II. До такого ж лібералізму, зі своєї сторони, прийшли і філософи містики, незважаючи на те, що їх прагнення і метод були протилежні прагненням і методу діалектиків.

Підтримуючи правоверие і переслідуючи Абеляра своїми прокляттями, Бернард в той же час озброюється проти негідного духа панування і насильства, що рухав в той час папством. «Ось голос Господа в Євангеліє: Царі народів володіють ними; між вами так не буде так. Значить, очевидно, що апостолам заборонено панувати... Ось що вам заборонено; подивимося, що вам наказано: хто між вами більший, так буде як менший, і перший так буде вам слугою» (Ое сопз^егаПопе, I, II, 6).

Бернард схилявся до містицизму і не довіряв умоглядній діалектиці, що стала таким небезпечним знаряддям в руках Абеляра.

Такий же містичний напрям помічається і в школі св. Віктора, у розділі якому стояли Гуго і Річард, настоятелі абатства св. Віктора в Парижі. Природу Божества, наскільки остання може бути з'ясовна, Річард пояснює за допомогою природи любові.

Бог є любов. А любов вимагає любимого предмета; тому у Бога вічно люблячого є предмет вічно любимий. Його Син. Цією концепцією Річард зводив християнську теорію до вищого її вираження. Разом з тим він описував послідовні рівні, за допомогою яких наша любов може піднестися до ототожнення з любов'ю божественною, і кінцева межа яких екстаз (ехсезвиэ).

Також після Річарда школа св. Віктора продовжувала повставати проти діалектичної тонкості міркування і проти нескінченних суперечок, в які заплутувалися богослови. Всі проблеми школи були зібрані Петром Ломбардським в його Книзі рішень (ЬлЬег 5еп1:епиагит), що стала одним з вжиткового керівництва середніх віків. Самі нікчемні питання переплітаються в ній з питаннями найважливішими суміш глибини і наївності, досить добре що передає дух часу.

Як погодити Божеську предведение зі свободою витвору? Де знаходився Бог до витвору? Яким чином злі духи проникають в людей? Якого зростанню був Адам при своїй появі на землі? Чи Міг би Бог зробитися жінкою подібно тому як він втілився в чоловіка? Чи Причащається миша, що з'їдає освячений хліб, тіла Спасителя? і т. д., і

Сукупна дія діалектичної незалежності і незалежності містичної вела до успіху вільної думки, і схоластичне богословие, здавалося, вже розпадалося. Церква звела на багаття масу єретиків і зрадила анафемі витвору Арістотеля, які вже починали вивчатися, і пізніші, все більш і більш сміливі, послідовники Абеляра були звинувачені в тому, що з цих-то витворів вони і запозичали своє вчення (1209).

Однак Арістотель, осуджений Церквою, незабаром коли його витвори були краще упізнані, все-таки зробився великим авторитетом середніх віків. Платоновскому впливу, що переважав в першому періоді, успадковує у другому вплив перипатетическое. Аристотель вливає нове життя в цю філософську науку, недостатньо незалежну, щоб бути творчою і щоб зумовлювати своїми власними силами можливість свого існування. Церква, принужденная прийняти помалу в своє лоно філософію, вважала за краще прийняти філософію закінчену і зведену до незмінної системи; Аристотель же, як їй здавалося, давав їй в руки таку систему. І цей філософ був прийнятий за верховного вчителя в справах людських, його сталі називати передвісником Христа в справах природи, ргаесиг&ог З/гпх/г т геЬиз паШгаИЬи8, подумували навіть про те, щоб прирахувати його до лику святих. А підкоряючись, таким чином, авторитету мислителя, що був в свій час одним з найбільш вільних розумів, вводили несвідомо і в самий авторитет сім'я свободи: адже, поклоняючись Арістотелю, сприяли одночасно як потягу до метафізичного аналізу, так і потягу до спостережень природи.