пропорцій власного та позикового ка­пі­талу з метою максимізації рентабельності власних кош­тів під­при­ємства. Його дія виявляється в ефекті фі­нан­со­во­го важеля, під яким розуміють приріст рентабельності влас­них коштів, отри­муваний в наслідок використання коштів позикових (вра­хо­ву­ючи їх платність і поворотність). Ефект фінансового важеля до­сягається тільки тоді, коли еконо­міч­на рен­та­бель­ність активів фірми вища за середню ставку про­цента по залучених коштах. Різницю між еко­но­міч­ною рен­табельністю активів і середньою став­кою про­цен­та, скореговану на величину податкових відра­ху­вань, нази­ва­ють ди­фе­рен­ціалом фінансового важеля.

Валюта плате­жу –

це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютна блока­да –

заморожування в банках валютних цінностей іноземних дер­жав та громадян.

Валютна інтер­вен­­ція –

це пряме втручання центрального банку або казна­чей­ства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством іноземної валюти.

Валютний арбі­траж –

є операцією з купівлі-продажу валюти з наступною оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів.

Валютний клі­ринг –

взаємний залік зустрічних вимог і зобов'язань, що випли­ва­ють з рівності товарних поставок і надання послуг.

Валютний курс –

це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в гро­шо­вих одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (СДР, ЄВРО).

Валютний ризик –

небезпека (непевність) валютних втрат, пов’язаних із змі­ною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій.

Валютні засте­ре­ження –

передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют або валюти ціни відносно валюти платежу.

Валютні обме­жен­ня –

це система нормативних правил, які встановлюються в за­ко­­но­­дав­чо­му та адміністративному порядку і спрямовані на обмеження опе­рацій з іноземною та національною ва­лю­та­ми, золотом та ін­ши­ми валютними коштами на ринку і пе­ре­дбачають обов'язкову здачу їх казначейству.

Вартість капі­та­лу гранична –

максимальна сума капіталу, що залучається підприємством додатково; за межами цієї суми підприємство не може за­без­­пе­чи­ти потрібної норми дохідності.

Вартість капіта­лу –

1) доход, який фірма має платити інвесторам, щоб спо­ну­ка­ти їх купувати акції або облігації фірми; 2) витрати на за­лу­чен­ня капіталу, тобто сума коштів, які підприємство по­вин­но регулярно виплачувати власникам капіталу (кре­ди­то­рам, інвесторам) з урахуванням суми залученого ка­пі­талу.

Вартість підпри­єм­ства –

ринкова вартість, що враховує вартість боргу і чистий гро­шо­вий потік, що дисконтується за необхідною ставкою до­хо­ду.

Вексель –

це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від век­се­ле­дав­ця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми.

Вексельний кре­дит –

надається векселетримачу шляхом покупки (обліку) векселя до настання терміну платежу.

Витрати –

зменшення економічної вигоди у звітному періоді у формі ви­бу­т­тя або використання активів чи збільшення зобов’я­зань, що веде до змен­шення власного капіталу, за винятком роз­поділу капіталу між учасниками (акціонерами) чи його вилучення (за умови, що ці витрати можуть бути дос­то­вірно оцінені).

Відкрита валютна позиція –

це неспівпадання вимог (активів) і зобов'язань (пасивів) в іно­зем­ній валюті для учасника валютного ринку (банку, компанії).

Відповідальність за боргами ком­панії –

1) обмежена, коли власник компанії в разі її банкрутства ризикує втратити лише ті кошти, що інвестовані ним у справу компанії; 2) необмежена, коли власник компанії відповідає за її борги також частиною свого приватного майна.

Відсоткова став­ка –

1) це фіксована ставка, по якій у визначені терміни на­ра­хо­ву­ються (виплачуються суми відсотків); 2) ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми позики.

Відсотковий риз­ик –

1) небезпека втрат комерційними банками, кредит­ни­ми уста­новами, інвестиційними інститутами, селинговими ком­паніями у результаті перевищення відсоткових ставок, що виплачуються ними по залу­че­них коштах, над ставками по наданих кредитах; 2) небезпека фінан­со­вих втрат через коливання ринкових відсоткових ставок та зміну вартості кредитів. Джерелами виникнення такого ризику є зміна кон’юнктури фінан­со­во­го ринку, заходи щодо його дер­жав­но­го регулювання, зміна обсягу про­по­зиції вільних гро­шо­вих ресурсів тощо.

Вільний (чистий) гро­шовий потік –

різниця між внутрішнім (опера­цій­ним) грошовим потоком та всіма видатками підприємства. За мінусового значення підпри­єм­ство повинно змінити зовнішні джерела фінан­су­ван­ня; за плюсового – на розсуд керівництва воно може погасити борг, збільшити диві­ден­ди, інвестувати тощо.

Вклад (депозит) –

це грошові кошти (у готівковій або безго­тівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в фінансову ус­танову їх власником для зберігання на певних умовах.

Валюта ціни –

це валюта, в якій встановлюється ціна конт­ракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Г

Гранична вар­тість капіталу –

межа ефективності додаткового залучення капіталу з по­зи­цій рівня середньозваженої його вартості вона характеризує приріст вартості капіталу у порівнянні з попереднім пе­рі­о­дом.

Гранична ефек­тив­ність капі­талу –

межа ефективності використання до­дат­ково залученого ка­пі­талу. Вона характеризує співвідношення приросту рівня доходності додатково залученого капіталу і приросту рівня середньо­зва­же­ної його вартості.

Грошовий потік –

різниця між надходженнями (додатний грошовий потік) і ви­трачанням (від’ємний грошовий потік) коштів у процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Розріз­ня­ють грошовий потік від операційної (виробничо-ко­мер­цій­ної), інвестиційної та фінансової діяльності під­при­єм­ства.

Грошовий потік, що дискон­ту­єт­ься –

тепе­ріш­ня величина суми (наприклад, рахунки в банку), котра буде отримана в май­бут­ньому за мінусом суми від­сот­ків (теперішня вартість).

Грошові сурога­ти –

будь-які документи у вигляді грошових знаків, що від­різ­ня­ють­ся від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здій­снен­ня платежів у господарському обороті.

Гудвіл –

умовна вартість ділових зв’язків фірми, “ціна” нако­пи­че­них нема­те­ріальних активів фірми (престиж торгових ма­рок, досвід, нові технології, ділові зв’язки, стійка клієнтура, панівна позиція на ринку тощо).

Д

Дебетна картка –

це платіжно-розрахунковий документ, що видасться бан­ка­ми своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отри­мання готівки в банківських автоматах.

Дебіторська за­бор­­го­ваність –

сума заборгованості на користь підпри­єм­ства, яка репре­зен­тована фінансовими зобов’язаннями юридичних і фізич­них осіб.

Декапіталізація ­–

вилучення із підприємства частини власного капіталу чи час­тини знову сформованих власних фінансових ресурсів (при­бутку, амор­ти­за­цій­них відрахувань) з метою спо­жи­ван­ня чи на інші цілі, не пов’язанні із його виробничим роз­витком.

Денна позиція –

дилер відкриває і закриває позиції протягом робочого дня з розрахунками на одну дату валютування.

Депозит –

це вкладання грошових коштів або цінних паперів у банк на зберігання.

Депозитарій –

відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну діяльність. (При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду.)

Депозитарій цін­них паперів –

юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Дефолт –

неможливість під­приємств, організацій та установ країни вико­нувати свої платіжні зобов'язання в іноземній валюті.

Диверсифікація –

це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою.

Диверсифікація –

різноманітність діяльності, видів товарів і послуг, груп фі­нан­сових інструментів з метою мінімізації фінансових ри­зи­ків.

Диверсифікація ін­вес­тиційного пор­тфе­ля –

один із напрямів інвес­ти­цій­ної політики підприємства у процесі формування портфеля цінних паперів, що забез­пе­чує зниження портфельного інвестиційного ризику.

Дивіденд –

частина прибутку акціонерного товариства, яка щорічно (або з іншою періодичністю) розподіляється між акці­оне­ра­ми і виплачується їм у від­по­відності із видами і кількістю акцій, що знаходиться у їх власності. Основ­ним показ­ни­ком рівня дивідендних виплат по простих акціях є показник “ди­ві­ден­ди на одну акцію”.

Дилер –

купує цінні папери від свого імені та за свій рахунок з ме­тою їх перепродажу.

Дисконтування вар­тості –

процес приведення майбутньої вартості грошей (фінан­со­во­го інстру­менту) до теперішньої їх вартості. Процес дискон­ту­вання вартості здійснюється як по простих, так і по скла­д­них від­сот­ках.

Доміціляція вексе­ля –

це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи.

Домогосподар­ство –

це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує за­роблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх май­бут­ніх потреб.

Дроблення акцій –

емісія додаткової кількості звичайних акцій без збіль­шен­ня суми акціонерного капіталу. У результаті цього заходу відбу­вається збільшення кількості акцій у власників з одно­час­ним пропорційним зменшенням їх ринкової вартості.

Е

Емітенти –

це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери.

Ефективний порт­фе­ль цінних папе­рів –

структура інвестицій у цінні папери, за якої інвестор отри­мує максимально очікуваний доход при мі­ні­маль­но­му ри­зи­ку.

Євродолари –

доларові депозити, розміщені за межами США.

З

Забезпечені креди­ти –

допускають наявність тієї чи іншої застави.

Забезпечення кредиту –

це товарно-матеріальні цінності, нерухомість, цінні папери, витрати виробництва і майбутній випуск продукції, що служить для кредитора заставою повного та своєчасного повернення боржником отриманої позики, і сплати ним належних відсотків.

Закриті партнер­ства –

партнерства з обмеженою відповідальністю, де існу­ють об­ме­ження щодо власників капіталу.

Заощадження населення –

це та частина доходу сімейних господарств, що не йде на купівлю товарів і послуг, а також на сплату податків. При цьому кошти, призначені для накопичення, можуть бути інвестовані громадянами в різні види дохідних фінансових інструментів, об'єкти тезаврації тощо.

Запас фінансової міц­ності –

допустима межа зниження обсягу реалізації продукції при несприятливій кон’юнктурі ринку, яка дозволяє під­при­єм­ству здійснювати прибуткову діяльність (різниця між фак­тич­ною виручкою від реа­лі­за­ції і порогом рентабельності).

Звичайні акції –

дають право голосу на зборах акціонерів; величина ди­ві­ден­дів по них заздалегідь не фіксується і відсутні гарантії на їх отримання. Роз­мір дивідендів залежить від прибутку акціонерного товариства.

І

Інвестиційна полі­ти­ка –

частина загальної фінансової стратегії під­при­єм­ства, що полягає у виборі та реалізації найбільш вигідних шляхів розширення і оновлення його активів з метою забезпечення основних напрямів його еко­но­міч­но­го розвитку.

Інвестиційний ме­не­джмент –

процес управління усіма аспектами інвес­ти­цій­ної діяль­нос­ті підприємства.

Інвестиційний пор­тфель –

цілеспрямовано сформована сукупність об’єк­тів реального і фінансового інвестування, призначена для реалізації ін­вес­­ти­цій­ної політики підприємства у майбутньому пе­рі­о­ді.

Інвестиційний фонд –

юридична особа, заснована у вигляді акціонерного това­рис­тва, виключною діяльністю якого є спільне інвестування; здій­снює випуск акцій та вкла­дає мобілізовані таким чином засоби дрібних інвесторів у інші цінні папери, що при­но­сять дохід у вигляді відсотка і підвищенні курсової вар­тос­ті.

Інвестиційні ком­па­нії –

різновид фінансово-кредитних ін­ститутів; капітал утво­рю­єть­ся на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань); сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном; інвестиційні компанії виступають посе­ред­ни­ком та інди­відуальним інвестором, вони купують, збе­рі­га­ють і продають цінні папери з метою одержання при­бут­ку на вкладений капітал.

Інвестиція –

вкладення капіталу у грошовій, матеріальній та нема­те­рі­аль­ній формах в об’єкти підприємницької діяльності з ме­тою отримання поточ­ного доходу чи забезпечення зрос­тан­ня його вартості у майбутньому періоді. Інвестиції є основ­ною формою реалізації стратегії розвитку підприємства.

Інвестори –

це усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери.

Індекс рента­бель­нос­ті інвести­цій –

передбачуване співвідношення при­бут­ку після сплати по­дат­ків та інвестицій.

Інкасо –

банківська операція, за допомогою якої банк, за дору­чен­ням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими до­ку­мен­тами належні йому грошові кошти від платника за від­ван­тажені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і зараховує їх на його рахунок у банку.

Інкасування векселів банком –

це виконання банком доручення векселетримача при отри­ман­ні платежу за векселем при настанні терміну оплати.

Інфляційна премія –

додатковий дохід, що виплачується (чи запланований до виплати) інвестору з метою відшкодування його втрат від знецінення грошей у зв’язку із інфляцією. Рівень такого доходу, як правило, при­рів­ню­єть­ся до темпу інфляції.

Інфраструктура –

це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів певної відносно самостійної системи й оптимізують їх взаємодію.

К

Казначейські зобов'­язання –

боргові цінні папери, що емі­туються державою в особі упов­новажених органів, розміщуються виключно на добро­віль­них засадах серед фізич­них та юридичних осіб, засвід­чу­ють внесення їх власниками грошових коштів до бюд­же­ту та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску.

Капітал –

загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній та нема­те­рі­аль­ній формах, авансованих у формування активів під­при­ємства. Відповідно до належності авансованих коштів виділяють власний і залучений капітал. Сума власного ка­пі­талу підприємства формує його чисті активи (у за­ру­біж­ній прак­ти­ці термін “капітал” часто вико­рис­то­ву­єть­ся для характеристики лише влас­них фінансових ре­сур­сів підприємства).

Капіталізація –

переказ новоутворених доходів (чи певної їх частини) у капітал. Найбільш поши­ре­ни­ми операціями капі­та­лі­зації доходів є: капіталізація чистого прибутку (спрямуван­ня/використання певної його частини на виробничий роз­ви­ток); капіталізація чистого грошового потоку від інвес­ти­цій (його реінвестування); капіталізація суми депозитного від­сот­ка (його спрямування на приріст депозитного вкладу); капіталізація дивідендів (шляхом здійснення ди­віден­дних виплат у формі нових акцій) та ін.

Капітальні вкла­ден­ня –

одна із основних форм реальних інвестицій у відтворення основних засобів підприємства. Капітальні вкладення в основні засоби здійснюються у формі нового будівництва, реконструкції, модернізації і капітального ремонту.

Картель –

об’єднання підприємців на основі угоди, відповідно до якої фірми-учасниці залишають за собою виробничу та фінан­со­во-комерційну са­мос­тійність, але для них установлюються певні обмеження.

Каса взаємної допомоги –

громадська кредитна установа, яка об'єднує на до­бро­віль­них засадах громадян для надання взаємної матеріальної до­по­моги. Створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців.

Клаузула –

кінцеві умови страхової угоди

Кліринг –

1) проведення заліку взаємних вимог та зобов'язань; 2) отримання, звірка та поточні оновлення інформації, підготовка бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання угод щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов'язань, що передбачає взаємозалік, забезпечення та гарантування розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Кліринговий депози­тарій –

депозитарій, який одержав дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення клірингу щодо операцій з цінними паперами.

Комерційні папери –

короткостроковий простий вексель, виданий суб’єктом господарювання.

Компаундируван­ня –

1) визначення майбутньої вартості грошей (потоку готівки) із застосуванням простих і складних відсотків; 2) процес приведення теперішньої вартості грошей (фінансового ін­стру­мента) до їх вартості у майбутньому періоді (май­бут­ньої вартості).

Кон’юнктура фі­нан­сового ринку –

система факторів (умов), що харак­те­ри­зують поточний стан попиту, пропозиції, цін і рівня конкуренції на фінан­со­во­му ринку в цілому чи окремих його сегментах. Для кон’юн­кту­ри фінансового ринку в цілому і окремих його сегментів ха­рак­терні такі чотири стадії: під­ви­щен­ня кон’юнктури ринку, кон’юнктурний бум, послаблення кон’юнктури, кон’юн­ктурний спад.

Консорціальні операції –

кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками.

Консорціум –

тимчасове об’єднання компаній або банків для реалізації великих господарських чи фінансових операцій.

Контокорент (по­точ­ний рахунок) –

єдиний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клі­єн­том.

Концерн –

багатогалузеве об’єднання, що здійснює спільну діяльність на засадах добровільної централізації функцій науково-технічного та виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Ха­рак­терною особливістю концерну є поєднання жорсткого централізованого контролю у сфері капіталовкладень, нау­ко­во-дослідних і дослідно-конструкторських робіт із гос­по­дар­ською самостійністю підприємств, а також із де­цен­тра­лі­зацією управління щодо виробництва основних груп продукції.

Кредит –

це економічні відносини, в процесі яких фінансові орга­ні­за­ції на­да­ють позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення.

Кредит „рамоч­ний” –

відкривається банком для оплати по­зичальником ряду то­вар­них поставок у межах одного великого контракту, що реалізується в межах певного періоду.

Кредит ломбар­дний –

короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати.

Кредит митний –

відстрочка сплати мита, що надається мит­ними установами ряду країн.

Кредит на відкри­тому рахунку –

комерційний кредит, забор­гованість на якому не офор­мля­єть­ся векселями, акцептованими траттами та іншими бор­го­вими зобов'­язан­нями позичальника, а зараховується на відкритий рахунок.

Кредит платіж­ний –

позика, що видається для здійснення платежів клієнтом за постав­лену йому продукцію або надані послуги.

Кредит товарний –

кредит у вигляді машин, обладнання, станків тощо.

Кре­ди­ти єврова­лют­­ні –

це кредити, отримані від іноземних банків у євровалюті.

Кредитна блока­да –

відмова якої-небудь держави або між­народної валютно-кредитної організації надавати кредити країні або групі країн; один з видів економічної блокади.

Кредитна картка –

платіжно-розра­хунковий документ, що видається банком сво­їм вкладникам для оплати ними товарів та послуг.

Кредитна лінія –

згода банку (що надається фірмі-позичальнику) здій­сню­ва­ти надання позик у майбутньому в розмірах, що не пе­ре­ви­щу­ють обу­мовлені раніше межі, без проведення спеці­аль­них переговорів.

Кредитна спілка –

1) юридична форма кооперування фізичних осіб з метою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та комерційних кредитів. 2) суб'єкт фінансового ринку, який надає фінансові послуги подібні до банківських: залучає кошти шляхом прийняття де­по­зи­тів, відкриття пайових, ощадних та чекових (роз­ра­хун­ко­вих), пенсійних та інших рахунків і за рахунок цих коштів видає кредити різних видів, розміщує тимчасово вільні кошти на депозитах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами фізичних осіб, у казначейські зобов'­я­зан­ня, державні цінні папери. 3) фінансовий коопе­ратив, який одночасно є і громадською, і фінансовою орга­ні­зацією та являє собою специфічну форму госпо­дарювання, від­мі­ну від інших форм. Із соціальної точки зору – це форма фі­нан­сової взаємодопомоги та еко­но­міч­ного самозахисту людей; із організацій­ної – громадська організація; з еко­но­міч­ної – фінансова установа; а разом – це фінансовий коопе­ра­тив.

Кредиторська за­бор­гованість –

поточні зобов’язання підприємства, що відображають його заборгованість перед партнерами по комерційних опера­ці­ях; розрахунках і т.д.

Кредитоспромо­ж­ність –

система умов, що визначають здатність підпри­єм­ства за­лу­ча­ти кредит у різних формах, виконуючи всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання у повному обсязі і передбачені строки.

Крос-курсу –

співвідношення міме курсами двох валют щодо третьої.

Курс “аутрайт” (outright) –

покупець у майбутньому купляє (або продає) певну суму валюти без проведення додаткових операцій чи укладення додаткових угод.

Л

Лаж –

приплата до встановленого курсу валюти або ціни акції; тер­мін, що застосовується при характеристиці інфляції, ви­ра­жає різницю між цінністю металічної монети і знеціненої при інфляції одной­мен­ної паперової купюри.

Леверідж опера­цій­ний –

присутність фіксованих виробничих витрат у структурі вар­тості фірми.

Леверідж –

фінансовий механізм управління формуванням прибутку, який базується на забезпеченні необхідного спів­від­но­шен­ня окремих видів капіталу чи окремих видів затрат. Розріз­ня­ють фінансовий леверідж (механізм впливу на рівень рен­табельності власного капіталу за рахунок зміни спів­від­но­шення власних і залучених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством) і операційний леверідж (механізм впливу на суму і рівень прибутку за рахунок зміни співвідношення постійних і змінних витрат).

Лидз енд лез –

розповсюджений вид операцій з іноземною валютою під­при­ємців, пов'язаних із маніпулюванням термінами розра­хун­ків з метою отримання економічних вигод. Широко ви­ко­рис­товується при очікуваних різких змінах валютного курсу, особливо при деваль­вації та ревальвації, значних ко­ли­ван­нях процентних ставок, по­си­лен­ні нестійкості ва­лют­них обмежень, фіскального режиму.

Лізинг (оренда) –

це довгострокова оренда машин і обладнання, видача об­ладнання напрокат.

Лізинг операцій­ний –

характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл ви­ро­бу, терміном контракту, що передбачає неповну амор­ти­за­цію облад­нання за час оренди, після чого воно по­вер­та­єть­ся лізингодавцю і може бути знову здано в оренду.

Лізинг фінансовий –

це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що ха­рак­теризується середньо- і довгостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вар­тос­ті обладнання.

Лізинговий внесок (орендна плата) –

це плата за виробниче використання об'єкта лізингової угоди, вона складається із суми амортизаційних відрахувань і процентних відрахувань від вартості переданого в оренду майна (процент за банківський кредит і плата за додаткові послуги банку).

Лізингові компа­нії –

фінансово-кредитні формування, які займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд ви­роб­ни­чого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу.

Ліквідність –

термін, який характеризує здатність окремих видів майно­вих цінностей швидко конвертуватися у грошову форму без втрати своєї поточної вартості в умовах кон’юн­кту­ри рин­ку, що склалася. У фінансовому ме­нед­жмен­ті цей тер­мін найчастіше використовується при характеристиці окре­мих активів, що знаходяться на балансі підприємства, чи окремих об’єктів інвестицій.

Лімітування –

це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту тощо.

Лінія надійності ринку –

графічний метод зображення залежності між рівнем систе­мА­тич­ного ризику по конкретному фінансовому ін­стру­менту і рів­нем необхідної дохідності по ньому. Окремі точки на “лінії на­дій­ності ринку” показують необхідний рівень доходу на цінний па­пір (з урахуванням премії за ри­зик) в залежності від рівня сис­те­матичного ризику по ньому, що вимірюється бета-коефіцієнтом.

Ломбарди –

кредитні установи, які надають грошові позички під зас­та­ву ру­хо­мого майна.

М

Майбутня вар­тість –

вартість капіталу (рахунки, акції) в майбутньому, тобто з при­ростом відсотків та дивідендів.

Моделі оцінки вар­тос­ті акцій –

система алгоритмів, що дозволяють визначати реальну рин­ко­ву вартість різних типів акцій. Ці моделі дозволяють отри­мати оцінку поточної вартості акцій при їх ви­ко­рис­тан­ні у продовж конкретного чи невизначеного періоду часу; при стабільному, постійно зрос­та­ючому чи ди­на­міч­но­му рівні дивідендів.

Моніторинг по­точ­ної фінансової ді­яль­ності –

розроблений на під­при­єм­стві механізм здійснення пос­тій­но­го нагляду за найважливішими поточ­ни­ми результатами фінан­сової діяльності в умовах кон’юнктури фі­нан­сового ринку, що постійно змінюється.

Моніторинг фі­нан­­­со­вого ринку –

механізм здійснення менеджерами під­при­ємства постій­но­го нагля­ду за умовами і показниками розвитку фінан­со­во­го ринку у розрізі окремих його сегментів з метою поточної оцінки і прогно­зу­ван­ня його кон’юнктури.

Н

Незабезпечені (блан­­кові) позички –

Довірчі позики, надаються тільки під зобов'язання пози­чаль­ника погасити позику.

Незбалансований ін­вестиційний пор­т­фель –

портфель, який складається із фінансових інструментів (пере­важно цінних паперів), який в значній мірі не від­пові­дає цілям і критеріям його формування. Різновидом незба­лан­со­ва­но­го портфеля є “розбалансований портфель”, який репрезентується раніше опти­мі­зо­ваним портфелем , що вже не задовольняє цілі інвестора в зв’язку із зміною зов­ніш­нього інвестиційного се­ре­довища (характеру податкового ре­гулювання інвестиційної діяльності, кон’юнктури фінан­со­вого ринку і т.д.) або внут­ріш­ніх факторів.

Необхідна ставка доходу –

мінімальний рівень майбутнього доходу, який інвестор очі­кує отримати, вкладаючи капітал.

Неплатоспро­мож­ність –

нездатність підприємства погасити в перед­ба­че­ні терміни свої фінансові зобов’язання.

Нерозподілений при­буток –

прибуток, отриманий в певному періоді і невикористаний на споживання шляхом розподілу між акціонерами (пайо­ви­ка­ми) і персоналом. Ця частина прибутку, призначена для капіталізації, тобто для реінвестування у виробництво. За своїм економічним змістом вона є однією із форм ре­зер­вів власних фінансових ресурсів, що забезпечують його ви­робничий розвиток у майбутньому періоді.

Несистематич­ний (спе­цифічний) ри­зик –

сукупна характеристика внут­ріш­ніх інвестиційних ризиків, притаманних конкретному об’єкту інвестування. Він пов’я­за­ний із внутрішніми факторами діяльності емітента чи ін­вес­тора (наприклад, некваліфікований менеджмент), що негативно впливають на ефек­тив­ність інвестування.

Номінальна вар­тість фінансового інструменту –

ціна, відображена на конкретному фінансовому інструменті (по боргових цінних паперах, таких як облігації, векселі і т.д. – їх гарантована вартість при погашенні).

Номінальна став­ка відсотка –

а) ставка відсотка, яка встановлюється без врахування зміни купівельної вартості грошей у зв’язку з інфляцією (чи за­галь­на ставка відсотка, в якій не відображена її ін­фля­цій­на складова); б) відсоткова ставка цінного паперу з фік­со­ваним доходом, яка передбачає її використання по від­но­шен­ню до номінальної вартості, а не до ринкової ціни цього цінного паперу.

О

Облігація –

цінний папір, що дає право її власнику на отримання від емітента облігації у передбачуваний нею строк номінальної вартості і зафіксованого в ній відсотка від цієї вартості чи іншого майнового еквіваленту.

Облік векселя –

купівля банком або спеціалізованою кредитною установою вексе­лів до закінчення їх терміну.

Облікова ставка –

ставка відсотка, який банки вилучають за позиками, що на­да­ються депозитними установами.

Обліковий відсо­ток –

відсоток, що вилучається банками із суми векселя при облі­ку векселів, тобто при настанні терміну платежу.

Обслуговування бор­гу –

процес виплат позичальником відсоткових платежів за кре­дит­ними чи іншими фінансовими зобов’язаннями.

Овердрафт –

це від'ємний баланс на поточному рахунку клієнта.

Одноосібні во­ло­дін­ня –

фірма, власником якої є одна людина, котра особисто керує діяльністю свого підприємства й контролює її.

Окупність інвес­ти­цій –

процес повернення вкладених інвестиційних ресурсів за ра­ху­нок чистого грошового потоку від інвестицій. Інтен­сив­ність, з якою здійснюється цей процес, характеризується показником “період окупності інвестицій”.

Онкольний кр­едит –

це короткотерміновий кредит, який погашається за першою ви­мо­гою, видасться, як правило, під забезпечення цінними паперами та то­варом.

Операції ак­тив­ні –

1) продаж та інвестування тимчасово вільних грошових кош­тів; 2) розміщення банками власних та залу­чених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності.

Операції кредитні здійснюються –

у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені стро­ки.

Операції пасивні –

1) купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів; 2) забез­печують формування ресурсів банку, необхідних йому понад власний капітал для забезпечення нор­мальної діяль­нос­ті, ліквідності та одержання запланованого доходу.

Оптимізація гро­шо­вих потоків –

процес вибору найкращих форм руху грошових коштів на під­при­ємстві з урахуванням умов і особливостей здій­снен­ня його господарської діяльності.

Оптимізація ін­вес­­­ти­ційного порт­фе­ля –

процес визначення співвідно­шен­ня окремих об’єктів інвес­ту­вання, що забезпечує реалізацію цілей інвес­ти­ційної діяль­ності з урахуванням наявних інвестиційних ресурсів. Основу механізму цієї оптимізації складає “портфельна теорія”.

Оптимізація складу активів –

процес визначення співвідношення окремих видів активів, що забезпечує найкращі умови виробничо-комерційної ді­яль­­нос­ті при високому рівні ліквідності.

Оптимізація стру­к­­­ту­ри ка­пі­талу –

процес визначення співвідношення використання власного і залученого капіталу, при якому забезпечуються опти­маль­ні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу і рівнем фінансової стійкості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства.

Опціон –

є своєрідною формою тер­мінової угоди двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену кількість чогось в обмін на певну суму за обумовленим курсом, визначеним на день обміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання.

Опціон „кол” –

дає право його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу.

Опціон „пут” –

дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмін на іншу.

Організаційно офор­млений поза­бір­жо­вий ринок –

організація, що об'єднує торговців цінними паперами для надання послуг в укладанні угод щодо цінних паперів і при цьому не має на меті отримання прибутку.

Оцінка ефек­тив­нос­ті реальних інвес­ти­цій –

система принципів і показ­ни­ків, що визначають ефек­тив­ність вибору для реалізації окремих реальних інвес­ти­цій­них проектів. Основними показниками, що викорис­то­ву­ють­ся у процесі такої оцінки, є: чистий приведений дохід, внутрішня ставка (норма) дохідності, період окупності та інші.

Ощадні депози­ти –

це нечекові вклади, що приносять від­соток і які можна тер­мі­ново вилучати.

П

Партнерства –

добровільні комерційні об’єднання двох або більше осіб, де володіння, управління та розподіл прибутків (збитків) регулюються укладеною між партнерами угодою.

Пасиви –

кошти, позичені компанією для фінансування своєї діяль­нос­ті.

Пенсійний фонд –

створюється приватними та державними корпораціями, фір­мами та підприємствами для виплати пенсій і допомоги ро­бітникам та службовцям; кошти фонду утворюються за ра­хунок внесків робіт­ників, службовців, підприємств, а та­кож прибутків від влас­них інвестицій.

Період окупності ін­вес­тицій –

кількість років, що необхідні для повного покриття витрат на інвестиційний проект.

Плаваюча ставка відсотка –

відсоткова ставка яка регулярно перегля­да­єть­ся відповідно до умов кредитної (депозитної) угоди, яка враховує темп ін­фляції, облікову ставку центрального банку та інші фак­то­ри.

Платоспромож­ність –

здатність підприємства своєчасно розрахуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями за рахунок достатньої наяв­нос­ті до­ступ­них засобів платежу (залишку грошових кош­тів) та інших ліквідних активів.

Поглинання –

придбання холдинговою чи іншою компанією під­при­єм­ства у формі цілісного майнового комплексу (із збере­жен­ням чи без збереження статусу його юридичної особи). По­гли­нання може виступати як одна із форм санації під­при­єм­ства. У процесі поглинання підприємства часто Перес­лі­ду­єть­ся мета отримання додаткового ефекту у вигляді синер­гіз­му.

Позичково-ощадні асоціації –

кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва; основою діяльності є надання іпотечних кре­ди­тів під житлове будівництво в містах і сільській міс­це­вос­ті, вклади в державні цінні папери.

Показники акці­о­нер­ного капі­та­лу –

визначають доход, який мають акціонери від своїх інвес­ти­цій, величину нетто-прибутку, що припадає на одну зви­чай­ну акцію, співвідношення ціни й доходності акцій та ін.

Показники ліквід­нос­ті –

1) коефіцієнти поточної ліквідності, котрі дають змогу оцінити можливості фірми з виконання нею коротко­стро­ко­вих зобов’­я­зань та її платоспроможність; 2) коефіцієнти довгострокової ліквідності.

Показники при­бут­­ко­вості кор­порації –

1) показники прибутковості інвестицій, котрі дають змогу оцінити рівень прибутковості інвестицій у справу фірми, а також прибутковість її активів; 2) показники прибутковості продажів.

Показники ста­біль­ності –

детально розкривають ступінь заборгованості кредиторам та акціонерам.

Покупець (фор­фей­тор) –

банк, який купуючи платіжні зобов'язання, відмовляється від сво­го права пред'являти зворотні вимоги до будь-якого з попередніх власників зобов'язань, що є предметом угоди, а тому бере на себе всі ризи­ки, пов'язані з їх оплатою.

Портфель фінан­со­вих інвестицій –

сформована підприємством сукупність фінансових ін­стру­мен­тів інвестування, підпорядкована визначеним цілям ін­вес­­тиційної діяльності підприємства на фінансовому ринку. Основу портфеля фінансових інвестицій складають заз­ви­чай різні інструменти фондового ринку.

Портфельна тео­рія –

теорія інвестиційного менеджменту, що базується на ста­тистичних методах оптимізації інвестиційного портфеля за вибраним кри­те­рієм співвідношення доходності і ризику. Ця теорія складається із таких основ­них розділів: 1) оцінка інвестиційних якостей окремих об’єктів інвестування; 2) формування індивідуальних інвестиційних рішень; 3) оп­ти­мізація портфеля; 4) сукупна оцінка інвестиційного пор­тфе­ля за співвідношенням рівня доход­нос­ті і ризику.

Портфельний ри­зик –

сукупний ризик вкладення капіталу по інвести­цій­но­му портфелю в цілому. Рівень портфельного ризику завжди нижчий, ніж рівень ризику окремих фінансових ін­стру­мен­тів, що входять у нього (за ра­ху­нок ефекту диверсифікації, коваріації і т.д.).

Посередники –

це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

Послуги –

1) будь-які функції, пов'язані безпосередньо або опосеред­ко­ва­но із задоволенням людських потреб, але без­посередньо не направ­лені на виробництво яких-небудь предметів; 2) підприємницька діяльність, направлена на задо­волення пот­реб інших осіб, за винятком діяльності, що здій­сню­єть­ся на основі трудових пра­во­відносин.

Премія за ліквід­ність –

додатковий дохід, що виплачується інвестору з метою від­шко­дування ризику фінансових втрат, пов’язаних із низь­кою лік­від­ніс­тю об’єктів інвестування.

Премія за ризик –

додатковий дохід, що виплачується інвестору понад той рівень, який може бути отриманий по безризикових фінан­со­вих опера­ціях. Цей додатковий дохід повинен зростати про­порційно збіль­шенню рівня ризику вкладення капіталу в той чи інший інструмент інвестування. При цьому варто мати на увазі, що премія за ризик повинна зростати пропорційно росту не загального рівня інвестиційного ризику по тому чи іншому інструменту, а лише систе­ма­тич­ного (рин­ко­во­го) ризику.

Привілейовані ак­ції –

як правило, гарантують їхнім власникам певний до­ход, але не надають права голосу. Вони бувають кумулятивні; неку­му­­ля­­тив­­ні; такі, що беруть участь у прибутках повністю або час­тко­во; такі, що не бе­руть участь у прибутках; з ре­гу­льо­ваними ди­ві­дендами; конвертовані.

Продав­ець фор­фей­­тин­гових пла­тіж­них зо­бов'­язань –

експортер, який приймає векселі в оплату вар­тості постав­лених товарів.

Пролонгація боргу –

одна із форм добровільної угоди кредиторів на від­строч­ку ви­плат по зобов’язаннях підприємства боржника, пов’язана з його са­нацією. При пролонгації боргу обсяг подальшого фінан­суван­ня підприємства (тобто обсяг його зобов’язань) не зростає.

Р

Реальна ставка від­сот­ка –

відсоткова ставка, що встановлюється з ураху­ван­ням зміни купі­вельної вартості грошей у зв’язку з інфляцією.

Реальні інвести­ції –

вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інно­ва­ційні нематеріальні активи, в приріст запасів товарно-мате­рі­аль­них цін­нос­тей та в інші об’єкти інвестування, без­по­середньо пов’язані із здійсненням виробничо-комер­ційної (операційної) діяльності підприємства.

Револьверний кре­дит –

один із видів фінансового кредиту, що надається на певний період, упродовж якого дозволяється поетапне викорис­тан­ня кре­дит­них ресурсів, так і поетапне чи повне по­га­шен­ня зобов’­язань по ньо­му. Внесені в рахунок по­га­шен­ня зобов’­язань кош­ти можуть знов позичатися упро­довж періоду дії кре­ди­тної уго­ди. Ви­пла­та непогашеної суми основного боргу і відсотків по ньому про­во­дить­ся по закін­чен­ню строку дії кредитного договору.

Реєстратор –

юридична особа – суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Резервний капі­тал –

частина фінансових ресурсів підприємства, зарезер­во­ва­на у фінансових планах і бюджетах на випадок можливого під­ви­щення ви­дат­кової їх частини. На підприємстві резер­в­ний капітал перебуває у формі нероз­поділеного прибутку, ре­зерв­ного фонду та інше.

Резервний фонд –

передбачений статутом підприємства фонд, що форму­єть­ся за рахунок відрахувань із прибутку, призначений для внут­рішнього страхування фінансових ризиків.

Реінвестування –

трансформація капіталу із одних активів в інші більш ефек­тив­ні об’єкти інвестування у процесі інвестиційної діяль­ності підпри­єм­ства.

Реінвестування ди­ві­дендів –

інвестування коштів, що отримані інвес­то­ра­ми у вигляді дивідендів, шляхом купівлі нових акцій даної корпорації.

Рейтинг –

короткострокова оренда машин і обладнання без права їх наступ­но­го придбання орендатором.

РЕПО –

купівля цінних паперів на умовах зворотного викупу (одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'­яз­ковим викупом в обумовлену дату за наперед обу­мов­ле­ною і зафіксо­ваною в контракті ціною).

Рестрикція –

обмеження державою і банками розмірів кредиту з метою уник­нен­ня відпливу золотого запасу за кордон, крах банку і т. п.; обме­жен­ня монополіями (картелями) виробництва, продажу та ек­спор­ту товарів з метою штучного підвищення цін і отри­мання над­при­бут­ків.

Реструктуризація боргу –

угода кредитора із позичальником, який має труднощі щодо погашення своїх фінансових зобов’язань, про нову схе­му погашення цих зобов’язань. Реструктуризація боргу може здійснюватися у фор­мах його пролонгації; офор­млен­ня нового кредитного договору із зміною його умов; мо­ра­то­рію на виплату відсотків чи передбаченої частини ос­нов­но­го бор­гу на певний період; конверсії всього боргу чи пев­ної його частини у програму безоплатної допомоги та інше.

Ретрата –

зворотний переказний вексель (зустрічна тратта), що ви­пи­су­ється на ім'я векселедавця (трасата) у випадку опро­тес­ту­ван­ня векселя особою, що його оплатила; рахунок банку, що виставляється клієнту на відшкодування витрат, пов'­я­за­них з протестом прий­ня­то­го на інкасо векселя.

Ризик –

1) це ймовірність виникнення збитків або недоотримання до­хо­дів у порівнянні з прогнозованим варіантом; 2) непевність у май­бут­ньому; імовірність настання події, пов’я­заної із мож­ли­ви­ми фінансовими втратами чи іншими нега­тив­ними наслід­ка­ми.

Ризик бізнесовий (бізнес-ризик) –

це здатність підприємства підтримувати доходи на вкла­де­ний капітал.

Ризик валютний –

це небезпека валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу одні­єї іноземної валюти щодо іншої, в тому числі наці­о­наль­ної валюти при проведенні зовніш­ньо­економічних, кре­­дитних та інших валютних операцій.

Ризик інвес­ти­цій­ний –

це ризик втрати всього інвестованого капіталу, а також очіку­ва­но­го доходу.

Ризик катастро­фіч­ний –

призводить до банкрутства підпри­ємства, втрати інвестицій або навіть особистого майна.

Ризик кредитний –

небезпека несплати позичальником ос­новного боргу та відсотків, належного кредитору.

Ризик критичний –

пов'язаний з недоотриманням виручки, коли витрати доводиться відшкодовувати за свій рахунок.

Ризик ліквідності –

це здатність (нездатність) фінансової установи відповідати за зобов'язаннями.

Ризик процен­тний –

це вірогідна втрата доходу фінансової установи в результаті зміни рівня процентної ставки.

Ризик упущеної фі­нансової вигоди –

це ризик настання не­прямого (побічного) фінансового збит­ку (прибуток нижче планового) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, стра­хування) або при зу­пин­ці госпо­дарської діяльності.

Ризик фінансового левереджу –

ризик, що виникає в процесі залучення коштів банком за допомогою емісії боргових зобов'язань для використання цих коштів іншими учасниками банківської структури (фі­лі­али, дочірні банки) чи вкладу в статутний капітал цих структур.

Ризик  відсотко­вий –

небезпека втрат комерційними банками, кредитними уста­но­вами, інвестиційними фондами, селенговими компаніями в результаті пере­ви­щення відсоткових ставок, що випла­чу­ють­ся ними на залучені кошти, над ставками за наданими кредитами.

Ризик допусти­мий –

наявна загроза втрати прибутку від того чи іншого проекту рівна „0”

Рикриція –

письмове доручення на прийом або отримання грошей.

Римеса –

платіжний документ в іно­зем­ній валюті, що купується бор­жником за національну ва­люту у третьої особи і пересилається іноземному кредитору на погашення заборгованості перед ним.

Ринок валютний –

механізм, за допомогою якого вста­новлюються правові та економічні взаємовідносини між спожи­вачами і про­дав­ця­ми валют, система сталих і водночас різноманітних еко­но­міч­них та організаційних відносин між учасниками між­на­род­них розрахунків з приводу валютних операцій, зов­ніш­ньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвес­ти­цій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і ви­ко­ристання різних іноземних валют.

Ринок капіталу –

частина фінансового ринку, де форму­ється попит і про­по­зи­ція на середиьостроковий та довгостроко­вий позичковий капітал виконує наступні функції. По-перше, об'єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, дер­жав­них підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесто­рів і створює великі грошові фонди. По-друге, трансформує

Ринок кредит­ний –

механізм, за допомогою якого встанов­люються взаємо­зв'яз­ки між підприємствами і громадянами, що потребують гро­шо­вих коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах.

Ринок фінансових послуг –

1) це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з ме­тою надання та споживання певних фінансових послуг. До рин­ків фінансових послуг належать професійні послуги на рин­­ках банківських послуг, страхових послуг, інвес­ти­цій­них пос­луг, операцій з цінними паперами та інших ви­дах ринків, що за­без­печують обіг фінансових активів; 2) особлива, притаманна тільки ринковій економіці сфера економічних взаємовідносин, де здій­снюється купівля-продаж, розподіл і перерозподіл фінан­со­вих активів країни між сферами економіки.

Рівноважна (клі­рин­гова) ціна –

ціна, що встанов­лю­єть­ся в результаті збалансування по­пи­ту та пропозиції на товар, фінансові ресурси.

Розрахунковий банк –

банк, з яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами.

Ролловерний кре­дит –

один із видів довгострокового банківського кредиту із пла­ва­ючою ставкою відсотка (тобто з періодичним його рефі­нан­суванням).

Роялті –

частина доходів від ренти та інших сум, отриманих за вико­рис­тан­ня авторських прав, патентів та інших видів інте­лек­ту­альної влас­нос­ті, що не обкладається податком на те­ри­то­рії однієї з двох дер­жав, що уклали угоду.

С

Саморегулююча орга­нізація –

це добровільне об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів, яке не має на меті одержання прибутку і створюється з метою захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів.

Самофінансуван­ня –

принцип організації господарської діяльності, який перед­ба­чає відшкодування видатків по основній діяльності та її розвитку виключно за ра­ху­нок власних джерел.

Санація –

система заходів щодо фінансового “оздоровлення” під­при­єм­ства, які реалізуються за допомогою сторонніх юри­дич­них чи фізичних осіб і спря­мо­вані на попередження бан­крут­ства.

Своп (currency swap) –

операція, яка поєднує купівлю або про­даж валюти на умовах „спот” із одночасним продажем (або купівлею) тієї ж валюти на пев­ний термін на умовах „форвард”, тобто здій­снюється комбінація двох протилежних кон­версійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Сегментація рин­ку фінансових пос­луг –

класифікація потенцій­них споживачів фінансових послуг згідно з їхніми вимогами до розвитку фінансового ринку.

Селенг –

це двосторонній процес, який є специфічною формою зо­бов'­­язан­ня, що регламентується угодою майнового найму і полягає в пе­ре­да­чі власником своїх прав у користуванні та розпо­рядженні його майном селенг-компанії за визначену плату.

Середньозважена вар­тість капіта­лу –

середня ціна, яку підприємство пла­тить за використання сукупного капіталу, сформованого із різних джерел. Вона характеризує середнє значення вартості капіталу, залу­че­но­го із кожного кон­крет­ного джерела скорегованого на пи­то­му частку кожного джерела у загаль­ній сумі капіталу, що ви­користовується.

Синдикат –

об’єднання підприємств однієї галузі, за якого фірми-члени зберігають свою виробничу самостійність, але втрачають комерційну неза­леж­ність.

Систематичний ри­зик (ринковий ри­зик) цінних папе­рів –

складова загальноекономічного ризику; пов’язаний із змі­на­ми кон’юнктури всього фі­нан­сового ринку під впливом макро­еко­но­мічних факторів. Він виникає для усіх учас­ни­ків цього ринку і не може бути усунений шляхом дивер­си­фі­кації ін­вес­ти­ційного портфеля, оскільки в процесі коли­ван­ня кон’юнктури всього фі­нан­со­вого ринку рівень цін окремих фінансових інструментів змінюється ана­ло­гіч­но ринковому індексу в цілому.

Спот-курс –

ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, спот (англ. spot – готівкова) є угодою купівлі-продажу валюти за курсом, зафіксованим в угоді, від­повідно до якої обмін валют між банками-контрагентами про­водиться, як правило, впродовж 2-х робочих днів, не враховуючи дня укладення угоди.

Спред (spread) або маржа (margin) –

1) різниця між правою та лівою стороною котировки; 2) дохід, що утворюється на різниці курсів купівлі та про­да­жу.

Страхові компа­нії –

забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ри­зи­ків.

Страхування –

це відношення у захисті майнових інтересів господарчих суб'єктів і громадян при настанні певних обставин (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються зі страхових внесків (страхових премій), що оплачуються ними.

Структура капі­та­­лу –

один із важливих показників оцінки фінансового стану підприємства, який характеризує співвідношення суми влас­ного і за­лу­че­но­го капіталу. Цей показник вико­рис­то­ву­єть­ся при визначенні рівня фінансової стійкості підпри­єм­ства, при управління ефектом фінансового леверіджу, при розрахунку середньозваженої вартості капіталу та в інших випадках.

Т

Тезаврація золо­та –

це накопичення золота приватними власниками у вигляді скар­бів або страхових фондів.

Темп інфляції –

показник, що характеризує розмір знецінення (зниження купі­вель­ної спроможності) грошей у певному періоді, ви­ра­же­ний у процентах до їх номіналу на початок періоду.

Термінові вклади (рахунки) –

це грошові кошти, що зара­ховуються на депозитні рахунки на жорстко обумовлений термін з виплатою процента.

Титули –

золоті сертифікати – свідоцтва про депонування золота в бан­ку.

Точка насичення рин­ку –

стан кон’юнктури фондового (валютного, то­вар­но­го) рин­ку, при якому покупці відмовляються приймати пропо­зи­цію про­дав­ців, якщо вони не супроводжуються зниженням ціни.

Точковий кре­дит –

кредит на дуже короткий строк (до одного місяця), що нада­єть­ся банком його клієнту для задоволення невід­клад­них фінансо­вих потреб (наприклад, при “спазмі ліквід­нос­ті”) за поточною відсотковою ставкою гро­шового ринку.

Трансакція –

банківська операція, переказ грошових коштів (у тому чис­лі за кордон) для яких-небудь цілей.

Трансфер-агент –

особа, уповноважена реєстратором на прийом документів для пе­ре­реєстрації та видачі документів про здійснену перере­єс­тра­цію.

Трансферт (трансфер) –

має такі значення: переказ грошей з однієї фінансової уста­но­ви в іншу або з однієї країни в іншу; перерахування; письмовий пе­ре­каз, наказ банку своєму кореспонденту ви­да­ти певну суму грошей вказаній у трансферті особі; пе­ре­не­сення суми з одного рахунку на інший; переказ грошей з однієї фінансової установи в іншу; переказ іноземної валюти або золота з однієї країни в іншу; передача прав володіння іменними акціями, що пе­ре­ходять за передатним надписом від одного акціонера до іншого, що реєструється у спеціальній книзі акціонерного товариства.

Трансфертні операції –

це операції щодо переводу грошових коштів. Трансфертні опе­ра­ції включають у себе і трансфертні платежі, тобто всі ви­пла­ти, що здійснюються державою в особі уряду гро­ма­дя­нам (пен­сії, суб­си­дії, допомога з безробіття, допомога на дітей і т. п.), які не є пла­тою за які-небудь поточні трудові послуги, що купу­ють­ся дер­жа­вою в особі уряду.

У

Узанс –

правило, що фактично встановилось у торгових відносинах, і використовується для визначення бажання сторін, що до­мов­­ля­ють­ся, але не знайшло прямого виразу в угоді.

Умови платежу –

передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

Управління ризи­ком –

це балансування між ризиком та до­ходами.

Ф

Факторинг –

різновидність торговельно-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів.

Фінансова звіт­ність –

бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фі­нан­со­вий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова іннова­ція –

нові схеми здійснення фінансових операцій чи нові фінан­со­ві інструменти, що впроваджуються у практику фінан­со­во­го менеджменту з метою зниження затрат, збільшення до­ходів і зменшення рівня фінансових ризиків підпри­єм­ства.

Фінансова політи­ка –

сукупність фінансових заходів, які здійснює підприємство для досягнення максимізації загальної ринкової вартості підприємства.

Фінансова послу­га –

це операції з фінансовими активами, що здійснюються в ін­те­ре­сах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залу­че­них від інших осіб фінансових активів, з метою отримання при­бут­ку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансова сана­ція –

покриття поточних збитків та усунення причин їх ви­ник­нен­ня, відновлення або збереження ліквідності та плато­спро­можності підприємства, скорочення всіх видів забор­го­ва­ності, поліп­шен­ня структури оборотного капіталу та фор­му­вання фондів фінан­со­вих ресурсів, необхідних для про­ве­дення санаційних заходів виробничо-технічного харак­те­ру.

Фінансова стра­те­­гія –

довгострокова мета фінансової діяльності підприємства, що залежить від його фінансової політики, вибору найефек­тив­ні­ших способів досягнення цієї мети. У західній літературі нази­ва­ється ідеологією розвитку.

Фінансовий ана­ліз –

процес дослідження фінансового стану і основних резуль­та­тів фінансової діяльності підприємства з метою вияв­лен­ня резервів підвищення його ринкової вартості і забез­пе­чен­ня ефективного розвитку.

Фінансовий інжи­ні­ринг –

процес цілеспрямованої розробки нових фінансових інстру­мен­тів чи нових схем здійснення фінансових операцій.

Фінансовий кон­тро­­лінг –

система контролю, що забезпечує концентрацію кон­троль­них дій на найбільш пріоритетних напрямах фінансової діяль­ності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фак­тичних її результатів від запланованих і прийняття оперативних управлінських рішень, що забезпечують її нормалізацію.

Фінансовий мене­джмент –

система принципів і методів розробки і реалізації управ­лін­ських рішень, пов’язаних із формуванням, роз­по­ді­лом і ви­ко­ристанням фінансових ресурсів підприємства і орга­ні­за­ці­єю обороту його грошових коштів.

Фінансовий ри­зик –

ймовірність виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження прогнозованого прибутку, зменшення очі­ку­ва­но­го доходу, втрата частини чи всього капіталу) у ситуації невизначеності умов фінансової діяльності підприємства.

Фінансовий ри­нок –

1) грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту та про­по­зи­ції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах; 2) ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу вис­ту­пають різноманітні фінансові інструменти і фінансові пос­луги.

Фінансові інвес­ти­­ції –

вкладення капіталу у різні фінансові інструменти, пере­важ­но у цінні папери.

Фінансові компа­нії –

кредитно-фінансові установи, які спе­ціалізуються на кре­ди­ту­ванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.), прове­денні фінансових операцій; ресурси формуються за рахунок строкових де­по­зи­тів (як правило, 3-6 місячних коштів промислових та торговельних фірм, деяких фінансових установ і менше – населення).

Фінансові посеред­ники –

великі структури, до яких належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають мож­ливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспро­мож­нос­ті потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ри­зи­ки.

Фінансові резерви (за­пасний капі­тал) –

грошові кошти, що на деякий час відволікаються з гос­по­дар­ського обороту, а використовуються для Попов­нен­ня ка­піталу у випадках його нестачі та збоях у виробництві.

Фінансові ре­сур­си –

сукупність грошових коштів і нагромаджень, що форму­ють­ся з метою фінансування розвитку підприємства. Фі­нан­сові ресурси підприємства формуються за рахунок різ­них джерел, які поділяються на власні і залучені, внутрішні і зовнішні.

Фінансування –

процес вибору напрямів, форм і методів використання фі­нан­сових ресурсів з метою забезпечення економічного роз­вит­ку і росту ринкової вартості підприємства.

Фірмовий кредит –

це традиційна форма кредитування, при якій постачальник пред'являє кредит покупцю у формі відстрочки платежу.

Форвардний курс –

визначає очікувану вартість валюти через певний період ча­су і є ціною, за якою дана валюта продається або купу­єть­ся за умови її постачання на певну дату в майбутньому.

Форми платіж­них засобів –

це вид документів, за допомогою яких здійсню­ють­ся розра­ху­нки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та пере­відні), чеки, платіжні розписки; до комерційних – рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форфейтинг –

двохстороння угода, учас­никами якої виступають про­давець і покупець фінансових зобов'язань.

Форфетування –

форма кредитування експорту банком або фінансовою компа­ні­єю шляхом придбання ними боргових вимог у зов­нішньо-торгі­вель­них операціях.

Франшиза (франц. franchise – пільга, віль­ність) –

це звільнення страхувальника від відшкодування збитків, не перевищуючи певного розміру.

Х

Хеджування (англ. heaging – загород­ж­у­вати) –

1) це діяльність, коли ризик змін цін на активи чи пасиви у майбутньому може бути частково або повністю ліквідовано шляхом підписання угоди з третьою стороною, за якою первинна угода на придбання активів чи пасивів частково або повністю нейтралізується протилежною угодою; 2) різновид страхування який вико­ристовується в бан­ків­ській, бір­жо­вій та комерційній прак­тиці для уникнення чи зниження валютних ризиків; 3) метод страхування цінового ризику по угодах на біржі (то­вар­ній, фондовій) шляхом проведення зворотних опе­ра­цій з різ­ними видами біржових контрактів. Тобто, про­да­вець, реа­лізуючи реальний товар (на біржі чи поза нею), одно­час­но купує ф’ючерсні контракти з поставкою в майбутньому; 4) процес зменшення ризику можливих втрат.

Холдинг –

придбання контрольних пакетів акцій та створення хол­ди­нг-компаній.

Холдинг-компа­нія –

корпорація чи акціонерна компанія, що використовує свій ка­пітал для придбання контрольних пакетів акцій інших ком­па­ній з метою встановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, аніж початковий.

Ц

Цінні папери –

грошові документи, що засвідчують право власності чи відно­сини позики, визначають взаємини між емітентами і їх Влас­никами та передбачають, як правило, виплату до­хо­ду у формі дивідендів або процентів. Їх види: звичай­ні та при­вілейовані акції, облігації, що випускаються за зви­чайною або премі­аль­ною системою, комерційні векселі та заставні.

Цінова модель рин­ку капіталів –

співвідношення між ризиком і доходом, котре визначає доход на кожну акцію (або на оплачений капітал).

Ч

Часовий валют­ний арбітраж –

це операція, яка здійснюється з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

Чистий дохід –

сума доходу підприємства, яка залишається в його розпорядженні після виплати з отриманого валового доходу сум податкових платежів, включених до ціни продукції, зокрема, податку на додану вартість, акцизного збору, митних та деяких інших зборів.

Чистий прибу­ток –

прибуток підприємства, який залишається після сплати податку на прибуток.

CAP –

контракт який встановлює максимальну ставку для пози­чаль­ника.

COLLAR –

контракт який встановлює максимальну ставку за позичками та мінімальну ставку за депозитами (вкладами).

FLOOR –

контракт який встановлює мінімальну ставку для вкладника (інвестора).

FRA –

один із типів ф'ючерсного контракту – контракту на закупівлю чи продаж у майбутньому певного товару за певною ціною, з фі­нан­со­вими обов'язками клієнта при відхиленні ціни, що склалася на мо­мент розрахунків у гірший бік порівняно з контрактними умо­ва­ми.