- •§1. Предмет і значення дисципліни
- •§2. Держава, право і законність – методологічна основа дисципліни
- •§3. Поняття, загальна характеристика правоохоронної діяльності правоохоронних органів України
- •§4. Система і законодавчі джерела дисципліни
- •Розділ іі. Судові і правоохоронні органи в системі державних органів україни
- •§1. Місце і роль судових і правоохоронних органів у системі державних органів України
- •§2. Основні принципи формування правової держави
- •§3. Забезпечення охорони правопорядку, прав і свобод громадян та інтересів держави – основне завдання судових та правоохоронних органів
- •§4. Взаємодія судових і правоохоронних органів з органами влади, трудовими колективами, громадськими організаціями
- •Розділ ііі. Правосуддя і його конституційні засади
- •§1. Поняття судової влади і правосуддя
- •§2. Правосуддя і його характерні ознаки
- •§3. Конституційні засади правосуддя
- •§4. Правові засади правосуддя згідно з Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року
- •§5. Основні принципи незалежності судової системи в сша
- •Розділ IV. Вища рада юстиції
- •§ 1. Вища рада юстиції: правовий статус, склад, формування
- •§2. Повноваження Вищої ради юстиції
- •§3. Вимоги до кандидата на посаду члена Вищої ради юстиції. Припинення повноважень члена Вищої ради юстиції
- •§4. Розгляд питань про звільнення суддів. Дисциплінарні провадження
- •Розділ V. Судова система
- •§1. Загальне поняття і характеристика судової системи
- •§2. Система судів загальної юрисдикції
- •Система судів загальної юрисдикції
- •Апеляційні суди України
- •§3. Порядок утворення судів
- •§ 4. Місцеві суди: види і склад місцевих судів, порядок призначення (обрання) суддів, повноваження
- •§ 5. Голова місцевого суду: порядок призначення, повноваження
- •Розділ vі. Апеляційні суди
- •§1. Види і склад апеляційних судів
- •§2. Повноваження апеляційних судів
- •§3. Голова апеляційного суду: порядок призначення, повноваження
- •§4. Президія апеляційного суду: склад, повноваження
- •§5. Суд присяжних
- •Розділ vіі. Касаційний суд україни
- •§1. Склад Касаційного суду України та порядок його формування
- •§2. Повноваження Касаційного суду України
- •§3. Голова Касаційного суду України: порядок обрання, повно-важення
- •§4. Президія Касаційного суду України: склад, повноваження
- •Розділ vііі. Вищі спеціалізовані суди
- •§1. Вищі судові органи спеціалізованих судів
- •§2. Повноваження вищого спеціалізованого суду. Справи, підві-домчі господарським судам
- •§3. Голова вищого спеціалізованого суду: порядок обрання, повноваження
- •§4. Президія вищого спеціалізованого суду: склад, повноваження
- •§5. Пленум вищого спеціалізованого суду: склад, повноваження
- •Розділ іх. Верховний суд україни
- •§1. Верховний Суд України – найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції
- •§2. Верховний Суд України: склад, повноваження
- •§ 3. Судові палати Верховного Суду України: повноваження
- •§4. Президія Верховного Суду України: склад, повноваження
- •§5. Пленум Верховного Суду України: склад, повноваження
- •§6. Голова Верховного Суду України: порядок обрання, повно-важення
- •Розділ х. Професійні судді, народні засідателі та присяжні
- •§1. Професійні судді: правовий статус, порядок призначення (обрання) судді на посаду
- •§2. Народні засідателі: вимоги до народних засідателів та порядок обрання і звільнення від виконання обов’язків
- •§3. Присяжні: вимоги до присяжних та порядок їх призначення і звільнення від виконання обов’язків
- •§4. Права народних засідателів і присяжних та гарантії їх захисту
- •Розділ хі. Кваліфікаційні комісії суддів
- •§1. Статус кваліфікаційних комісій суддів: види, склад, порядок їх формування
- •§2. Повноваження кваліфікаційних комісій суддів
- •§3 . Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
- •Розділ хіі. Кваліфікаційна атестація суддів
- •§1. 3Авдання та підстави, порядок і форми проведення кваліфікаційної атестації суддів
- •§2. Кваліфікаційні класи суддів, строки перебування у кваліфікаційному класі
- •§3. Рішення кваліфікаційної комісії суддів з питань кваліфікаційної атестації та порядок оскарження їх рішень
- •Розділ хііі. Статус суддів. Державний захист працівників суду і правоохоронних органів
- •§1. Суддя – носій судової влади. Право на заняття судової посади
- •Право на зайняття судової посади
- •Обрання (призначення) суддів
- •§2. Незалежність та недоторканність суддів: гарантії
- •§3. Припинення повноважень судді
- •§4. Дисциплінарна відповідальність суддів
- •Невідповідність судді займаній посаді
- •§5. Спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів
- •§6. Органи, які здійснюють заходи забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів, їх права та обов’язки
- •Розділ хіv. Суддівське самоврядування
- •§1. Суддівське самоврядування в Україні: завдання та організаційні форми суддівського самоврядування
- •§2. Збори суддів як організаційна форма суддівського самоврядування
- •§3. Конференції суддів як організаційна форма суддівського самоврядування. Ради суддів
- •§4. З’їзд суддів України – найвищий орган суддівського самоврядування. Рада суддів України
- •Розділ хv. Державна судова адміністрація
- •§1. Статус державної судової адміністрації: система, порядок формування
- •§ 2. Повноваження державної судової адміністрації
- •§3. Голова Державної судової адміністрації України: порядок призначення, повноваження
- •§4. Територіальні управління державної судової адміністрації
- •Розділ хvі. Конституційний суд україни
- •§1. Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні
- •§2. Склад Конституційного Суду України та порядок його формування
- •§3. Статус суддів Конституційного Суду України та гарантії їх діяльності
- •§4. Повноваження Конституційного Суду України
- •§5. Основні форми та строки конституційного провадження
- •§6. Рішення і висновки Конституційного Суду України, їх правова природа
- •Розділ хvіі. Міністерство юстиції україни та його органи
- •§1. Міністерство юстиції України: правовий статус, повно-важення, права
- •§2. Управління юстиції в областях: правовий статус, повно-важення
- •§3. Районні, районні у містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції: правовий статус, повноваження
- •§4. Державна виконавча служба: система органів, формування, повноваження
- •§1. Завдання, принципи організації і діяльності прокуратури. Система органів прокуратури
- •§2. Основні функції прокуратури. Акти прокурорського реагування
- •Право невідкладного прийому
- •Розгляд заяв і скарг
- •§3. Нагляд за додержанням і застосуванням законів: предмет, повноваження
- •Акти прокурорського реагування Протест прокурора
- •Припис прокурора
- •Подання прокурора
- •Постанова прокурора
- •§4. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство: предмет, повноваження
- •§5. Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді: предмет, повноваження
- •Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді
- •Апеляційне, касаційне подання прокурора
- •§6. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян
- •§7. Кадри органів прокуратури: класні чини, призначення, звільнення, дисциплінарні стягнення Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих
- •Матеріальне і соціальне забезпечення працівників прокуратури
- •Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих
- •Розділ хіх. Міністерство внутрішніх справ україни та його органи
- •§1. Міліція України: правовий статус, основні завдання
- •§2. Організація міліції та її підпорядкованість. Склад міліції
- •§3.Основні обов’язки і права міліції
- •§4. Служба в міліції. Правовий і соціальний захист
- •Розділ хх. Адвокатура
- •§1. Основні завдання адвокатури. Принципи та організаційні форми діяльності адвокатури
- •§2. Види адвокатської діяльності. Права та обов’язки адвоката
- •§3. Гарантії адвокатської діяльності
- •§4. Дисциплінарна відповідальність адвоката. Припинення адвокатської діяльності
- •Розділ ххі. Нотаріат в україні
- •§1. Поняття нотаріату. Органи і посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії
- •§2. Вимоги до кандидата на посаду нотаріуса. Права та обов’язки нотаріуса
- •§3. Повноваження щодо вчинення нотаріальних дій: види та загальні правила їх вчинення. Приватна нотаріальна діяльність
- •§4. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю
- •§5. Заповіти і доручення, прирівнювані до нотаріально посвідчених
- •§6. Загальні правила вчинення нотаріальних дій
- •Використана література
- •Додатки заборони, передбачені у законі україни «про судоустрій україни»
- •Виключення, передбачені у законі україни "про судоустрій україни"
- •Положення про Державну судову адміністрацію України
- •Кодекс професійної етики судді
- •Положення про раду суддів україни
- •I. Загальні положення
- •II. Обрання Ради суддів України
- •III. Повноваження Ради суддів України
- •IV. Організація роботи Ради суддів України
- •V. Рішення Ради суддів України
- •VI. Заключні положення
§2. Правосуддя і його характерні ознаки
Характерні ознаки правосуддя:
правосуддя здійснюється виключно судами;
юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі;
правосуддя здійснюється в спеціально установленому законом процесуальному порядку;
правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні;
судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону;
правосуддя здійснюється на засадах, які встановлені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій»;
судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України;
встановлена спеціальна процедура перегляду цивільних і кримінальних справ в апеляційному та касаційному порядку;
у здійсненні правосуддя безпосередньо бере участь народ через інститут народних засідателів і присяжних;
за неповагу до суду і судді, втручання в діяльність судових органів, невиконання судового рішення винні особи притягаються до кримінальної відповідальності;
виконання судових рішень здійснюється спеціально утвореними органами – державною виконавчою службою.
§3. Конституційні засади правосуддя
Як відмічалось вище, правосуддя здійснюється на засадах, які встановлені Конституцією України та спеціальним Законом «Про судоустрій України».
Отже, конституційними засадами правосуддя є:
Законність – це загальноправовий принцип, що діє в усіх галузях державного та суспільного життя. Цей принцип безпосередньо відноситься як до кримінального, так і до цивільного судочинства. До обов’язків суду входить суворе додержання матеріальних і процесуальних законів при вирішенні справ по суті, перевірці законності та обгрунтованості судових рішень у вищих інстанціях. Порушення або неправильне застосування норм матеріального або норм процесуального права є підставою для скасування рішень і вироків суду апеляційною і касаційною інстанцією. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи апеляційної інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом – полягає в тому, що в судочинстві громадяни є рівними перед законом і судом. Ця рівність не залежить від походження, соціального і майнового стану, расової, національної і партійної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Усі суб’єкти, які займають однакове процесуальне становище, користуються одними й тими ж правами.
З метою забезпечення реальності прав закон передбачає додаткові гарантії особам, які з різних причин не можуть захистити свої права та інтереси. Зокрема, встановлює обов’язкову участь захисника у справах неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати своє право на захист. Особам, які не володіють мовою судочинства, надається право користуватися рідною мовою та допомогою перекладача. Порядок судочинства є єдиним і обов’язковим щодо усіх кримінальних справ незалежно від того, хто притягується до відповідальності.
Рівність усіх перед законом припускає, що при провадженні з кримінальної справи повинна бути забезпечена рівність у застосуванні кримінального закону. Кримінальний закон, який забороняє вчинення злочинів і встановлює за них покарання, є рівно обов’язковим для усіх. У той же час він рівно захищає громадян, їх життя, честь, гідність та власність.
Забезпечення доведеності вини – наступна засада правосуддя. Вона випливає з презумпції невинуватості, суть якої міститься в ст.62 Конституції України: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Презумпція виражає об’єктивне правове становище. Держава, суспільство вважають громадянина законослухняним до тих пір, доки інше не доведено і не встановлено відповідно до закону судом. Особа, притягнута як обвинувачений, лише звинувачується у вчиненні злочину і не вважається злочинцем. Обов’язок доводити винуватість обвинуваченого лежить на тому, хто звинувачує, а в суді, де розглядається справа, обов’язок доказувати винуватість лежить на прокуророві, який підтримує державне обвинувачення.
Обставини справи мають бути досліджені повно, всебічно, об’єктивно. Мають бути з’ясовані як викриваючі обставини, так і виправдовуючі обвинуваченого, а також пом’якшуючі та обтяжуючі його відповідальність обставини. Обвинувачений не зобов’язаний доводити свою невинуватість. Суд, прокурор, слідчий та дізнавач не мають права перекладати обов’язок доводити невинуватість на обвинуваченого. Забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувального вироку тільки в разі підтвердження визнання сукупністю доказів, які є у справі. Нарешті, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів та доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип припускає: а) розподіл функцій обвинувачення і захисту та відокремлення цих функцій від правосуддя; б) наділення обвинувача і захисника рівними процесуальними правами при здійсненні ними своїх функцій. Обвинувач, підсудний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому засіданні користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в їх дослідженні та заявленні клопотань. Отже, суд виступає безстороннім посередником між сторонами, арбітром.
У логічній єдності з принципом змагальності сторін знаходяться диспозитивність – як універсальний принцип судочинства.
Текстуально він викладений наступним чином – “свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості…” Що це означає?
По-перше, право ініціювати судовий процес має заінтересована особа, що має місце як у цивільному, так і в кримінальному процесі; сторони – господарі свого права.
По-друге, сторони судового процесу самостійно надають судові докази, здійснюють їх пошук (суд може сприяти у витребуванні доказів за клопотанням сторін у разі, коли є якісь труднощі).
По-третє, сторони самостійно доводять судові переконливість своїх доказів, аргументів, мотивів, оцінок і здійснюють попередній правовий аналіз, виходячи зі свого бачення регулятивної ролі норм права у правовідносинах, що стали предметом судового розгляду.
По-четверте, сторони зобов’язуються законом попередньо повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів, джерела їх надходження, аргументи заперечень. Виконання цих зобов’язань контролюються з боку суду.
По-п’яте, передбачається відповідальність у різних формах за порушення будь-якою стороною вказаних обов’язків; сторони зобов’язані до початку суду “розкрити свої карти”; одне з можливих м’яких покарань – відкладення слухання справи для підготовки контраргументів стороною, яку було позбавлено такої можливості з покладанням на винну сторону відшкодування судових витрат у зв’язку з відкладенням процесу. Ця складова принципу диспозитивності має величезне не лише теоретичне, а й практичне значення саме для судочинства в нашій країні, враховуючи міцні традиції неповаги до суду, нехтування обов’язками і нормативними приписами в цій сфері.
Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Цю функцію здійснює прокурор. У судовому розгляді кримінальної справи він підтримує перед судом державне обвинувачення, користуючись при цьому рівними правами з іншими учасниками процесу.
Державний обвинувач бере активну участь у дослідженні доказів, висловлює суду свої міркування про застосування кримінального закону та міри покарання щодо підсудного або обгрунтовує свою відмову від обвинувачення. Взаємини прокурора з судом будуються на основі додержання принципів змагальності і рівності прав сторін, незалежності суддів та підкорення їх тільки закону. Прокурор виступає від імені держави і внаслідок цього підтримує обвинувачення у суворій відповідності із законом і в тій мірі, в якій воно знаходить підтвердження в судовому слідстві.
У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний відмовитися від обвинувачення.
Забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Для забезпечення цього права існує інститут адвокатури. Захисником може виступати також особа, яка має вищу юридичну освіту. Це дає право обвинуваченому як особисто захищатися проти висуненого обвинувачення, так і користуватися послугами обраного або призначеного адвоката. Відмова від захисника не може бути прийнята:
при обвинуваченні особи до 18 років;
якщо особи мають фізичні вади (сліпі, глухі, німі тощо);
якщо обвинувачений, підсудний не володіє мовою, якою ведеться судочинство;
коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі.
Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Розгляд справ у всіх судах – відкритий, за винятком:
коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці;
справ про злочини осіб, які не досягли 16-літнього віку;
справ про статеві злочини, а також інших справ з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі;
справ про усиновлення з метою забезпечення таємниці усиновлення.
Однак вирок і рішення (крім рішень про усиновлення дитини) у всіх випадках оголошується публічно, навіть якщо справу було розглянуто у закритому засіданні.
Що стосується, наприклад, порядку забезпечення фіксування судового процесу. Адже не всі суди загальної юрисдикції повною мірою забезпечені технічними засобами, що уможливлює блокування розгляду кримінальних справ з цих та інших не залежних від суду причин.
Суд, у разі заявлення клопотання про застосування технічних засобів фіксування судового процесу, зобов’язаний задовольнити вимоги учасника процесу про таку фіксацію. Якщо таке клопотання відхиляється, то постановлений вирок має бути скасований судом вищого рівня з причин порушення вимог Конституції та КПК України.
Відповідно до вимог ст.871 КПК повне фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду, і невиконання цієї вимоги є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, що тягне за собою скасування вироку.
Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Для забезпечення апеляційного оскарження утворені апеляційні суди у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі. Вони здійснюють перегляд справ, розглянутих місцевими судами, в порядку апеляції, по яких рішення і вироки не набрали чинності.
Верховний Суд розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами. Апеляційний розгляд судових рішень разом з касаційним переглядом є формою реалізації права особи на їх перегляд вищестоящою судовою інстанцією, що є одним з найважливіших прав людини та громадянина у демократичній державі.
Апеляційне та касаційне оскарження рішення суду впроваджено з метою максимально унеможливити судову помилку при вирішенні конкретної судової справи, а також задля забезпечення однакового застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства України і визнаних нею міжнародно-правових актів, які є частиною національного законодавства.
Законодавець, запроваджуючи апеляціний порядок розгляду справ, мав на меті забезпечити більш ефективну перевірку законності та обгрунтованості судових рішень, оперативність у прийнятті остаточних рішень у справах.
Згідно з Кримінально-процесуальним і Цивільно-процесуальним кодексами України апеляційний суд, крім інших повноважень має право ухвалити новий вирок або нове рішення по суті позовних вимог.
Обов’язковість рішень суду. Відповідно до чинної Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Основна властивість судового рішення полягає в тому, що вони мають преюдиційну силу. Це означає, що факти, які встановлені судом, не підлягають переоцінці будь-якими органами. Примусове виконання судових рішень здійснюють спеціально утворені органи державної виконавчої служби. За умисне невиконання службовою особою рішення суду або перешкоджання його виконанню передбачена кримінальна відповідальність.