Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Фінанси у запитаннях і відповідях.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
14.11.2019
Размер:
5.16 Mб
Скачать

Як класифікуються непрямі податки?

Практика оподаткування використовує декілька видів непрямих податків - універсальні і специфічні акцизи, а також мито. Мито встановлюється на товари які переміщаються через митний кордон України та поділяється на ввізне та вивізне. Найбільш давньою формою оподаткування через відносно просту оцінку та порядок стягнення є специфічні акцизи (акцизний збір). Акцизний збір належить до категорії специфічних акцизів. Він стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів. Універсальні акцизи це довершена форма непрямого оподаткування, якими оподатковується широке коло не тільки товарів а й робіт та послуг і як правило єдиною, універсальною ставкою. (див. Рис. 10.8.)

Які існують форми універсальних акцизів?

Універсальний акциз може стягуватись у трьох формах: податок з продажу або з покупок, податок з обороту та податок на додану вартість.

Податок з продажу справляється тільки на одній стадії руху товару: виробництва, оптової або роздрібної торгівлі.

Друга форма складніша, оскільки оподатковується валовий оборот на всіх стадіях руху товару. До нього включаються суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення, послуг. Це зумовлює кумулятивний ефект: по­даток утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків, сплачених раніше, що негативно впливає на поділ праці. Перевагу мають фірми, у витратах яких переважає сировина, матеріали, напівфабрикати і послуги власного вироб­ництва. А платники, які мають великі обсяги закупівлі товарів і послуг виробничого призначення, сплачують значні суми податку, оскільки тоді штучно збіль­шується оподатковуваний оборот. Більшість вчених визнають, що найважливі­шим недоліком податку з обороту є саме кумулятивний ефект. Він вважається го­ловною причиною відміни цього податку в більшості країн та головним аргумен­том проти його введення в Україні. Податок з обороту широко застосовувався в СРСР.

Податок на додану вартість – це форма вилучення в бюджет частини приросту новоствореної вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва від сировини до кінцевого продукту та справляється на кожному етапі купівлі-продажу в процесі товарообігу. ПДВ визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції та вартістю матеріальних витрат, які відносяться на витрати виробництва і обігу. Податок включається до ціни товарів, робіт, послуг, і, в підсумку, перекладається на їх кінцевого споживача (який є фактичним платни­ком ПДВ). ПДВ є непрямим податком, який впливає на процес ціноутворення і структуру споживання.

Яка історія виникнення податку на додану вартість?

Система ПДВ вперше була запропонована в Німеччині у 1919 році Вільгельмом фон Сименсом. Тоді цей податок мав назву „облагороджений податок з обігу” або „облагороджений обіговий податок”. Теоретичне обґрунтування ПДВ було висунуте також деякими французькими професорами. Сучасна схема цього пода­тку була розроблена і описана в 1954 р, французьким економістом М.Лоре.

Слід зазначити, що процес поширення цього податку був досить тривалим. Піонером у зміні структури податків на споживання стала 1954 році Франція, яка замінила податок з обороту на ПДВ. Але на початку 1967 р, 15 країн ОЕСР ще стягували різні види податку з продажу, а 8 - багатофазний податок з обороту.

В Україні ПДВ був запроваджений Декретом Кабінету Міністрів України „Про податок на добавлену вартість” від 26 грудня 1992 року № 14-92. До Декрету вносилися численні зміни та доповнення і на сьогодні ПДВ регламентується Законом України „Про податок на додану вартість від 03.04.97 р. № 168/97-ВР”.