Тема 7. Оподаткування прибутку підприємств

Лекція – 2 години

План

1. Прибуток, як об’єкт оподаткування, порядок його визначення. Поняття прибутку, валового доходу, валових витрат, амортизаційних відрахувань. Структура валового доходу та валових витрат.

2. Платник податку на прибуток.

3. Ставки податку на прибуток підприємств. Порядок нарахування та сплати податку. Загальна та спеціальні ставки. Податкові періоди. Строки сплати податку. Порядок подання декларації з податку на прибуток.

Семінар – 2 години

План

1. Платник податку на прибуток підприємств.

2. Поняття «прибуток», «валовий дохід», «валові витрати», «амортизаційних відрахувань», їх співвідношення з «об’єктом оподаткування» податку на прибуток.

3. Ставки податку.

4. Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств.

5. Безнадійна заборгованість та їх вплив на розмір податкових зобов’язань платників податку на прибуток.

6. Пільги при оподаткуванні податком на прибуток, їх правове регулювання.

Самостійна робота – 2 години

Поняття безнадійної заборгованості та порядок її врегулювання. Визначення безнадійної заборгованості. Порядок врегулювання безнадійної заборгованості. Пільги при оподаткуванні податком на прибуток підприємств.

Оподаткування податком на прибуток особливого виду. Товарообміні (бартері) операції. Страхова діяльність. Операції із розрахунками в іноземній валюті. Операції з пов’язаними особами. Операції з торгівлі цінними паперами та деривативами. Спільна діяльність на територій України без створення юридичної особи. Оподаткування дивідендів. Оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями. Оподаткування доходів від виконання довгострокових договірних зобов’язань. Оподаткування не прибуткових установ і організацій. Оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів.

1. Прибуток, як об’єкт оподаткування, порядок його визначення.

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв'язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов'язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж. Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, землею або капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані й не фундирувані, тобто пов'язані й не пов'язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі і доходи від праці, що не пов'язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об'єднував земельну ренту і дохід від капіталу.

Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків; він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість і акцизний збір, які надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

В Україні існує два види прибуткового податку: податок підприємств та податок на дожди фізичних осіб. Пріоритетне значення сьогодні з нашій країні надається податку на прибуток підприємств, що є даниною традиціям колишнього СРСР, коли основними платниками податків були великі державні підприємства.

Але ринкова економіка виходить з того, що левова частина прибуткового податку повинна надходити від приватних осіб, тому що будь-яке підприємство є лише інструментом для громадян заробити собі певні доходи. Тому у другій половині 80-х років минулого сторіччя у країнах із розвинутою економікою пройшла хвиля широкомасштабних податкових реформ, спрямованих на зниження рівня оподаткування. Протягом цих років податок на прибуток корпорацій неухи­льно зменшувався. Лідером у зменшенні прибуткових подат­ків були СІЛА: тільки за 1984—1990 роки об'єднання ставка федерального та місцевих податків була зменшена з 51 до 39 відсотків.

Така економічна філософія на зменшення ставки податку на прибуток підприємств покладена і в основу Податкового кодексу України, розділ III якого саме присвячено механізму стягнення податку на прибуток підприємств.

Так стаття 10 Прикінцевих положень цього документа встановлює такі ставки податку на прибуток підприємств:

• з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно — 23 відсотки.

• з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно — 21 відсоток.

• з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно — 19 відсотків

— з 1 січня 2014 року — 16 відсотків. Платниками податку на прибуток підприємств:

а) з числа резидентів є:

• суб'єкти господарювання — юридичні особи, які проводять господарську діяльність як на території України, так і за її межами;

• управління залізниць, підприємства залізничного транспорту, які отримують прибуток від основної та неосновної діяльності залізничного транспорту;

• неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню;

• відокремлені підрозділи платників податків;

б) з нерезидентів:

• юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнаро­дними договорами України;

• постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Натомість, строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року звільняються від оподаткування:

а) прибуток суб'єктів господарської діяльності, отриманий від надання готельних послуг у готелях «п'ять зірок», «чотири зірки» та «три зірки»;

б) прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств легкої промисловості, крім тих, які виробляють продукцію на давальницькій сировині;

в) прибуток підприємств галузі електроенергетики відпродажу електричної енергії, виробленої з відновлювальних джерел енергії;

г) прибуток, отриманий від основної діяльності підприємств суд небудівельної промисловості;

д) прибуток підприємств літакобудівної промисловості,отриманий від основної діяльності, а також від проведення такими підприємствами науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які виконуються для потреб літакобудівної промисловості;

е) прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу.

Валовий дохід підприємства (чистий продукт) — це виручка від реалізації продукції, за виключенням матеріальних затрат. Він становить грошову форму чистої продукції підприємства. В масштабах суспільства валовий дохід (чистий продукт) являє собою національний дохід.

Складовими валового доходу є змінний капітал (оплата праці) і додаткова вартість (прибуток). Тобто його структура безпосередньо зачіпає інтереси безпосередніх виробників, власника підприємства і суспільство в цілому. Тому вкрай важливою проблемою є проблема розподілу валового доходу. В розподілі валового доходу можна виділити два етапи: 1) розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток; 2) розподіл прибутку.

Розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток має важливе значення в тому плані, що необхідно встановити такий фонд оплати праці, який давав би можливість встановити рівень заробітної плати не нижче визначеного чинним законодавством. Причому цей рівень має бути достатнім і для відтворення робочої сили, і для стимулювання високоефективної праці. Водночас розподіл валового доходу має бути оптимальним і щодо утворення прибутку підприємства. Це важливо тому, що прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду.

Пропорції розподілу валового доходу в значній мірі залежать від рівня економічного розвитку, від відносин власності на засоби виробництва і від конкретних цілей, які в той чи інший період свого розвитку вирішує підприємство та суспільство в цілому. В зв'язку з цим зазначені пропорції можуть бути різними в різних країнах і на різних підприємствах. Скажімо, в розвинутих країнах відношення між фондом заробітної плати (змінним капіталом) і прибутком дозволяє виплачувати заробітну плату на рівні вартості робочої сили і задовольняти потреби підприємства в розвитку й формуванні достатнього за величиною централізованого доходу. В Україні в період належності до СРСР це співвідношення дозволяло мати заробітну плату, яка вкупі з суспільними фондами споживання забезпечувала відтворення і розвиток робочої сили, і формувати фонд розвитку виробництва й централізований фонд, з початком ринкових перетворень в силу певних об'єктивних і суб'єктивних причин підприємства виявилися неспроможними забезпечити ні належні обсяги виробництва валового доходу, ні оптимальний його розподіл на фонд заробітної плати і прибуток. Свідченням цього є хоча б той факт, що в кінці 90-х років питома вага зарплати у ВВП в Україні становила трохи більше 25 % проти 58 % у 1991 році.

Не менш важливе значення має забезпечення оптимального розподілу прибутку між підприємством і державою. Від нього залежить нормальна життєдіяльність підприємства. Оскільки частина прибутку у вигляді різноманітних податків і платежів надходить державі, то необхідно щоб вони не були занадто обтяжливими для підприємства. У високорозвинутих країнах прибуток підприємств оподатковується за ставкою 37-53 %. У нашій країні різноманітні прямі і непрямі податки й платежі віднімають у виробничих підприємств 70-80 % прибутку. А інколи навіть і більше. І це в той час, коли кожне підприємство повинне формувати два фонди економічного стимулювання: фонд споживання і фонд нагромадження. Повний обсяг фонду споживання включає в себе такі елементи (витрати в грошовій та натуральній формах): фонд оплати праці з поділом на фонд основної заробітної плати і фонд додаткової заробітної плати; грошові виплати і заохочення (витрати підприємства на надання матеріальної допомоги, трудових і соціальних пільг працівникам); доходи (дивіденди, проценти), виплачені за акції трудового колективу і вклади членів колективу акціонерного підприємства у майно підприємства, доходи від пайової участі у діяльності спільних підприємств, оренди окремих категорій майна. Фонд нагромадження використовується на виробничий і соціальний розвиток підприємства.