Лекція 2. Екомічні потреби виробництва. Економічна система та її зміст

План

1. Економічні потреби

2. Закон зростання потреб.

3. Суб’єкти економічних відносин. Виробництво. Фактори виробництва.

4. Поділ праці.

5. Структура суспільного виробництва

6. Поняття економічної системи.

7. Продуктивні сили.

8. Виробничі відносини.

9. Типи економічних систем

Економічні потреби

Домінуючою спонукою економіки вважають потреби.

Потреби - це об'єктивні умови існування людини, завдяки яким від­бувається її фізіологічне, соціальне, інтелектуальне та духовне відтворення.

Для задоволення потреб людина повинна вступити в ділові відносини з іншими людьми, що і складає основу ринкових відносин. (Див. мал. 1)

Потреби

людини

Виробництво продукту,

Потреби людини

Обмін товарами, одержання товарів для себе

Споживання одержаних товарів і послуг

Мал. 1. Алгоритм ринкових потреб.

Потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

Закон зростання потреб полягає в тому, що за умов задоволення пев­них потреб, їх кількість та зміст постійно зростають. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток про­дуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже, - появу нових потреб.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн у нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва і споживання.

Приклади:

А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична культура і спорт, збереження миру), можуть бути реалізовані лише на колективній основі, спільною діяльністю колекти­вів.

Отже, відбувається одночасний процес індивідуалізації та колективіза­ції потреб.

Економічні потреби відображають відношення соціальних суб'єктів (людина, колектив, суспільство) до можливого споживання вартостей, опо­середкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зо­ру. Наприклад, професор А.С.Гальчинський виділяє економічні та нееконо­мічні, виробничі та невиробничі потреби. На його думку, структура еконо­мічних (особистих) потреб складається із:

1) фізичних потреб: продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення;

2) інтелектуальних потреб: одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурного відпочинку, предметів і послуг культурного призначення;

3) соціальних потреб: охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умо­ви праці, транспорт, зв'язок, тощо.

Фактори які впливають на вибір споживача.

• Споживчі потреби

• Ціна на благо

2. Закон зростання потреб - загальний соціально-економічний закон, який виражає внутрішньо необхідний, сталий і суттєвий зв'язок між прогресом технологічного способу виробництва, еволюцією всієї системи суспільних відносин та розвитком сутнісних сил людини, індивідуальних, колективних та суспільних потреб. Сутність людини, її природа, з одного боку, розкривається як сукупність її потреб, інтересів, цілей, нахилів, а з другого боку — як сукупність суспільних відносин (відносин власності, соціальних, політичних, юридичних, національних, культурних тощо), в кожній з підсистем яких повинна реалізуватись ця сутність. Це зумовлено тим, що людина, працівник є елементом системи продуктивних сил, всього технологічного способу виробництва і в той же час виступає суб'єктом економічних, соціальних та інших підсистем всієї сукупності суспільних відносин, в яких може бути реалізована ця сутність. Враховуючи те, що людина є основним елементом продуктивних сил, а їх змістом є ставлення її до природи у процесі праці, тому у людині необхідно виділяти в узагальненому вигляді біологічну та соціальну сторони, У першому випадку людина є природною істотою, наділеною природними силами, а праця з фізіологічного погляду - це здійснення певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, мускулів, органів чуття та ін. Тому для відтворення людини необхідно зберігати і підтримувати індивіда як біологічне явище, задовольняти його економічні потреби, добиватись гармонійного співвідношення у взаємодії з природою, створювати таку екологічну систему, в якій органічно поєднувались би економічні умови життєдіяльності людини (умови її праці, освіти, набуття кваліфікації тощо) із збереженням навколишнього середовища. В цілому матеріально-речовою основою дії З. з. п. є розвиток технологічного способу виробництва (єдність продуктивних сил і техніко — економічних відносин). В історії розвитку людства виділяють три технологічних способи виробництва, які базуються відповідно на ручній, машинній та автоматизованій праці. В процесі еволюції останнього З. з. п. виражається у зростанні потреб, пов'язаних насамперед із змістом процесу праці, зокрема в якісному вдосконаленні умов праці кожного індивіда, трудового колективу і сукупного працівника. До таких умов праці при машинному, а особливо автоматизованому технологічному способі виробництва належать потреби у поліпшенні санітарно-гігієнічних умов, усунення фізичних небезпек, встановлення оптимального ритму роботи, заміна праці людини системою машин і механізмів, істотне зменшення елементів нетворчої механічної і посилення функцій творчої праці, ротація робочих місць та ін. В межах прогресу технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, З. з. п. також виражається у потребах формування працівника нового типу. Ці потреби розкриваються у розвитку творчих здібностей, професійних якостей і навичок (бажання постійно підвищувати рівень освіти та кваліфікації, почуття нового тощо), економічного мислення (уміння знаходити оптимальні для зростання ефективності окремого підприємства, галузі народного господарства варіанти розвитку, оволодіння найновішими прийомами технологічних і проектно-конструкторських розробок, підвищення рівня технологічної культури, орієнтація на найбільш раціональне використання економічних і природних ресурсів та ін.), у зростанні рівня організаційної й управлінської діяльності тощо, у розвитку психофізичних якостей (цілеспрямованості, працьовитості, психологічної стійкості і т. ін. ). Розвиток техніко — економічних відносин (спеціалізація, кооперування тощо) в межа технологічного способу виробництва також супроводжується зростанням потреб в обміні між людьми результатами своєї праці. Це заходить свій вияв у зростанні номенклатури виготовленої продукції. Про різний ступінь розвитку цих потреб свідчить те, що у розвинутих країнах світу виробляється близько 1 млрд. видів продукції, а в колишньому СРСР - приблизно 25 млн. З. з. п. у контексті еволюції відносин власності виражається у постійному зростанні потреб окремого працівника, трудового колективу і сукупного працівника бути власником засобів виробництва, інтелектуальної власності, створеного продукту, брати участь в управлінні власністю. Конкретним проявом дії цього закону у даній сфері є збільшення кількості акціонерів у розвинутих країнах світу. В США, наприклад, за період 1929—1993 років вона зросла з 1 млн. до 50 млн. чоловік. В колишньому СРСР дія цієї сторони З. з. п. була практично відсутня, а з часу проголошення державної незалежності в Україні створюються лише формальні передумови для дії такого закону (видача приватизаційних чеків кожному громадянинові, яка почалась у 1994 році) З. з. п. у соціальній сфері виражається у поліпшенні житлових умов, пенсійного забезпечення, гарантованого переміщення по службі тощо. У сфері політики дія цього закону виражається у потребі кожної дорослої людини, трудового колективу, соціальних верств і прошарків, класів впливати на формування політики, брати участь в управлінні державою на тому чи іншому рівні, у подоланні процесу відчуження від політичної влади Специфічні форми прояву З. з. п. має у сфері правових, культурних, національних відносин.

Найважливішою ознакою потреб є їхній динамічний, мінливий характер. На думку видатного українського дослідника М.Х. Бунге, "в ученні про потреби можна назвати найбільш правдоподібними такі три положення: 1) розвиток як окремих осіб, так і цілих суспільств, без розвитку потреб не можливий; 2) розвиток індивіда залежить від гармонійного розвитку притаманних йому потреб; 3) розвиток суспільства передбачає відповідність між потребами приватних осіб, з яких складається суспільний союз"³.

Єдиним способом задоволення потреб є споживання відповідного блага, що передбачає необхідність володіння цим благом, його багаторазове (для товарів тривалого вжитку) або одноразове (для товарів разового вжитку) використання. Для якісного і ефективного втручання в процес споживання товарів та послуг, а також для точної оцінки величини індивідуальних потреб у визначених благах необхідно дослідити сам процес споживання, який є складним; вплив на нього мають багато чинників, а тому їх урахування, визначення напрямів зв'язків, сили їх дії – необхідна умова такого дослідження.

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ЇХНЯ СТРУКТУРА

Поняття «потреба» дуже містке. Людина має систему найрізноманітніших

потреб: фізіологічних, інтелектуальних (духовних), соціальних тощо.

Колектив залежно від сфери діяльності має свої специфічні потреби.

Скажімо, потребами підприємства, що виробляє одяг, є розвиток його

потужностей, запровадження нових моделей, зростання прибутку

підприємства і доходів кожного його члена.

Потребами народу (нації) є зростання економічного, наукового,

технічного, духовного потенціалу країни, гарантування її зовнішньої

безпеки, технічної, технологічної та культурної незалежності.

Є потреби самозахисту (безпеки, захищеності), потреби поваги (визнання,

самоповаги), потреби у любові, духовній близькості, потреби

самоутвердження, саморозвитку тощо. Проте ми розглядатимемо потреби, що

пов'язані зі сферою господарської діяльності. Вони дістали назву

економічних потреб.

Економічні потреби—це необхідність у яситтєюх бажання володіти

ними і використовувати за призначенням

Систему особистих економічних потреб подано на рис. 6. Потреби

породжуються двома визначальними причинами. Перша має фізіологічний

характер, тому що людина як жива істота

потребує певних умов і засобів існування. Друга є результатом суспільних

умов, у яких люди перебувають і виховуються.

Потреби характеризують лише можливість споживання. Однак для того щоб ця

можливість перетворилася на дійсність, потрібно мати певні життєві

засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони

спонукають людей до дії. Отже, виробництво продукує різнобічні блага,

які є необхідною умовою існування розвитку людського суспільства на

будь-якому історичному його щабелі.

У свою чергу, блага, створені у сфері матеріальної життєдіяльності,

формують різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу і стають

стимулами до праці.

Отже, економічні потреби народжуються насамперед у виробництві, в

процесі праці та пов'язані з ним.

Задоволення ж економічних потреб відбувається у споживанні, яке

відтворює і створює потребу. Завдяки економічним потребам відбувається

органічний взаємозв'язок цілей.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом зору.

Наприклад, їх поділяють на виробничі (продовжують процес виробництва:

метал, цемент, обладнання, електроенергія), невиробничі (спрямовані на

забезпечення потреб людини: цукор, хліб, меблі, одяг, послуги).

З урахуванням суб'єкта споживання розрізняють потреби окремої людини,

сім'ї, колективу підприємств, працівників певної галузі виробництва,

жителів певних населених пунктів, суспільства в цілому.

За масштабами і структурою виробництва економічні потреби можна

класифікувати на абсолютні, дійсні та фактичні. Абсолютні визначаються

максимальним обсягом створюваних у суспільстві матеріальних благ і

послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством.

Дійсні — такі, що задовольняються при оптимальних розмірах виробництва

адовольняються при оптимальних розмірах виробництва.

Фактичні — це ті, що виступають у формах задоволеного попиту.

Економічні потреби, які ми розглянули, — це лише певна частина потреб

окремої людини або групи людей, яким належить провідна роль.

ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для

задоволення потреб, які склалися, а й стають грунтом для виникнення

нових потреб. Цей процес розвитку суспільного виробництва свідчить про

те, що в ньому діє об'єктивний закон зростання потреб.

Об 'єктивний закон зростання потреб відображує безперервне зростання

маси і різноманітності споживних вартостей в результаті зростання

продуктивних сил. Це призводить до зміни структури виробництва і

витіснення існуючих потреб новими. Розвиток продуктивних сил,

міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню

народів різних країн, що веде до збільшення продуктів праці, а отже, до

появи нових потреб

Поява нових споживних вартостей спочатку має обмежений характер.

Незважаючи на обмеженість, нові споживні вартості стають суспільною

потребою. Оскільки відразу всіх членів суспільства забезпечити

новоствореними споживними вартостями неможливо, між попитом на них і

пропозицією виникає суперечність. Остання може бути використана для

розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання, оскільки потреби

не тільки є результатом виробництва, а й впливають на нього. Виробництво

завжди в кінцевому підсумку пов'язано з потребами, що склалися. Поза

потребами неможливе й саме виробництво.

Особливо динамічно зростають потреби, змінюється їхня структура в умовах

високих темпів розвитку науки і техніки. Завдяки їм економіка набула

такого рівня розвитку, що спроможна задовольняти не тільки такі важливі

життєві потреби, за котрі боролося людство багато століть, як їжа, одяг,

житло, охорона здоров'я (первинні потреби), а й потреби, що дістали

назву другої групи, які є породженням розвитку особистості та виступають

у буденному житті як «потреби вільного часу».

Як продовження науково-технічного прогресу «потреби вільного часу»

стають революціонізуючим чинником розвитку людини і виробництва.

Розвиваючи людину, вони удосконалюють її як інтелектуальну силу,

перетворюють виробництво, змінюють структуру останнього так, щоб

випускати все нові й нові види продукції, послуг, які б задовольняли

їхніх виробників. У цьому полягає особливість вияву закону зростання

потреб в умовах розвитку економіки, що грунтується на досягненнях

науково-технічного прогресу.

Рушійною силою розвитку сучасного суспільства є забезпечення умов для

безперервного розвитку потреб.

На жаль, ситуація, що склалася в нашій країні, свідчить про суперечності

між потребами населення, які сформувалися на базі досягнень нашої

економіки, особливо її високорозвинених напрямів — ЕОМ, лазерної

техніки, сучасних засобів зв'язку, досягнень світового виробництва,

науки і техніки та можливостями задоволення їх, обмеженими як загальним

рівнем розвитку економіки, так і її структурою, зорієнтованою в

к і її структурою, зорієнтованою в

основному на задоволення виробничих потреб. Ця суперечність може бути

вирішена лише завдяки піднесенню економіки на якісно новий рівень

розвитку, зміні спрямованості її структури на формування потреб, що

забезпечують розвиток людини.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн

в сучасних умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від

масового виробництва і масового споживання до індивідуалізованого.

Наприклад, люди хочуть різноманітніше одягатися, враховуючи особливості

своєї зовнішності, віку, професії тощо. А з іншого боку, індивідуальні

потреби, які динамічно розвиваються (творчі види праці, фізична

культура, спорт, захист навколишнього середовища, збереження миру)

можуть бути реалізовані лише на колективних засадах, спільній діяльності

колективів, людей певного регіону, всієї планети. Отже, відбувається

одночасний процес індивідуалізації та колективізації потреб.

Неухильне зростання потреб людей, колективів, нації висуває перед

економікою все складніші завдання. Адже у кожний конкретний період

рівень виробництва не дає можливості задовольнити всі потреби всіх

суб'єктів економічної діяльності. Це є стимулом як для суб'єктів

економічної діяльності, так і для розвитку самої економіки.

ФОРМУВАННЯ ПОТРЕБ

Суспільству дуже важливо знати тенденції та перспективи розвитку потреб:

індивідуальних, сімейних, колективних, суспільних, їхні структурні

зміни. Це не тільки впливатиме на напрями розвитку виробництва, а й

сприятиме тому, щоб людина стала суб'єктом формування потреб, а не лише

їхнім пасивним виробником.

Формування потреб, у тому числі економічних, має спрямовуватися.

Суспільство мусить дбати про те, щоб в ньому було якомога менше

чинників, що зумовлюють формування потреб, які деформують психологію

людини, шкодять її здоров'ю, загрожують життю на землі. Потрібно свідомо

і цілеспрямовано через органи державного регулювання, вартісні, правові

важелі, а також виховні заходи впливати на об'єктивні умови життя людей,

розвивати виробничу і соціальну інфраструктуру, які б спонукали кожного

працівника відтворювати потреби, спрямовані на всебічний розвиток

людини.

Життя довело: якщо виробництво нерозвинене, деформована його структура,

немає нормального торговельного, побутового, культурного обслуговування,

сучасних засобів зв'язку, комунікацій тощо, людина женеться за

дефіцитом, намагається придбати престижні товари. Регулювати потреби в

таких умовах неможливо. Більше того, це призводить до розширення

тіньової економіки та спекуляції, диференціації доходів, утвердження

споживацької психології. Отже, залежно від того, як розвивається

виробництво, в суспільстві формуються і регулюються потреби.

Наукове обгрунтування економічних потреб має велике практичне значення.

На їх основі можна побудувати соціальні нормативи, тобто науково

обгрунтовані показники, що характеризують ступінь розвиненості

соціальної сфери, досягнутий рівень реальних доходів, умови праці та

побуту, ступінь професійної підготовки і освіти різних соціальних груп

фесійної підготовки і освіти різних соціальних груп

населення. Особливо важливо для регулювання розвитку соціальної сфери

обгрунтувати оптимальний споживчий бюджет — кількісне вираження життєвих

засобів. Його розраховують за нормами і нормативами споживання, що

задовольняють розумні, раціональні потреби. Оптимальний споживчий бюджет

використовують для оцінки досягнутого рівня життя населення та вибору

ефективних шляхів його зростання.

Порівняння фактичного споживання з нормами оптимального споживчого

бюджету дає можливість визначити ступінь задоволення потреб, виявити

незадоволений попит та вжити заходів для розвитку виробництва і сфери

послуг.

Соціальні нормативи мають постійно оновлюватись. Поряд з науково

обгрунтованими нормативами можуть розроблятися і нормативи, розраховані

на мінімальний споживчий бюджет, на основі якого визначають мінімальні

рівні заробітної плати, допомоги на дітей, стипендії тощо.

Розробка і застосування науково обгрунтованих соціальних нормативів —

об'єктивна основа для прискореного розвитку соціальної сфери. Ефективне

використання їх є важливим чинником якісних перетворень економіки, змін

рівня життя людей.

3. Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Тому пізнати економічні інтереси, їхній об'єкт

можна лише через розкриття суб'єктів економічних відносин.

Суб'єкти економічних відносин — це сторони (фізичні та юридичні особи),які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Кожну із сторін, яких завжди є дві (продавець і покупець або виробник і

споживач) слід розглядати як окремого суб'єкта, якому притаманний свій

інтерес. Вступаючи у економічні відносини з іншим суб'єктом, він

намагається реалізувати цей інтерес (як і той, хто вступає з ним у

відносини).

Суб'єктами економічних відносин є як індивід, так і різні соціальні

спільноти (підприємство, товариство, асоціація, кооператив тощо), а

також держава в цілому. Адже цілком очевидно, що в економічні зв'язки

вступають не тільки фізичні, а й юридичні (фірма з фірмою або фірма з

індивідумом) особи. Економічні відносини з приводу різного роду форм

виробничого, наукового, технічного та іншого співробітництва, торгівлі

існують також між державами.

Суб'єкти економічних відносин обов'язково мають бути власниками. Мова

йде передусім про індивідуальну власність людини на суспільно-виробничу

силу її особистої праці (здібності, знання, досвід, носієм яких є кожна

людина). Це зумовлює виключне право кожної людини вільно розпоряджатися

своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних

інтересах. Водночас певні суб'єкти мають у своєму розпорядженні засоби

виробництва, використовують їх на свій розсуд, розпоряджаються

створеними у процесі трудової діяльності благами: споживають, продають,

використовують на розвиток виробництва. Ними можуть бути окремі

індивіди, сім'ї, підприємства, громадські організації.

Усвідомлення процесу реального споживання, що визначається процесом здійснення відповідної покупки, передбачає встановлення послідовно-логічного ланцюжка СУБ'ЄКТИ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН. ЇХНІ ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Тому пізнати економічні інтереси, їхній об'єкт можна лише через розкриття суб'єктів економічних відносин. Суб'єкти економічних відносин - це сторони (фізичні та юридичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Кожну із сторін, яких завжди є дві (продавець і покупець або виробник і споживач) слід розглядати як окремого суб'єкта, якому притаманний свій інтерес. Вступаючи у економічні відносини з іншим суб'єктом, він намагається реалізувати цей інтерес (як і той, хто вступає з ним у відносини). Суб'єктами економічних відносин є як індивід, так і різні соціальні спільноти (підприємство, товариство, асоціація, кооператив тощо), а також держава в цілому. Адже цілком очевидно, що в економічні зв'язки вступають не тільки фізичні, а й юридичні (фірма з фірмою або фірма з індивідумом) особи. Економічні відносини з приводу різного роду форм виробничого, наукового, технічного та іншого співробітництва, торгівлі існують також між державами. Суб'єкти економічних відносин обов'язково мають бути власниками. Мова йде передусім про індивідуальну власність людини на суспільно-виробничу силу її особистої праці (здібності, знання, досвід, носієм яких є кожна людина). Це зумовлює виключне право кожної людини вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Водночас певні суб'єкти мають у своєму розпорядженні засоби виробництва, використовують їх на свій розсуд, розпоряджаються створеними у процесі трудової діяльності благами: споживають, продають, використовують на розвиток виробництва. Ними можуть бути окремі індивіди, сім'ї, підприємства, громадські організації. Становище суб'єктів економічних відносин постійно змінюється, адже їхній розвиток залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Розвиваючись разом з останніми, вони активно впливають на них через свої інтереси. Досвід переконав, що уявлення про економічні відносини, їхні суб'єкти, що начебто спрощуються в процесі економічного розвитку, як це було донедавна, є хибним. Процеси, що відбуваються у реальному житті, свідчать про зворотнє, тобто про ускладнення економічної структури суспільства. Витіснення багатоманітних форм господарювання (особистих, приватних, сімейних, колективних) підприємствами, заснованими на державній формі власності, паралізувало економічне життя багатьох суб'єктів виробничих відносин, не давало змоги реалізувати їхні інтереси повною мірою. Це стримувало розвиток економіки. "Включити" всіх суб'єктів виробничих відносин, їхні інтереси в економічне життя, надати динамізму суспільному виробництву, вивести економіку країни на якісно новий рівень - найважливіше завдання. Його можна вирішити не підпорядкуванням одних інтересів, а поєднанням різнобічних інтересів усіх суб'єктів господарювання. Відповідно до конкретного історичного характеру економічних І потреб економічні інтереси як форма їхньої реалізації також мають історичний характер. Історична форма і соціальна зумовленість економічних інтересів у кожному суспільстві визначаються відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, які, в свою чергу, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Водночас у певній історичній системі виробничих відносин люди займають різне становище, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні потреби та інтереси. Економічний інтерес - це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин. Вона забезпечує самостійність, саморозвиток суб'єкта, тобто створення умов, достатніх для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти намагаються досягти своєї вигоди поза економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку, займаються спекуляцією, крадуть тощо) Інтереси мають економічний сенс, якщо вони задовольняються. ВИДИ ЕКОНОМІЧНИХ ІНТЕРЕСІВ, ВЗАЄМОДІЯ ЇХ Економічні інтереси утворюють складну і багатоманітну систему, яку можна класифікувати за різними критеріями Система економічних інтересів Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, клас, суспільство, а кінцевим об'єктом вираження економічного інтересу - результат (продукт, послуга, інформація тощо) суспільного виробництва, який спрямовується на задоволення цієї потреби, з приводу якої й складаються конкретні відносини між людьми. Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Сукупність їх утворює систему. За ознакою суб'єктності розрізняють особисті, колективні, суспільні інтереси. Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями. За важливістю виділяють: головні та другорядні; за часовою ознакою - поточні та перспективні; за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці та життя; за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Інтереси конкретних індивідумів (підприємця і найманого робітника, продавця і покупця), підприємств (того, що виробляє продукцію і що її купує), підприємства і держави (підприємство зацікавлене в тому, щоб платити менший податок) не завжди збігаються. Суперечності інтересів мають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. Перша пов'язана з виявами суб'єктивізму і волюнтаризму. Друга заснована на відмінностях в економічному становищі різних суб'єктів. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати, якщо не буде реалізовано інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те, що кожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, грунтується на певній потребі, він органічно пов'язаний з колективним і суспільним інтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних (головних) інтересів і відбивається у меті виробництва.зв'язків між можливими чинниками вплив

У демократичному суспільстві головними суб'єктами економіки є: особа,

колектив, співтовариство рівноправних громадян, народ (нація). Своїми

активними цілеспрямованими діями вони впливають на розвиток науки,

техніки, соціально-економічного прогресу в країні залежно від реалізації

своїх інтересів. Ось чому побудувати високорозвинену ефективну

економіку, досягти соціального прогресу суспільства можна, лише

орієнтуючись на задоволення потреб та інтересів різноманітних суб'єктів

задоволення потреб та інтересів різноманітних суб'єктів

економічної системи.