2.Прихід до влади і. Виговського.

Іван Виговський походив із стародавнього роду дрібної української шляхти Овруцького повіту Київського воєводства. У селі Вигові жив численний рід Лучичів, тому його спочатку звали і Лучичі-Виговські. Батько Остап служив у митрополита Петра Могили, дядько Василь відомий як овруцький полковник, знаний і сотник Самійло Виговський.

Іван був високоосвіченою людиною. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років керував справами земського Луцького суду, далі служив писарем при польському комісарі, який замість гетьмана правив Україною. Тут він і познайомився з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким. У битві під Жовтими Водами Виговеький, що воював на боці поляків, потрапив до татарського полону, звідки його й викупив Богдан, і взяв своїм генеральним писарем. Цю посаду Виговський обіймав дев'ять років, аж до смерті гетьмана.

Ще за життя Хмельницького, Старшинська влада винесла ухвалу про передачу влади після смерті гетьмана його 16-річному синові Юрію. Втілення цієї ухвали в життя означало б запровадження спадкоємності гетьманської влади, тобто встановлення в Україні монархічної форми правління. "Богдан Хмельницький намітив своїм наступником свого сина, зовсім неспроможного юнака. Але таке обрання було новиною у козацькій громаді: у них у гетьмани обирали людей, які до цього заслужили повагу. Тоді між між козацькими старшинами перше місце займав писар Хмельницького Виговський, він перебував у родинних зв'язках з Хмельницьким, тому що брат його, Данило, був одружений на дочці Хмельницького. Козацькі старшини вмовили Юрія на певний час відмовитися від гетьманства. Однак у Виговського з'явився суперник, полтавський полковник Мартин Пушкар, бо йому самому захотілося захопити булаву. З одного боку, він написав до Москви доноси на Виговського, а з другого – збирав проти нього ополчення з посполитих, обіцяючи їм козацтво. Все це дратувало Виговського і хвилювало уми. Між Виговським і Пушкарем відбулася міжусобна війна. У червні 1658 Виговський сам, без підмоги царського війська, знищив Пушкаря"[c.164,2].

Після смерті Б. Хмельницького 6 серпня 1657 р. у Суботові відбулася таємна рада частини полковників, яка вирішила, щоб І. Виговський до повноліття Юрія виконував гетьманські обов'язки. Скликана в Чигирині 5 вересня розширена старшинська рада обрала його гетьманом до того часу, "поки змужніє син гетьманський Юрій Хмельницький". А в другій половині жовтня така ж рада у Корсуні скасувала згадане обмеження. 27 жовтня чернігівський єпископ Лазар Баранович освятив у Києві булаву, бунчук та шаблю, які раніше належали Б. Хмельницькому, і вручив їх І. Виговському.

Так було усунуто від влади династію Хмельницьких і скасовано монархічну форму правління, тобто по суті здійснено державний переворот. Адже, попри свою юність і відсутність видатних здібностей (хоча він був не такою недолугою особою, як це можна прочитати в багатьох історичних працях), Юрій, цей спадкоємець засновника династії Б. Хмельницького, міг в очах різних прошарків населення стати символом зборної України, легітимним носієм верховної влади. Тепер же, коли принцип спадкоємності гетьмана виявився порушеним, для багатьох старшин з'явилася спокуса повторити захід І. Виговського – заволодіти гетьманською булавою, що й стало однією з найголовніших причин Руїни Української держави.

Прихід до влади нового гетьмана зумовив загострення політичної і соціальної боротьби, яка переросла в у громадянську війну. Так, він припустився серйозної помилки, відмовившись від скликання генеральної (чорної) ради для обрання себе гетьманом, що викликало глибоке обурення значної частини рядового козацтва. Недооцінивши гостроти соціальних суперечностей, Виговський став на шлях ігнорування інтересів незаможного козацтва, запорожців, селян і міщан. На Запорожжі зміщується кошовий, робляться обмеження вільностей запорожців, набирає поширення збір різноманітних поборів, оренда, що викликало обурення і в козаків на волості. У листопаді рух невдоволення охопив уже чималу кількість запорожців і незаможних козаків. За свідченням московського посланця Рогозіна, "багато голяків повстали, і худорідні людці полковників і сотників, і осавулів не слухають і говорять, мовляв, ми їх переб'ємо і пожитки їх заберемо".[c.182, 3]

Зіткнувшись із серйозним спротивом, Виговський обрав згубну для держави тактику дій. Замість того, щоб рішуче або шляхом поступок загасити конфлікт, почав залучати до його розв'язання російський уряд. До такого ж заходу вдається і керівництво опозиції. Внаслідок цього обидві сторони несуть відповідальність за створення сприятливих умов для реалізації Московських планів обмеження суверенітету козацької України та її перетворення в автономну частину Російської держави.