Які різновидності фінансової політики існують на практиці?

Фінансова політика держави як мистецтво управління фінансами включає в себе стратегію і тактику.

Фінансова стратегія визначає загальні напрямки та способи використання фінансових засобів для досягнення поставлених цілей. Вона направлена на вироблення фінансових концепцій та програм. Іншими словами фінансова стратегія – це довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу для вирішення масштабних завдань.

Фінансова тактика включає в себе конкретні методи, прийоми досягнення поставлених цілей в конкретних умовах. Вона визначає найбільш оптимальні варіанти вирішення проблеми в конкретній господарській ситуації.

Сучасна фінансова практика виробила два типи фінансової політики:

а) дискреційна політика або політика, що проводиться безпосередньо урядом;

б) не дискреційна фінансова політика, тобто політика, яка функціонує автономно, на основі вбудованих стабілізаторів (податки (в період спаду економіки, знижуються доходи підприємств і населення, що автоматично призводить до зменшення податків, що і потрібно державі), соціальні виплати (в період економічного росту збільшуються і резерви на соціальні виплати, в період спаду ці резерви „вливаються” в економіку) дотації сільського господарства (закупівля зерна в Україні)).

В залежності від терміну дії фінансова політика держави поділяється на поточну і довготермінову.

Сутність поточної фінансової політики заключається в оперативному регулюванні фінансової системи і її ланок, в забезпеченні нормального функціонування фінансового механізму, в підтримці збалансованої рівноваги між ланками фінансової системи.

Довготермінова фінансова політика направлена на вирішення широкомасштабних економічних завдань, які потребують великих затрат часу і капіталу. Вона діє довгий період часу і призводить до кардинальних змін в фінансовій системі і фінансовому механізмі.

Залежно від способів та прийомів регулювання фінансових відносин фінансову політику можна поділити на дефляційну і рефляційну.

Дефляційна фінансова політика являє собою комплекс заходів направлених на стримування інфляції шляхом зменшення ділової активності і темпів економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення податків при одночасному зменшенні державних витрат, збільшення облікової ставки і т.д.

Рефляційна фінансова політика - це комплекс заходів направлених на підвищення ділової активності та прискорення економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення державних витрат при одночасному зменшенні податків, зниження облікової ставки і т.д.

Які складові фінансової політики держави?

Найважливішими напрямами державної фінансової політики виступають: бюджетна, податкова, інвестиційна, соціальна, митна політика (див. рис. 3.1.).

Бюджетна політика - це сукупність заходів щодо здійснення взаємодії бюджетів різних рівнів. Бюджетна політика виражається в структурі видаткової частини бюджету, в розподілі витрат між бюджетами різних рівнів, в джерелах і способах покриття бюджетного дефіциту, у формах і методах управління державним боргом. Від характеру вирішення цих питань залежить соціально-економічна спрямованість бюджетної політики, тип побудови моделі бюджетного федералізму в державах з федеральним устроєм.

Податкова політика виступає діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування з примусового вилучення частини доходів, одержуваних економічними суб’єктами і населенням, з метою формування дохідної частини відповідних бюджетів.

Податкова політика знаходить своє втілення в побудові тієї або іншої податкової системи. Податкові системи в розвинених країнах світу характеризуються різноманітністю видів податків і об’єктів оподаткування, а також характером взаємовідносин платників податків з податковими органами. Проте світовою практикою вироблені певні принципи і підходи до побудови податкової системи, виявлені негативні наслідки введення певних податків, систем оподаткування.

Інвестиційна політика представляє собою комплекс заходів щодо створення умов для залучення вітчизняних і іноземних інвестицій перш за все в реальний сектор економіки. Інвестиційна політика як частина фінансової політики реалізується на різних рівнях державного управління і управління фінансами господарюючих суб’єктів. Головна мета цієї політики полягає в створенні умов для економічно вигідного вкладання фінансових коштів в економіку України інвесторами, щоб величезні капітали не „тікали” з України, а навпаки, щоб відбувався приплив іноземного капіталу.

Облікова політика (грошово-кредитна) являється складовою фінансової політики та одним із методів грошово-кредитного і валютного регулювання. Вона проводиться Національним (центральним) банком шляхом маніпулювання (збільшення, зменшення) обліковою ставкою. Обліковій політиці властиві дві функції: внутрішня і зовнішня. Внутрішня функція – регулювання центральним банком об’єму грошової маси в обігу і темпів інфляції. Зменшення облікової ставки призводить до здешевлення кредитних ресурсів та збільшенню їх пропозиції на ринку (мета – пожвавлення інвестиційної діяльності і стимулювання економічного росту), а її збільшення – до зменшення грошової маси, зменшенню темпів інфляції та скороченню інвестицій. Зовнішня функція – залучення іноземного капіталу та підвищення курсу національної валюти.

Соціальна фінансова політика пов’язана перш за все з вирішенням завдань фінансового забезпечення прав громадян України, встановлених в Конституції. В даний час соціальна фінансова політика охоплює пенсійну політику, імміграційну політику, політику фінансової допомоги окремим соціальним групам населення та ін.

Митна політика є симбіоз податкової і цінової політики, обмежуючи або розширюючи доступ на внутрішній ринок товарів і послуг та заохочуючи або стримуючи цим самим експорт товарів і послуг з країни. Таким чином, митна політика багато в чому зумовлює розподільчі процеси не тільки між господарюючими суб’єктами і державою, але і між господарюючими суб’єктами, галузями, регіонами. Митна політика України в даний час багато в чому залежить від бюджетної політики, направленої на збільшення збору митних податків і платежів.