14.6. Зовнішньоекономічні проблеми України на шляху до ринку

Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась Україна, пов'язана передусім з невиваженою політикою у зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Великої шкоди державі завдала практика видачі валютних кредитів під гарантії Кабінету Міністрів.

Потужний відтік національного капіталу за межі України також зробив неможливим інвестиційно-фінансове забезпечення національних програм реформування економіки.

Негативні наслідки мали і некваліфіковане запровадження регульованого валютного курсу. На практиці це звело до фактичної фіксації курсу, його значної розбіжності з ринковим, великих втрат українських виробників при експорті продукції, до нарощування тіньових процесів у сфері валютних відносин.

Оскільки зміни валютного курсу мають надзвичайно відчутні наслідки для економіки, природно, що він є важливим об'єктом регулювання як всередині держави, так і в міждержавних відносинах.

Серед законів урядових органів стосовно валютного курсу можна назвати пряме і непряме регулювання.

До прямих заходів можна віднести:

а) дисконтну політику;

б) валютні інтервенції на зовнішньовалютних ринках.

До заходів непрямого регулювання в умовах відкритої економіки України належить увесь арсенал грошово-кредитної та фінансової політики (на курс національної валюти впливає:

кількість грошей, що перебувають в обігу;

реальні норми відсотка;

темпи інфляції та ін.)

Оскільки Україна у своєму русі орієнтується на перехід до ринкового типу господарства, забезпечення конвертованості гривні стає неминучим.

Це вимагає відповідного реформування сфери валютних відносин, змін принципів валютного регулювання, створення сучасної структури економіки, досягнення такого рівня виробництва, яке могло б забезпечити конкурентоспроможність нашої продукції на світовому ринку.

14.7. Основні завдання зовнішньоекономічної політики України на сучасному етапі

Важливою умовою переходу України до ринкової економіки є створення такої системи зовнішньоекономічних відносин, які б відповідали новим внутрішнім і міжнародним напрямам розвитку незалежної держави. Україна, будучи членом ООН, входить до держав світового співтовариства й відповідно до Статуту ООН вступає у міждержавні політичні, дипломатичні, наукові, технічні, культурні, різнобічні економічні відносини.

Наша країна не змогла відразу увійти у світове господарство:

по-перше, за порівняно короткий проміжок часу не набула ще достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з країнами світового співтовариства;

по-друге, ліквідувавши старі зовнішньоекономічні зв'язки й структури, не відразу змогла створити нові, які відповідали б сучасним програмам економічного і політичного розвитку країни. Однак поступово на державному рівні почали створюватись нові органи зовнішньоекономічного напряму - це Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України, Державний митний комітет, сформовані певні структурні підрозділи в Національному банку Україна, ряді міністерств і відомств. Діяльність цих та інших зовнішньоекономічних структур має сприяти розвитку зовнішньоторговельних, науково-технічних та валютно-фінансових відносин України з державами світового співтовариства, а отже, виступати одним з важливих факторів стабілізації економіки країни.

Серед численних форм зовнішньоекономічних зв'язків провідне місце займає зовнішня торгівля, особливо експортне виробництво, від якого великою мірою залежить ефективність економіки.

Аналіз даних, що характеризують стан виробництва окремих видів експортної продукції, свідчить про негативні зміни у виробництві за останні роки:

зменшився видобуток окремих видів палива;

різко знизилось виробництво галузей машинобудування і металообробки;

надзвичайно низьким став рівень виробництва енергетичного й електротехнічного устаткування, такого необхідного для здійснення механізації і автоматизації виробничих процесів;

до критичного рівня впало виробництво промислової продукції для сільського господарства;

відбувається неухильне скорочення виробництва продуктів харчування й товарів широкого вжитку.

Отже, на сьогоднішній день експортний потенціал України значно послабився через різкий спад майже всіх галузей матеріального виробництва.

Друга причина полягає в тому, що має місце значна зношеність промислово-виробничих фондів, що означає зменшення техніко-економічних можливостей підприємств, їх здатності випускати якісну продукцію, яка б конкурувала на світових ринках.

Третя причина - погіршення структури експорту та імпорту зовнішньої торгівлі України, тобто вартісного співвідношення часток різних видів товарів у загальній сумі експорту, або імпорту країни.

Виходячи із наведеного вище аналізу, можна зробити висновок, що зовнішньоекономічна політика України у найближчому майбутньому має зосередитися на вирішенні таких завдань:

забезпечення переходу до активної експортно орієнтованої стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування експортного потенціалу у приоритетних галузях економіки;

послідовна лібералізація сфери зовнішньоекономічної діяльності різних форм власності й управління з ефективною роллю держави у цій сфері при переважному використанні ринкових засобів такого регулювання (йдеться про активне використання валютних, податкових, кредитних, страхових та інших ринкових важелів);

динамізація інтегрованого входження України у світове господарство на ґрунті повної відповідності правових та інституційних засад зовнішньоекономічної діяльності в Україні загальновизнаним принципам ООН та її спеціалізованим організаціям;

надання пріоритету тим зарубіжним країнам, які вбачають в Україні рівноправного партнера зі співробітництва в галузях високої технології, хто виявляє готовність сприяти інвестиціям у найважливіші переробні галузі промисловості, сільське господарство, транспорт, зв'язок та інші об'єкти, від яких залежить піднесення економічного потенціалу країни та добробуту народу.