2.1.2. Визначення забарвленості води

Чиста вода у малій кількості є безбарвною. У товстому шарі вона має блакитний відтінок. Відтінок природної води змінюється за присутності забруднювачів, що надають їй розмаїття кольорів, тобто, відтінок води свідчить про наявність у ній різних завислих і розчинених домішок.

При­родні води зазвичай мають жовто-коричневий відтінок, що зумовлено наявністю спе­цифічних компонентів: колоїдних сполук Феруму, часток глини, гумінових речовин тощо. Причиною зміни забарвленості води може бути також масовий розвиток водоростей у водоймі. У цьому випадку вода набуває яскраво-зеленого відтінку, а під час масового розвитку синьо-зелених водоростей – смарагдового кольору.

Розрізняють «видиму» і «справ­жню» забар­вленість води. Забарвленість, яку спостерігають за присутності нерозчинених зважених речовин, називають «видимою забар­вленістю». Її визначають у початковій пробі води без фільтрування або центрифугування. «Справ­жня забарвленість» зумовлена тільки роз­чиненими речовинами (тобто всіма речовинами, що проходять через фільтр із розміром пор 0,45 мкм). Термін «забарвленість» у широкому значенні характеризує ознаки візуального сприйняття, що скла­даються з будь-якої комбінації кольорового та безбарвного вмісту.

Згідно з чинним стандартом [2] для визначення забарвленості води використовують три методи:

— визначення видимої забарвленості візуальним спостеріганням проби води в посудині (п.2.1.2.1);

— визначення забарвленості візуальними порівнянням проби зі стандартни­ми розчинами гексахлороплатинату (п.2.1.2.2);

— визначення справжньої забарвленості проби за допомогою оптичних приладів (п.2.1.2.3).

2.1.2.1. Візуальне визначення забарвленості води

Цей метод надає лише попередню інформацію про забарвленість води, наприклад, під час збирання даних безпосередньо на місцях відбору проби. При цьому визначають видиму забарвленість води.

Забирають проби води в скляний посуд місткістю принаймні 1 дм³ і аналізують їх забарв­леність якнайшвидше після забирання проб. Якщо зберігання проб не уникнути, то їх зберігають у темному місці за температури 4 °С. Протягом зберігання запобігають контакту між пробами води й повітрям, особливо у випадках, коли існує ймовірність перебігу окисно-відновних реакцій зі зміною забарвленості води. Також намагаються уникнути коливань температури.

Невідфільтровану пробу води поміщають у скляний посуд і визначають інтенсивність її забарвлення та відтінок у розсіяному світлі на білому фоні. Визначення цих показників у разі, якщо проба містить суспендовану ре­човину, здійснюють після осідання зависів.

Вказують інтенсивність забарвленості досліджуваної води (відсутня, бліда, світла чи темна) і відтінок (наприклад, жовтий, жовто-коричневий).

Приклад. Видима забарвленість відповідно до ISO 7887, розділ 2. Візуальне дослідження: бліда, жовтувато-коричнева.

2.1.2.2. Визначення забарвленості води візуальним порівнянням проби зі стандартни­ми розчинами гексахлороплатинату

Цей метод використовують для визначення інтенсивності жовтувато-коричневої забарвленості проби візуаль­ним порівнянням із серією розчинів порівняння, які імітують забарвлені води. Визначають забарвленість проби води в одиницях (мг Pt)/дм³, порівнюючи її з інтенсивністю забарвлення розчинів порівняння.

Основним еталоном є платино-кобальтова шкала, яку готують розведенням певного об'єму стандартного розчину дистильованою водою. Забарвленість стандартного розчину, який містить 1,245 г калію гексахлороплатинату К₂[PtCl₆] і 1,000 г кобальту хлориду гексагідрату CoCl₂^.6H₂O в 1 дм³ води, прийняли за 500 умовних градусів забарвленості (у 1 дм³ води міститься 500 мг Pt).

Кількісно забарвленість виражають у градусах забарвленості, наприклад, 20 К (1 градус забарвленості відповідає 1 (мг Pt)/дм³). Якщо забарвленість води перевищує 70 К, то її визначають після розведення проби дистильованою водою, доки забарвленість не опиниться в межах діапазону забарвлення розчинів порівняння. Значення забарвленості в такому випадку одержують, помноживши результати визначення на кратність розведення.

Якщо проба води мутна, перед визначенням забарвленості її фільтрують через мембранний фільтр з розміром пор 0,45 мкм. За присутності глини чи іншої тонкодиспергованої речовини неможливо одержати прозорий фільтрат, тому у такому випадку визначають тільки видиму забарвленість.

Забарвленість визначають у пробірках або циліндрах. Наприклад, у пробірку Неслера, висотою приблизно 20 см, місткістю 50 см³, виготовлену з оптично прозорого скла з безтіньовим дном, однотипну з тими, в яких приготована шкала, наливають досліджувану воду на висоту, що дорівнює висоті розчинів у пробірках (циліндрах) шкали. Пробірки для спостерігання розміщують на білій поверхні, розташованій під таким кутом, що світло (непряме сонячне світло) або світло з білої шафи відбивається вгору через стовпчики рідини. Дивляться вертикально вниз крізь стовпчики рідини. Порівнюють інтенсивність забарвленості проби, яку аналізують, з інтенсивністю найближчого розчину порівняння, тобто відшукуючи ту пробірку (циліндр) шкали, з розчином якої збігається інтенсивність забарвлення досліджуваної води.

Забарвленість води визначають, використовуючи дані табл.2.

Таблиця 2

Забарвленість імітаційної шкали

Номер пробірки	Градуси забарвленості	Номер пробірки	Градуси забарвленості
1	0	7	30
2	5	8	40
3	10	9	50
4	15	10	60
5	20	11	70
6	25

Перешкоди визначення забарвленості виникатимуть у разі, якщо забарвленість проби значно відрізняється від кольо­ру розчинів порівняння. У таких випадках порівнювати забарвлення проби зі шкалою не можна, а визначення необхідно здійснювати відповідно до розділу 2.1.2.1.