4. Проміжна модель.

Україна. Перехід української економіки до ринкових відносин почався в першій половині 90-х років за вкрай несприятливих умов.

По-перше, Україна успадкувала від СРСР економіку з архаїчною колоніальною відтворювальною структурою. Економіка СРСР розвивалася під впливом догми про переважне зростання засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. За цих умов значну й постійно зростаючу частку інвестицій спрямовували в галузі важкої промисловості. Відповідно зменшувалася частка інвестицій у житлове будівництво та соціальну інфраструктуру.

По-друге, Україна успадкувала надмонополізовану економіку. Економіка СРСР формувалася під впливом ще однієї догми - про переваги великого машинного виробництва. Ця теза була зведена в абсолют і її вважали правильною для всіх галузей економіки.

По-третє, Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який перебував у стані стагнації не менше 20 років. Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину.

По-четверте, українська економіка мала надзвичайно високий, навіть для країн з командною економікою, ступінь одержавлення, а легального приватного сектору майже не було. Водночас упродовж життя трьох поколінь насаджували колективістські настрої й цінності, пов'язані з неринковою економікою; вони стримували та переслідували господарську ініціативу і підприємливість. У населення формували гіпертрофовані уявлення про економічну та соціальну роль держави.

Це в поєднанні з непослідовністю проведення реформ, боротьбою виконавчої й законодавчої гілок влади, неготовністю частини населення до життя в умовах ринкової економіки та незаінтересованістю частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах спричинилося до того, що економічна ситуація в Україні є складною.

Вітчизняну модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, характеризує передусім сильна регулятивна роль держави. Навіть після приватизації значної частки власності держава ще має потужний сектор в економіці. Питома вага дрібного й середнього приватного підприємництва порівняно невисока. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності.

Чималу частину населення надихають спогади про неринкові форми привласнення - безкоштовні вищу освіту, медичне обслуговування, низьку плату за житлово-комунальні послуги тощо. Це стримує розвиток ринкових відносин і несприятливо впливає на формування ринкової економіки в Україні. Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності та зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель ринкової економіки. На формування української моделі ринкової економіки несприятливо впливає енергетична залежність від інших країн. З власного видобутку різних видів палива Україна задовольняє лише третину своїх потреб. Здебільшого Україна ввозить паливо із Росії та з Туркменістану.

Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з командно-адміністративною системою. В Україні упродовж 2000-2005 pp. стабілізувалася макроекономічна ситуація; формується зріла модель ринкової економіки. Ця модель ґрунтуватиметься на індивідуалістсько-зважених цінностях, притаманних українській нації. Українець завжди почував себе частиною громади і не протиставляв себе їй.

Рекомендації.

Отже, вище зазначене дає змогу зробити висновок, що соціально-економічна стратегія України обов’язково повинна враховувати світову практику, яка свідчить, що жодна з країн, яка стала на шлях незалежності при розбудові власної держави, ніколи не досягала успіхів, сліпо копіюючи досвід, набутий іншими країнами. Потрібно передбачати як сприятливі впливи зовнішнього середовища (фактори, що зміцнюють державу, підвищують добробут громадян), так і загрози зовнішнього середовища. Необхідна: розбудова демократичного суспільства, здійснення соціально-економічних реформ та підвищення добробуту громадян на основі аналізу основних економічних стратегій постсоціалістичних країн у ході ринкових перетворень є найбільш цікавою, необхідною і затребуваною для України в плані інтеграції у цілісну концепцію стратегії подолання бідності та формування середнього класу в Україні.

Болгарія. Розгляд трансформаційних змін у країнах ЦСЄ на межі ХХ–ХХІ ст. показав, що закономірності постсоціалістичного буття виразно простежуються і в Республіці Болгарія (далі – РБ). Її модель переходу від тоталітарного до демократичного типу суспільства також досить своєрідна. Тут влада й авторитет комуністів були міцнішими, ніж у більшості країн ЦСЄ, і в минулому не відбувалось глибоких потрясінь; суб’єкти господарювання не були готові до економічної свободи; демократичні й ліберальні цінності були значно менше вкорінені у суспільній свідомості. Саме на її прикладі можна відстежувати логіку і динаміку основних трансформаційних процесів соціально-економічного характеру таких країн, як Молдова, Румунія, Україна, де стабілізаційні програми мали у своїй основі елементи як “шокової терапії”, так і “градуалізму”, внаслідок чого “шок” став затяжним. Втілення в життя реформ почалося у РБ майже на десятиліття пізніше, ніж в інших країнах. Відсутність реформаторської стратегії, ілюзії щодо можливості якогось особливого болгарського варіанта розвитку, утримання країни від “шокової терапії” призвели до шоку гіперінфляції й економічного краху. Саме соціально-економічний крах і став запізнілим початком болгарського шляху до Європи. Із заборони грошової маси в 1997 р., з початку інституційних реформ у країні і почалася підготовка Республіки Болгарія до вступу в Євросоюз. Перші ознаки економічного зростання з’явилися в середині 90-х рр., коли в 1994 р. (вперше з 1988 р.) ВВП зріс на 1,4%, а в 1995 р. – на 2,5%. Рівень інфляції, що становив у 1994 р. 122%, впав у 1995 р. до 32,9%. Початок масової приватизації, запланований на січень 1995 р., затягнувся до січня 1996 р. Проте в 1996 р. в економіці відбулася чергова криза, яка призвела до зростання річного рівня інфляції до 311% і девальвації болгарського лева . У липні 1998 р. була досягнута угода між урядом країни і Міжнародним валютним фондом, за якою надавалася трирічна позика у розмірі 800 млн дол. США. Кредит був використаний на розвиток фінансових ринків, фінансування соціальних програм, проведення податкової й аграрної реформ. Реформи привели до стабілізації в соціально-економічній сфері, піднесення промисловості і посилення припливу іноземних інвестицій у країну. Європейська комісія визнала Болгарію як країну з ринковою економікою, тим самим визнавши успіхи уряду в проведенні ринкових реформ. Профіцитний бюджет, в середньому у розмірі 3%, разом із стабільним зростанням ВВП дає змогу знизити державний борг Болгарії до 22,8% ВВП у 2006 р. порівняно з 67,3% п’ятьма роками раніше

Використана література

1. Економіка України: десять років реформ. За ред. З. Ватаманюка. – Львів., 2001. – 496 с.

2. Заблоцький Б.Ф. Перехідна економіка. — К., 2004. — 511с.

3. Пол Е. Самуельсон, Вільям Д. Нордхаус Економіка 18-те видання - М.:Вільямс, 2009 - 1360 ст.

25