Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Запорізький електротехнічний коледж

Запорізького національного технічного університету

ЗАТВЕРДЖЕНО

Протокол засіданні ПЦК

суспільних дисциплін

від “___” ___________ 200_ р. № __

Голова ПЦК

_________________ В.Б. Чорнолуцький

ПРАВОЗНАВСТВО

Опорний конспект лекцій для спеціальності “Розробка програмного забезпечення”

2011

Конспект лекцій з предмета "Правознавство" для студентів денного відділення спеціальності "Розробка програмного забезпечення" розглянуто на засіданні методичної ради коледжу та рекомендовано для використання у навчальному процесі.

Секретар методичної ради В.В. Кузьменкова

Конспект лекцій з предмета "Правознавство" для студентів денного відділення спеціальності "Розробка програмного забезпечення" оформлено згідно з вимогами стандартів коледжу.

Фахівець зі стандартизації В.О. Білий

Зміст

Вступ 4

Лекція 1. Загальні положення про державу і право 5

Лекція 2. Державний лад в Україні 12

Лекція 3. Адміністративні правовідносини в Україні 17

Лекція 4. Загальні положення кримінального права України 21

Лекція 5. Загальні положення цивільного права України 25

Лекція 6. Правосвідомість та правова культура 29

Лекція 7. Загальні положення трудового права України 32

Лекція 8. Загальні положення екологічного права України 38

Лекція 9. Загальні положення фінансового права України 44

Лекція 10. Загальні положення господарсьного права України 49

Лекція 11 Вирішення господарських спорів 52

Лекція 8. Загальні положення сімейного права України 56

Лекція 8. Загальні положення цивільного процесуального права України 61

Список літератури 68

Вступ

В умовах удосконалення правових інститутів України, поглиблення демократії, укріплення правових гарантій реалізації та захисту прав і свобод громадян, метою викладання предмета «Основи правознавства» стає формування сучасного студента високого рівня юридичної обізнаності, правосвідомості та активної суспільної позиції, яка базується на ретельному знанні нормативних актів та правових механізмів захисту інтересів людини у державі.

Предмет «Основи правознавства» спрямований на формування та поглиблення уяви сучасної молодої людини, яка здобуває базові знання за будь-яким фахом, про принципи взаємодії людини та держави, людини та суспільства, на надбання практичних навичок, застосування отриманих знань у реальному житті.

Результатом оволодіння студентом базовими знаннями з предмета «Основи правознавства» повинно стати формування у молодої людини правосвідомості та навичок правомірної поведінки.

Предмет «Основи правознавства» як навчальна дисципліна передбачає вивчення основних положень теорії держави та права, конституційних засад української держави, головних інститутів цивільної, трудової, сімейної, адміністративної і кримінальної галузей права.

Лекція 1.

Тема: Загальні положення про державу і право

План

1. Поняття держави і її ознаки

2. Функції держави

3. Форми держави

4. Соціальна правова держава

5. Поняття права та його ознаки

6. Функції права

7. Поняття та структура правовідносин

8. Система права: норми права, інститути права, галузі права.

Мета

Закріпити набуті знання щодо поняття, функції та форми соціальної правової держави. Проаналізувати поняття, ознаки та функції права.

1. Поняття держави і її ознаки

Держава – це суверенна політико-теріторіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління та примусу, здатна з допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

До основних ознак держави відносять:

• суверенітет – верховність, самостійність, повнота єдність і неподільність влади у державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах;

• територіальне розселення населення країни;

• наявність апарату управління та примусу;

• власні правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, що розроблені й прийняті державою і нею ж охороняються;

• здатність збирати податки, робити позики і давати кредити;

• спроможність виражати й захищати інтереси певної частини населення.

2. Функції держави

Держава на різних етапах свого розвитку виконує певні завдання, здійснює різноманітні обов’язки. Функції держави – це основні напрямки її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, виявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в суспільстві.

Функції держави класифікують за різними ознаками.

1. За соціальним значенням державної діяльності:

• основні (безпосередньо характеризують соціальну сутність і призначення держави);

• неосновні (не розкривають безпосередньо соціальної сутності держави).

2. За територіальною спрямованістю: внутрішні і зовнішні.

Внутрішні - здійснюються в межах території держави та характеризують її внутрішнюполітику(економічні; соціальні; забезпечення правопорядку; духовні; екологічні; політико-правові та ін.).

Зовнішні - визначаються в діяльності держави на міжнародній арені, у взаємодії держави з іншими суб’єктами міжнародних відносин (захист території, на яку розповсюджується суверенітет; захист миру та підтримання міжнародного правопорядку; співробітництво з іноземними державами в економічній, культурній та інших сферах).

3. За сферою суспільного життя: гуманітарні, економічні, політичні.

4. За часом виконання:

• постійні (здійснюються протягом усього часу існування даної держави),

• тимчасові (здійснюються протягом лише певного відтинку часу існування держави. Н., під час стихійного лиха, війни).

3. Форми держави

Організація державної влади великою мірою залежить від форми держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.

Форма правління – це організація верховної державної влади, порядок її утворення та діяльності, компетенція і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Республіка: вища державна влада здійснюється колегіальним органом, що обирається населенням на певний строк

Парламентська республіка – проголошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність (Фінляндія, Індія, Туреччина, Італія).

Президентська республіка: президент обирається загальнонародним голосуванням, очолює уряд, але не може розпустити парламент. Обраний парламент тільки приймає закони, але має право накладати вето на президентські укази (Росія, США, Аргентина, Мексика, Бразилія).

Президентсько - парламентська республіка – присутні ознаки парламентської і президентської республіки (Україна, Франція).

Монархія (від грец. єдиновладдя): вища державна влада повністю або частково зосереджена в руках одноособового глави держави (короля, царя, імператора), влада якого передається, як правило, по спадковості.

Абсолютна монархія – вся влада зосереджена в руках самодержця.

Парламентська (або конституційна) монархія – влада монарха обмежена конституцією, за якою обирається парламент.

Виборна монархія – глава держави одержує владу не престолонаслідуванням, а обирається на певний строк.

Теократична монархія – значну роль в управлінні державою відіграють релігійні інститути, коли релігійний лідер є одночасно головою держави.

Форма державного устрою – це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влади.

За формою державного устрою держави бувають:

Прості – унітарні (єдині) характеризуються цілковитою політичною єдністю: наявність єдиної конституції, системи законодавства, податкової і кредитної політики, єдиного громадянства, єдиних у всій країні вищих органів державної влади і державного управління, немає самостійних державних утворень на місцях. Деякі унітарні держави включають автономні утворення.

Складні:

• федерація – союзна держава, що складається із кількох держав або державних утворень.

• конфедерація – союз суверенних держав, утворений для реалізації певних цілей (економічних, військових, дипломатичних тощо). Цей союз недовготривалий, він перетворюється на федерацію або розпадається.

• імперія - насильно створена держава, яка складається з головної держави (метрополії) та її колоній і утримується за допомогою державного примусу з боку метрополії.

Державно-правовий режим – це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є:

• проведення виборів державних органів у центрі та на місцях і органів місцевого самоврядування;

• плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

• рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов’язків;

• демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо.

Демократичні режими класифікуються на демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний тощо.

Демократичний правовий режим – це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов’язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

Тоталітарний режим – це сукупність таких засобів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією чи кількома особами з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства, існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

Авторитарний режим – це така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об’єднання обстоювати інтереси певних верств населення.

4. Соціальна правова держава

Соціальна правова держава — це політична організація суспільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом.

Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак (рис).

1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загальнодо-звільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

Стосовно владних державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип: «Дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Ще давньогрецький мислитель Платон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чієюсь владою. А там, де закон — владика над правителями, а вони його раби, я вбачаю порятунок держави...»

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).

5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

9. Можливість особи домагатися конкретного^ мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки — мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав — формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.

11. Здійснення державою соціальної допомоги громадянам, не спроможним (не зі своєї вини) відповідати за свій добробут — йдеться про забезпечення гарантованого життєвого рівня соціальне ранимих верств населення — старих, непрацездатних (хворих), безробітних з не залежних від них причин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

12. Забезпечення державою соціальної функції власності — власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству: завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ст.ст. 13, 41 Конституції України).

13. Проведення державою політики соціальної поступки — вирішення всіх питань на шляхах згоди і порозуміння різноманітних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров'я і особисту гідність.

Таким чином, будучи обмеженою правом, соціальна держава виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основних прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

Держава є соціальною, правовою остільки, оскільки вона гарантує людині свободу вияву.

• як індивіду, який відрізняється від інших фізичними і психічними якостями, тобто має індивідуальність;

• як члену соціального організму, яким є громадянське суспільство, тобто індивіду, який входить до складу громадських і професійних груп і організацій;

• як громадянину, який є підданим держави.