Чи є розподіл на універсальні і сегментовані фінансові системи чітко визначеним?

Розподіл на універсальні і сегментовані фінансові системи не носить абсолютного характеру.

Кожна національна фінансова система проходить декілька етапів в своєму розвитку, прагнучи в тій чи іншій мірі до універсального або сегментованого зразка. Так, наприклад, до світової економічної кризи 1929—1933 рр. американська фінансова система розвивалася як універсальна. Проте після кризи вона набула риси строго сегментованої системи. Це трапилося після того, як законом Glass-Steagal комерційним банкам було заборонено здійснювати операції з цінними паперами. Цим правом наділялися інвестиційні банки. Сегментований характер фінансової системи США був посилений Законом про банківські холдингові компанії (1956 р.), згідно якому небанківським компаніям було заборонено мати у власності банки. Введення такої норми закону в Україні вирішило б масу існуючих проблем з „кишеньковими” банками.

У Франції фінансова система до 1945 р. була універсальною. Проте в 1945 р. був проведений розподіл банків на депозитні (Banques de Depot), банки участі (Banques d’Affaires) і банки средньо- та довгострокового фінансування (Banques de Credit а long et moyen terme). Разом з цим виникла спеціалізована банківська система. Для сектора народних і кооперативних банків, аграрних і ощадних кас розробили окреме законодавство. А вже до середини 1980-х рр. розподіл на різні типи банків був відмінений, і фінансова система Франції знову набула універсального характеру.

В останні десятиліття в більшості розвинених країн відбувається процес універсалізації фінансових систем. Так, в США в січні 1989 р. Федеральна Резервна Система надала банкам право давати гарантії по випусках цінних паперів дочірніх компаній банківських холдингів.

З середини 80-х рр. минулого століття спостерігається чітко виражена тенденція до розмежування меж сегментованої фінансової системи Великобританії. Це виражається, по-перше в злитті і поглинаннях депозитних та торгових банків, і, по-друге, в створенні банками різних груп синдикатів, консорціумів для проведення спільних операцій. У Великобританії до депозитних відносять банки, що обмежують спектр своїх операцій депозитними запозиченнями (пасивні операції), короткостроковими операціями з наданням ломбардних кредитів (під заставу цінних паперів), обліку векселів. Таким чином, депозитні банки Великобританії, по суті, є спеціалізованими організаціями.

Тому в сучасних умовах краще говорити не про чітко сегментовані, а або про змішані фінансові системи, або про сегментовані системи з елементами універсалізації.

У чому полягають особливості міжнародного кредитування країн, що розвиваються?

Особливості міжнародного кредитування країн, що розвиваються, полягають в наступному. По-перше, значну частину іноземних ресурсів ці країни одержують у формі пільгових кредитів і безповоротних субсидій. Відбір країн, які можуть претендувати на пільгові кредити і субсидії, здійснюється переважно в залежності від рівня економічного розвитку. Найбільшими пільгами користується категорія найменш розвинених країн. Проте пільгові кредити їм також надаються виходячи з політичних і військово-стратегічних мотивів.

По-друге, немає універсальної системи міжнародного кредитування різноманітних держав що розвиваються. Для кожної країни формується механізм міжнародного кредитування залежно від рівня її розвитку, економічної кон’юнктури (особливо платоспроможності), відносин з провідними країнами-донорами, міжнародними валютно-кредитними і фінансовими інститутами, репутації на світовому ринку позикових капіталів і т.п.

По-третє, сучасна світова кредитна система адаптована до специфічних умов країн що розвиваються, інтегрованих в світове господарство. Це відноситься не тільки до офіційного (двостороннього і багатобічного) кредитування і субсидування, але й до кредитів комерційних банків.

По-четверте, основну масу кредитів і субсидій країни що розвиваються, одержують безпосередньо від розвинених країн, міжнародних валютно-кредитних і фінансових інститутів, де головними донорами є розвинені держави, а також на світовому ринку позикових капіталів. Тому міжнародне кредитування країн що розвиваються, зводиться переважно до відносин між „центром” і „периферією” світового господарства. Лише невелика частина міжнародних кредитів і субсидій надається в рамках взаємної співпраці країн що розвиваються. Деякий розвиток одержали також кредитні відносини країн що розвиваються, з державами, що входили раніше в РЕВ (Рада Економічної Взаємодопомоги).