13. Управління результативністю використання потенціалу підприємства: суть, методологія виміру та показники оцінки

Ефективність (результативність) – це величина відносна. Вона пов’язана з витратами, а також з потребами ринку. Ефективність має управлінський характер і відбиває ступінь досягнення певних цілей. Ефективність залежить від довготермінової життєздатності підприємства та індивідуальних або колективних рішень менеджерів.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням різних принципів, має вкл. декілька груп: 1. узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємства), 2. показники ефективності використання праці (персоналу), 3. показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів, 4. показники ефективності використання фінансових коштів (обігових коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва або ефективність використання окремих видів ресурсів.

Для діагностики і управління результативністю (ефективністю) використання потенціалу підприємства найбільш вдалими є наступні комбіновані методи аналізу: 1. Методи потенціалу і помилок – передбачають порівняння розвитку підприємства в минулому з цільовим проектом, тобто з бажаним розвитком підприємства. Цільовий проект – це гранична мета розвитку підприємства. 2. Метод виявлення сильних і слабких сторін підприємства – порівнює ресурси базового підприємства з ресурсами його найважливіших конкурентів. Цей метод визначає, які слабкі сторони повинні коригуватися, щоб в майбутньому не зменшило ризик втрат. 3. Матричний метод – базується на формуванні матриці спостереження об’єкта , що досліджується, але застосування цього методу має той недолік, що різні властивості об’єкта, які вписуються в матрицю утрудняють виконання арифметичних процедур.

Кожна система управління не стане ефективно функціонувати, якщо не буде розроблена ефективна модель мотивації, бо мотивація спонукає конкретного індивіда й колектив у цілому до досягнення особистих і колективних цілей.

14. Управління матеріальними потоками в рамках внутрішніх виробничих логістичних систем.

Матеріальний потік являє собою рух та зберігання матеріалів і товарів, який починається з транспортування від постачальників сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів і закінчується після продажним сервісом для споживачів.

Управління матеріальними потоками в рамках внутрішнього виробництва логістичних систем здійснюється двома принципово різними способами:

1. Штовхаюча система. Це така система організації виробництва, у якій предмети праці, що надходять на виробництві безпосередньо цією ділянкою у попередній технологічній ланці не замовляються. Тобто матеріальний потік «виштовхується» одержувачу по команді, яка надходить на передавальну ланку центральної системи управління виробництвом. Штовхаючі моделі характерні для традиційних методів організації виробництва і вони дозволяють оперативно корегувати плани всіх підрозділів підприємства (постачання, виробничих, збутових) з урахуванням реальних змін в масштабі і часі.

2. Тягуча система. Ця система є такою формою організації виробництва, у якій деталі і напівфабрикати подаються у наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності. Центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства і не встановлює для них поточних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ланки визначається розміром замовлення наступної ланки. Таким чином матеріальний потік «витягується» кожною наступною ланкою.