Значення вставних конструкцій
Модальність (впевненість, сумнів, достовірність): може, мабуть, можливо, певно, ймовірно, здається, очевидно, звісно, безумовно, безперечно;
Вказівка на джерело повідомлюваного: Як кажуть, за виразом, на його думку, по-моєму, за словами …;
Емоційна оцінка: на щастя, як на зло, мов на гріх, чого доброго, як не дивно;
Зв’язок думок та послідовність їх викладу: отже, нарешті, до речі, у всякому разі., навпаки, по-перше, а втім, з іншого боку, в кінці кінців;
Засіб активізації розмови, привертання уваги: чуєте, бачите, скажімо, майте на увазі, погодьтесь, а пам’ятаєте;
Ставлення мовця до способу вираженої думки, стилю висловлювання, емоційного забарвлення: м’яко кажучи, між нами кажучи, так би мовити, образно кажучи.
Морфологічні засоби – різні, найтиповіші – модальні прислівники (дехто не оцінює їх як прислівники – Виноградов В., Горпинич В.), а також дієслівні форми, іменники, займенники, числівники.
Вставні речення завжди відтворюють структуру простого речення – одно- чи двоскладного: І золотої, і дорогої мені, щоб знали ви, не жаль. Походять від окремих речень, включаються іноді за допомогою сполучників і сполучних слів (відомо → слово, як відомо → вставне речення). Вставні компоненти і конструкції можуть стосуватися цілого речення і окремих його частин (залежно від місцеи розташування): у препозиції – цілого, у середині – окремих компонентів.
(!) Відмежування простого речення з вставними від складного:
Кажуть, що справжні друзі пізнаються в біді. Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі. Кажуть: своя рука – своя влада.
(!) Вставні конструкції можуть відокремлюватися також в середині реченні через тире (тоді вони читаються з пониженою пришвидшеною інтонацією): Такий документ – на думку прем’єр-міністра – має затверджувати Верховна Рада.
(!)
а, і, й + вставне слово не відокремлюються, якщо а, і, й – частки : А може, він і прийде.
а, і, й + вставне слово відокремлюються, якщо а, і, й – сполучники: Хмари не налягали на гори, а, навпаки, стриміли в неозорість неба.
Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. Форма присудка не може бути змінена довільно, і навпаки, від зміни форми підмета змінюється присудок.
(!) Розмежування вставних і не вставних компонентів:
наприклад: Хтось із рідних, наприклад сестра, може зателефонувати мені / Це можна зробити, наприклад, без врахування субсидії;
може: Це може зробити і він сам. / Це, може, гості прийшли?
здається: Річка здається мутною/ Річка, здається, замерзла;
однак: Однак він не знав про це (на початку речення однак, зате, проте – не вставні!) / Він, однак, не знав про це;
мабуть: Він прийшов пізно, мабуть об одинадцятій. Він, мабуть, прийшов пізно.
ВСТАВЛЕНІ КОМПОНЕНТИ ТА КОНСТРУКЦІЇ
На відміну від вставних (суб’єктивного значення), містять додаткове повідомлення, яке розвиває, уточнює зміст речення, вказуючи на якісь подробиці. Лексичне навантаження необмежене (слова, словосполучення, просте, складне речення), але є позиційні обмеження: стоять лише в інтерпозиції, дуже рідко у постпозиції, ніколи в препозиції. За смисловими зв’язками поділяються на: 1) уточнювальні, 2) пояснювальні 3) доповнювальні: Молодий поет (та й чи тільки поет), якщо він не ледачий думкою, не може пройти повз творчий досвід П. Тичини. Синтаксичний аналіз вставлених компонентів проводимо як засобі в ускладнення, відповідно до синтаксичної функції у реченні. Розділові знаки: вставні – кома, рідко тире; вставлені – дужки або тире (дальший зв’язок)
РЕЧЕННЯ ІЗ ЗВЕРТАННЯМ
Слова (група слів), які називають адресата мови. Адресатом може бути: людина, істота взагалі, будь-який живий /неживий, реальний / ірреальний предмет, явище природи. Отож, звертання – це інтонаційно виділений компонент речення, що називає істоти чи персоніфіковані предмети, яким адресоване мовлення. Термін «звертання» належить Ф. Буслаєву. В українському мовознавстві наявність граматичного зв’язку іменника у кличному відмінку з присудком у спонукальному реченні довів О. Потебня (однак оглядав його як підмет), тому вважав, що клична відмінок стоїть не поза реченням, а перебуває у ньому, як і називний відмінок. В українських граматиках 19-20 ст. звертання розглядають в морфології (як спеціалізовану відмінкову форму), питання про граматичний зв’язок його з членами речення переважно оминали. В. Сімович – як такий, що не пов’язаний з жодною частиною речення. У сучасних граматиках дослідники оцінюють звертання аналогічно, але є й інші погляди – Кучеренко і., Вихованець І., Загнітко А. Найповніше звертання проаналізовано в монографії та дисертації М. Скаба «Граматика апеляції в українській мові». Субстанція, яка уособлюється. Морфологічне вираження: іменник у кличному відмінку, інша субстантивована частина мови. У реченні займає різні позиції, може переходити у вокативне речення при емоційній забарвленості: Голубе, не забудь свою голубку/ Голубе! Не забудь свою голубку. За структурою – непоширенні / поширені.
Функціональні типи звертань:
Власне звертання. Семантичні групи: а) прізвища, імена; б) назви людей за родинними стосунками; в) соціальне становище, професія; г) національність особи; ґ) назви частин тіла; д) демонологічні та міфічні істоти; е) тварини і птахи; є) рослинний світ; ж) природні явища; з) географічні назви; и) абстрактні поняття; і) збірні та сукупні поняття; к) поняття культури і мистецтва.
Невласне звертання – інтимізуюче (мають оцінний характер, позитивний і негативний – в пейоративний; вживаються як інтимізуючі імення: Ти, голубе, не забудь про це. Ти, рибонько, помиляєшся.
Семантична структура звертань: на семантичному рівні звертання – це вторинний суб’єкт: Галю, прийди = Галя прийде + Ти прийди; том уформально помилково і визначають звертання як підмет. Звертання поєднує 2 функції – апелятивну та експресивну. Апелятивна виявляється передусім в офіційному спілкуванні. У художньому і розмовно-побутовому мовленні звертання виражає не лише звернення до адресата, а й ставлення з боку мовця до нього.
(!) Повторити особливості кличного відмінка іменників різних відмін та груп (у яких іменниках кличний відмінок може збігатися з формами називного, давального та місцевого відмінків?).