Запитання і завдання

1. Обґрунтуйте значення темпу для процесу читання, мовлення.

2. Поясніть: а) творення темпу і. його зміни; б) залежність загального темпу і його змін у творі; в) визначення загального темпу і його змін; г) позначення темпу на письмі; д) що читається дещо швидше в межах окремих фраз, а що повільніше.

3. Продумайте всі зміни темпу в текстах і в межах окремих фраз. Поясніть їх і відповідно до них прочитайте тексти.

1. Було тихо й жарко. Над водою бабки літали, на кущах ягоди червоніли, понад квітами бджоли гули, сік-нектар збирали. Все було так, як повинно бути в місяці липні.

От тільки сам Липень був чимось незадоволений. Сонце яскраве-преяскраве, небо чисте, безхмарне, а Липень хмурився.

— І чого мене так назвали? – думав він. – Незрозуміло. Всі брати-місяці правильно звуться. Січень – снігом сіє, Травень – трави жне, Жовтень – лист фарбує. Чого ж мене Липнем назвали? Може спитати кого-небудь?..

— Липнеш до всіх, от і назвали, – пробурчав старезний Пеньок, що куняв собі на осонні.

— Он воно що, — обурився Липень, – липну до всіх...

І стало йому гірко, тяжко від такої несправедливості. Зітхнув Липень. А навкруги так гарно, сонце яскраве, повітря духмяне, чи то медом пахне, чи то липа цвіте...

— Липа цвіте? Так, справді липа цвіте... От воно що, – зрадів Липень, – тому мене й Липнем назвали, що в цей час липа цвіте.

Над водою бабки літали, на кущах ягоди дозрівали, понад квітами бджоли гули, а на узліссі липа, цвіла. Все було так, як і повинно бути в місяці липні (І. Прокопенко).

2. Постова будка здригалась від обвалів грому, немов падали з неба важкі камінні брили. Моторошну темряву враз прорізала блискавка. Щось затарабанило по даху, мов розсипалась квасоля, і слідом за цим зашуміла злива. Струмки хльостали у вікно, буря з ревом навалилась на будку, щоб перекинути її і шпурнути в Дніпро.

— Мамо! – позвав тремтячим голосом Василько. – Мамо!

Ніхто не обізвався, тільки блискавка майнула синім вогняним рукавом, і відразу ж ударив такий грім, що жадібно дзенькнули шибки і вся будка немов присіла під тим ударом (О. Донченко).

3. На другий день бідний Янко стояв перед судом у старости.

Ну, що ж, треба було його судити, як злодія? Звичайно.

Глянули староста й засідателі, як він стоїть перед ними з пальцем у роті, із зляканими очима, маленький, худий, затурканий, не розуміючи, де він і чого від нього хочуть... Ну, як тут судити такого бідолаху, коли йому всього десять років і він ледве тримається на ногах? В тюрму його посадити, чи що? Треба ж пожаліти дитину.

Нехай його візьме сторож та всипле йому різкою, щоб більше не крав, та й годі.

Покликали старого сторожа Стаха.

Стах кивнув своєю дурнуватою звірячою головою, взяв Янка під пахву, мов якесь кошеня, і поніс у сарай. Хлопчина чи не розумів, що зараз буде, чи дуже злякався, але не озвався ні словом, тільки дивився, як спійманий птах. Хіба він знав, що з ним робитимуть?

Тільки коли Стах взяв його в сараї в оберемок, поклав на землю, закотивши сорочку, вдарив різкою з усієї сили, тоді лише Янко скрикнув:

— Мамо! – і так за кожним ударом різкою кричав: «Мамо! мамо!», але все тихше й слабше, аж поки не затих зовсім і вже не кликав свою маму...

Прийшла мама, забрала хлопчика, але мусила вже нести його на руках додому...

На другий день Янко не вставав, а на третій день, надвечір, спокійно умирав на лавці під рядниною (Г. Сенкевич).

4. Я, маленька липка,

виросту велика,

не ламай мене.

Я медовим цвітом

Зацвіту над світом,

бережи мене.

Тінь тобі я кину

У гарячу днину,

Ти шануй мене.

Від дощу сховаю

вранці серед маю,

ти полий мене.

Будемо з тобою

Ми рости обоє,

ти люби мене.

Виростеш за роки,

підеш в світ широкий,

не забудь мене.

(Я. Воронько).