Види податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів

Загальнодержавні податки і збори

Місцеві податки і збори

1.Податок на додану вартість; 2.Акцизний збір; 3.Податок на прибуток підприємств; 4.Податок на доходи фізичних осіб; 5.Мито; 6.Державне мито; 7.Плата (податок) за землю; 8.Рентні платежі; 9.Податок з власників транспортних засобів 10.Податок на промисел; 11.Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 12.Збір за спеціальне використання природних ресурсів; 13.Збір за забруднення навколишнього природного середовища; 14.Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; 15.Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; 16.Фіксований сільськогосподарський податок; 17.Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; 18.Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 19.Збір за використання радіочастотного ресурсу України; 20.Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; 21.Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію; 22.Збір за проведення гастрольних заходів.

1.Податок з реклами; 2.Комунальний податок; 3.Збір за припаркування автотранспорту; 4.Ринковий збір; 5.Збір за видачу ордера на квартиру; 6.Курортний збір; 7.Збір за участь у бігах на іподромі; 8.Збір за виграш на бігах на іподромі; 9.Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі; 10.Збір за право використання місцевої символіки; 11.Збір за право проведення кіно - і телезйомок; 12.Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 13.Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг; 14.Збір з власників собак.

Глава 11 Державний кредит і державний борг Що таке державний кредит?

Державний кредит – це сукупність економічних відносин, які виникають між державою, з однієї сторони, і юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними фінансовими організаціями – з іншої, з приводу руху грошових засобів на умовах терміновості, поворотності, платності та формування на цій основі додаткових фінансових ресурсів.

Як фінансову категорію державний кредит потрібно розглядати в двох аспектах: в активному, коли держава відіграє роль кредитора, і в пасивному коли вона виступає позичальником грошових засобів.

Чим відрізняється державний кредит від інших ланок фінансової системи?

Державний кредит являє собою одну з форм функціонування публічних фінансів поряд з бюджетами всіх рівнів та позабюджетними державними фондами та входить в категорію основних методів залучення державою додаткових грошових коштів та збільшення її фінансових можливостей.

Державний кредит – це особлива відособлена ланка фінансової системи. Вона має свої власні джерела доходів, їх особливе призначення та порядок використання. Сутність даної форми публічних фінансів визначається змістом категорії „кредит”. Даний термін походить від латинського creditium (або credete – вірити), що дослівно переводиться як „позика”, „борг”.

Отже, кредит – це система економічних відносин, яка проявляється в наданні позики в грошовій чи товарній формі на умовах поворотності та з виплатою відсотків.

Відповідно державний кредит являє собою форму руху позикового капіталу, коли власник грошових коштів передає на визначений час позичальнику (державі) не сам капітал, а лише право на його користування. Суб’єктами кредитних відносин в цьому випадку є, з однієї сторони, держава (найчастіше виступає в ролі позичальника) і, з іншої сторони, юридичні та фізичні особи, іноземні держави, міжнародні фінансові організації.

Державний кредит представляє собою відносини вторинного розподілу частини вартості ВВП. Вторинний розподіл проявляється двояко: по-перше, в сферу позикових операцій держави (державний кредит) надходить частина доходів і грошових засобів (наприклад в державні цінні папери), сформованих на стадії первинного розподілу (на мікрорівні); по-друге, виплата доходів кредиторам забезпечується в основному за рахунок бюджетних коштів, тобто, по суті, за рахунок податкових платежів.

Який існує зв’язок між державним кредитом та фінансами?

Так, державний кредит бере участь у формуванні і використанні централізованих грошових фондів держави (бюджету і позабюджетних фондів), що робить його елементом фінансів та ланкою фінансової системи. В той же час процес його формування і використання здійснюється в специфічній формі — залучення грошових коштів на тимчасовій і, як правило, на основі поворотності. Зв’язок державного кредиту з фінансами полягає також у тому, що, по-перше, це розподільчі відносини, відносини вторинного розподілу частини валового внутрішнього продукту (ВВП); по-друге, одним з учасників відносин обов’язково є держава — суб’єкт з особливими правами, які, як правило, використовуються при запозиченнях (наприклад, примусове розміщення державних позик або ж особливе право на гарантії при міжнародному кредитуванні і т. д.); по-третє, метою цих відносин є залучення державою додаткових фінансових ресурсів.

Що розуміють під місцевим кредитом?

Особливим елементом публічних фінансів є місцевий кредит. Він законодавчо оформлений Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р., закріплений в Бюджетному кодексі України і призначений для покриття дефіциту місцевого бюджету і фінансування місцевих інвестиційних програм. За основними ознаками він співпадає з державним кредитом, але має інший рівень публічності і порядок його формування, розподілу і використання; відповідальність за подібними зобов’язаннями визначається місцевими органами влади.

Відповідно до ст. 74 Бюджетного кодексу запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і лише до бюджету розвитку. Держава не несе відповідальності за запозиченням до місце­вих бюджетів.

У чому полягає головна відмінність між державним і місцевим (муніципальним) кредитом?

Державний кредит надається державі, а муніципальний – місцевим органам влади фізичними та юридичними особами.

Державний кредит випускає уряд в особі Міністерства фінансів, а муніципальний – органи місцевої влади за погодженням з центральним урядом.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх позик у межах і на умовах, передбачених Законом про Держаний бюджет України, має держава в особі міністра фінансів України за дорученням КМУ. Емітентом облігацій державної позики виступає Міністерство фінансів України, а генеральним уповноваженим з випуску, обслуговування і погашення держаної облігаційної позики – Національний банк України.

На відміну від облігацій державної позики, випуск облігацій місцевої позики в Україні здійснюють ради відповідного рівня (сільські, селищні, міські, районні, обласні, міст Києва і Севастополя­), причому їх погашення не може відбуватися через випуск нових облігацій, а максимальний випуск за їх вартістю не повинен перевищувати 30 % дохідної частини відповідної ради за попередній рік.

Які позитивні та негативні сторони державного кредиту?

Як спосіб фінансування витрат уряду державному кредиту характерні як переваги так і недоліки в порівняно з традиційними формами фінансування — додатковою грошовою емісією і збільшенням доходів бюджету за рахунок прямого підвищення податків. Державний кредит виступає одним з факторів покращення грошового обігу і зміцнення національної валюти, що в свою чергу дозволяє державі, з одного боку, не вдаватися до додаткової грошової емісії, а з другого боку, об’єднувати тимчасово вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб і залучати їх як кредитні ресурси. Перевага і особливість державного кредиту і в тому, що, як джерело фінансування урядових витрат, він виключає додаткове навантаження на традиційні доходи державного бюджету, поточне споживання і дозволяє рівномірно розподілити боргове навантаження між нинішнім і майбутніми поколіннями та дотримуватись принципу справедливості в розподілі ризиків між держателями державних цінних паперів і іншим населенням.

Слід при цьому уточнити, що державні запозичення все-таки впливають на стан бюджетних коштів, оскільки, як правило, обслуговування державного боргу є традиційною статтею видаткової частини бюджету. Тому залучені державою позики називають антиципірованими, або вилученими наперед податками. Держава таким чином відволікає частину бюджетних коштів від продуктивного виробничого використання і, крім цього, розподіляє тягар погашення боргу між всіма громадянами, а не тільки між власниками зобов’язань держави. У цьому полягає і негативна сторона державного кредиту. Такий момент може бути менш нейтралізованим (пом’якшеним), якщо залучені кошти використовувати для вкладень в конкретні виробничі об’єкти, які з власних доходів погашатимуть борг, не відволікаючи на ці цілі кошти бюджету.

Яким чином державний кредит впливає на соціально-економічну ситуацію в державі?

Вплив кредитного фінансування держави і місцевих органів влади на соціально-економічну ситуацію проявляється через те, що:

• державний кредит є одним з найгнучкіших інструментів регулювання макро- і мікроекономічних процесів, поєднання доходів і витрат держави;

• дозволяє рівномірно і певною мірою справедливо розподілити відповідальність за ухвалені фінансові рішення між нинішнім і майбутніми поколіннями;

• дозволяє впливати на соціальну і грошово-кредитну політику;

• виступає реальним фактором прискорення темпів соціального і економічного розвитку країни.

Розширення функціонування державного кредиту повинно здійснюватися на основі розвитку фінансового ринку, а саме ринку боргових зобов’язань, стимулювання інвестиційної активності юридичних і фізичних осіб, формування ефективної системи управління боргом.

Які причини функціонування державного кредиту?

Функціонування державного кредиту цілком закономірне по декількох причинах:

• кредитне фінансування видатків бюджету обумовлене збільшенням фінансування суспільних потреб та одночасно обмеженням бюджетних можливостей держави;

• з розвитком економічних і соціальних функцій держави в умовах ринкових відносин об’єктивно збільшуються і витрати;

• використання державного кредиту для покриття дефіциту має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Які суб’єкти державних кредитних відносин?

Суб’єктами державно-кредитних відносин виступають:

• Кабінет Міністрів України;

• органи влади Автономної Республіки Крим;

• органи місцевого самоврядування;

• Міністерство фінансів України (зокрема, Дер­жавне казначейство);

• Національний банк України;

• юридичні та фізичні особи (резиденти);

• юридичні та фізичні особи (нерезиденти);

• уряди іноземних держав;

• міжнародні фінансові організації.

Чим відрізняється державний кредит від банківського?

Державний кредит значно відрізняється від банківського кредиту. Останній використовується позичальником як капітал, і направляється в виробництво для отримання доданої вартості. Кошти отримані державою в вигляді пасивного державного кредиту, як правило використовуються на непродуктивні цілі, тому для погашення позики і виплати по ній відсотків держава використовує податки або бере нові позики, що в свою чергу призводить до посилення податкового пресу та інфляційних процесів.

Які функції характерні державному кредиту?

Як ланка фінансової системи, державний кредит виконує розподільчу, регулюючу та контрольну функції:

Розподільча функція державного кредиту проявляється в перерозподілі частини новоствореної вартості на особливих принципах – терміновості, поворотності, платності, цільового призначення.

Регулююча функція державного кредиту має дві сторони – економічну і соціальну. Економічна сторона проявляється через підтримку та стимулювання певних галузей, підприємств, територій, шляхом виділення їм цільових кредитів. Також за допомогою державного кредиту держава регулює основні пропорції грошового обігу за допомогою операцій на відкритому ринку (купівля, продаж державних цінних паперів НБУ), що впливає на пропозицію грошей і в результаті на облікову ставку. Соціальна сторона державного кредиту проявляється в забезпеченні процесу відтворення робочої сили за рахунок підтримки соціальної сфери (освіта, охорона здоров’я і т.д.), створення робочих місць.

Контрольна функція державного кредиту проявляється в обліку та контролі за цільовим та раціональним використанням коштів, які залучаються та виділяються державою.

Які форми державного кредиту виділяють на практиці?

В усіх країнах з перехідною економікою, як правило, використо­вується дві форми державного кредиту:

• державні позики - випуск державних позик для вільного продажу населенню і кредитним установам;

• ощадні позики - обіг частини вкладів населення в Ощадбанках і касах у державних позиках.

Ці дві форми отримали широкий розвиток. Але в країнах з розвиненою економікою основна частина коштів залучується шля­хом випуску державних позик.

Однією з форм внутрішнього державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави для покриття державою своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Державні позики є основною формою держав­ного кредиту.

Державні позики — це кредитні відносини між державою і фізи­чними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату. Класифікація державних позик представлена на рисунку 11.1. (Див. рис. 11.1.)

За допомогою яких цінних паперів здійснюється оформлення державних позик?

Оформлення державних позик здійснюється двома видами цінних паперів — облігаціями і каз­начейськими зобов’язаннями (векселями).

Облігація — це середньо або довгострокове боргове зобов’язання держави, за яким у встанов­лені терміни повертається кредиторам борг і ви­плачується дохід у формі процента, виграшу або шляхом оплати купонів.

Випуск державних облігаційних позик переслідує досягнення певних завдань:

• фінансування поточного бюджетного дефіциту. Для цього, як правило, використовують емісію боргових зобов’язань;

• погашення розміщених раніше позик. Для цього, як правило, використовують новий вид державних позик або підвищують прибутковість уже існуючих видів облігаційних позик;

• зменшення коливань у процесі надходжень податкових платежів до бюджету (ліквідація касових розривів) шляхом випуску по­точних позик;

• забезпечення комерційних банків та інших фінансових структур (страхових і пенсійних фондів) ліквідними та надійними вто­ринними резервними активами шляхом випуску довгостроко­вих позик;

• фінансування місцевих програм і капіталоємких проектів шляхом випуску цільових позик.

Казначейське зобов’язання (вексель) — корот­кострокове боргове зобов’язання на покриття тимчасового бюд­жетного дефіциту.

Що таке державний борг?

Існування державного кредиту неминуче призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальниками, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Загальне розуміння державного боргу України, його склад, принципи управління та порядок обслуговування регламентовані та законодавчо закріплені в Бюджетному Кодексі України.

Відповідно до бюджетного кодексу, державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Іншими словами, державний борг — це сума заборгованості дер­жави перед своїми кредиторами.

Які основні причини виникнення державного боргу?

Основними причинами виникнення та збільшення державного боргу є:

• хронічний дефіцит державного бюджету;

• перевищення темпів зростання державних ви­датків над темпами зростання державних доходів;

• дискреційна фіскальна політика направлена на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

• розширення економічної функції держави;

• залучення коштів нерезидентів з метою під­тримки стабільності національної валюти;

• вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збіль­шення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);

• мілітаризація, ведення війн та інші.

Що розуміють під капітальним та поточним державним боргом?

Залежно від терміну погашення і обсягу зобов’язань виділяють капітальний і поточний державний борг. Під капітальним державним боргом розуміють всю суму випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи нараховані відсотки за цими зобов’язаннями. Під поточним державним боргом розуміють витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави і з погашення зобов’язань, термін оплати яких наступив.

З яких частин складається державний борг?

Державний борг складається з:

• заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках — внутрішній державний борг;

• фінансових зобов’язань країни по відношен­ню до іноземних кредиторів на певну дату — зов­нішній державний борг.

В свою чергу, загальний обсяг внутрішнього боргу держави може бути поділений на дві частини: монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками (випущені і непогашені боргові зобов’язання держави, включаючи видані гарантії за кредитами); немонетизований борг, який складається: з невиконаних державою фінансових зо­бов’язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, до­помог, заробітній платі та інших видах соціаль­них виплат) та із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг дер­жавними установами та інші).

Яким чином регулюється загальна та гранична величина державного боргу України?

Величина державного боргу регулюється зако­нодавчо в Україні.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу визначається за ст. 18 Бюджет­ного кодексу України.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до Закону про Державний бюджет України на поточний рік. Величина ж основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60  % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

Фахівці Міністерства фінансів прогнозують, що співвідношення державного боргу до ВВП у 2005 році складе 17 %.

На кінець 2004 року співвідношення державного боргу до валового внутрішнього продукту становило 20 %. Це свідчить про економічно безпечний розмір державного боргу, який послідовно скорочується у співвідношенні до розвитку економіки і відповідає критеріям, визначеним Бюджетним кодексом України. У 2001-2002 рр. таке співвідношення утримувалось на рівні близько 29-31 %, у порівнянні з 48  % у 1999 році. На кінець 2003 року співвідношення державного боргу до ВВП становило 25  %.

У більшості країн світу величина державного боргу різна (див. табл..11.1.) та регулюється законодавчо. Граничні розміри державного боргу України, його структуру, джерела і строки погашення встановлює Верховна Рада України одночасно із затвердженням державного бюджету України на наступний рік (Стаття 16. Установлює на 31 грудня 2004 року граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 15.574.049,6 тис. гривень та в сумі 1.317.121,1 тис. доларів США, граничний розмір державного зовнішнього боргу України  в сумі, еквівалентній 8.855.468,2 тис. доларів США). Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

Яка різниця між управлінням та обслуговуванням державного боргу?

Управління державного боргу – це комплекс заходів та процедур, які охоплюють увесь борговий процес починаючи від залучення позики і закінчуючи її повним погашенням.

В свою чергу, обслуговування державного боргу – це комплекс заходів держави з погашення позик, виплати відсотків за ними, уточнення і змін умов погашення випущених позик.²².

Тобто процес управління боргом є ширшим поняттям та включає в себе процес його обслуговування.

Які етапи управління держаного боргу можна виділити?

Управління державним боргом представляє собою безперервний процес, який включає в себе 3 етапи. На 1-му етапі визначаються граничні норми державних позик та гарантій на наступний бюджетний рік, вибираються інструменти залучення позикових ресурсів, визначається підвищення ефективності їх використання. На 2-му етапі залучуються ресурси на зовнішніх та внутрішніх фінансових ринках шляхом випуску та розміщення державних цінних паперів, отримання кредитів чи надання державних гарантій, потім ці кошти направляються на фінансування поточних бюджетних витрат чи інвестиційних проектів. На 3-му етапі відбувається пошук джерела фінансових ресурсів необхідних для погашення та обслуговування державного боргу, своєчасне виконання боргових зобов’язань.

Яким чином проводиться погашення державних позик?

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата відсотків, виграшів, коштів з погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у вигляді відсотків та у іншій формі. (див. рис. 11.2.)

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50 %, одержані від приватизації майна державних підприємств.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

• бюджет;

• золотовалютні резерви;

• кошти, отримані від приватизації державного майна;

• нові запозичення.

Що розуміється під реструктуризацією боргу?

Реструктуризація боргу – угода про прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація боргу може проводитись різними способами:

1. Пролонгація боргу.

2. Прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу.

3. Введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу.

4. Проведення конверсії боргу.

Використовують також такі методи: рефінансування, конверсія, консолідація та уніфікація позик.

Які існують методи управління державного боргу?

Існує цілий комплекс методів управління державним боргом.

Рефінансування – погашення частини державного боргу за рахунок нових позик.

Конверсія - це обмін поточних державних позик на нові зобов’язання. Вона проводиться із – за зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі передбачувати дохід. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів тощо.

Консолідація - це збільшення строків погашення випущеної позики ( н-д, переведення короткострокових зобов’язань в довгострокові). Може проводитись одночасно з конверсією.

Уніфікація позик - це об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.

Анулювання боргів (дефолт) — держава повністю відмовляється від зобов’язань по боргах, що може бути зумовлено її фінансовою неспро­можністю (банкрутством або політичними моти­вами).

Рекомендована література

Основна:	2, 8, 11, 46, 56, 64, 76, 77, 82, 84, 97, 109, 121, 144, 155, 180.
Додаткова:	Додаткові джерела інформації вибирайте із загального списку використаної та рекомендованої літератури, а також здійснюйте власний пошук.

Таблиця 11.1.²³