Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра економічної

кібернетики

Доповідь на тему «Основні моделі ринкової трансформації постсоціалістичної економіки»

Виконали:

студенти групи ЕККМ-51с

Роман Володимир Ігорович

Дух Володимир Ігорович

Львів 2011

Зміст

1. Спільні риси основних моделей ринкової трансформації.

2. Особливості ліберальної моделі.

3. Особливості градуалістичної моделі.

4. Проміжна модель.

1.Спільні риси основних моделей ринкової трансформації.

Ринкова трансформація - процес переходу до ринкової економіки. І навіть не цілком ринкової, а змішаної, бо в світі не існує країн де діє вільний ринок в чистому вигляді.

Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм

Загальні закономірності трансформаційних перетворень

Існування і водночас руйнація старого та заміщення його новим

Зародження елементів нової системи у старій

Нагромадження елементів хаосу, що сприяє асиміляції нових елементів системою

Вплив зовнішнього середовища, що ініціює трансформаційні перетворення та організує їх як закономірності функціонування і розвитку трансформації

Тривалість, поступовість і поетапність трансформаційних перетворень

Основні завдання перехідного періоду

Соціально орієнтовану ринкову економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні країни, можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів та послуг. Головні завдання перехідного періоди від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі:

• реформування відносин власності;

• роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів);

• приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);

• демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);

• лібералізація, яка набуває двох форм – внутрішньо-економічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).

• макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);

• формування ринкової інфраструктури;

• соціальний захист найвразливіших верств населення.

Основні моделі ринкової трансформації економіки в постсоціалістичних країнах:

1. Ліберальна модель, яка розроблялась М. Фрідменом, Дж. Стінглером та ін., передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, опору на іноземні інвестиції, здійснення швидкої лібералізації цін та лібералізації зовнішньої торгівлі, скорочення соціальних витрат держави, значну соціальну диференціацію суспільства та ін. Орієнтується на здійснення радикальних реформ у стислі строки, що вимагає, як правило, наявності відповідного соціального консенсусу в суспільстві, тобто згоди його основних верств на проведення непопулярних і болючих заходів.

При цьому стверджується, що невиконання будь-якої з званих умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від поступових реформ необхідна «шокова терапія».

2.Градуалістська (від англ. gradual – поступовий) модель трансформації провідну роль відводить стабілізації виробництва. При цьому усвідомлюються тривалість даного процесу та можливість забезпечення необхідного обсягу внутрішніх інвестицій у народне господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення лише за умови стабільного випуску економічних благ. Низький рівень рентабельності вважається звичним порівняно з падінням обсягів виробництва. Дана концепція не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних витрат, надає перевагу колективним цінностям. Найбільш послідовно ця концепція реформ реалізується в Китаї. У 60-70-х роках в Угорщині та Югославії, а віднедавна у В'єтнамі перехід до ринкових відносин відбувається еволюційним шляхом - через формування в надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів. У результаті постає двосекторна модель економіки, в якій поєднано елементи ринкової й директивної економік.

3. Проміжний шлях переходу (Україна, Болгарія, Росія, Румунія та ін.) у цих країнах перехід до ринкової економіки відбувається повільніше, ніж у країнах першої групи, однак швидше порівняно з країнами другої групи. Тут не було усталених традицій ринкової економіки, а командна система сформувалася на базі, як правило, традиційного виробництва. Ринкові реформи запроваджували повільно й суперечливо, бо в суспільстві не було консенсусу щодо характеру перетворень Унаслідок низки обставин у багатьох країнах цієї групи відбувся обвал національного виробництва та рівня життя населення.

Розрізняють п’ять типів перехідної економіки:

1. з поглинанням капіталістичною високорозвиненою економікою (ФРН) відносно відсталої адміністративно-командної економіки (Німецька Демократична Республіка). На вирішення задачі по адаптації невеликої НДР до ФРН протягом десяти років витрачений приблизно 1 трлн дол., а на початку на ці цілі виділялося по 120-150 млрд дол. щорічно . Крім того, слід відзначити, що якщо впродовж 10 років до об’єднання Німеччини в одну державу середньорічні темпи зростання реального ВВП ФРН становили 3,1%, то в наступні 12 років – лише 1,8%;

2. керована державою перехідна економіка з високими сталими темпами економічного зростання (Китай);

3. з короткостроковим падінням виробництва (3-5 років) та тривалістю досягнення докризового рівня (5-8 років), які не супроводжуються незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній і організаційно-економічній базі (Польща, Чехія, Угорщина, Естонія тощо);

4. перехідна економіка глибоко депресивного типу з тривалістю падіння 7-9 років та досягненням докризового рівня строком (поки що очікуваним) 17-22 роки, що супроводжується незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній і організаційно-економічній базі (Україна, Киргизія, Грузія тощо);

5. перехідна економіка глибоко депресивного типу (подібно попередньому) з відносно помірними темпами внутрішнього зростання та з щедрим бюджетним фінансуванням освіти, науки, охорони здоров’я і оборони за рахунок нафто- та газо доларів від експорту та намаганнями формувати „другу економіку” в інших країнах (з подібним рівнем розвитку) шляхом зовнішнього інвестування щедрої виручки від експорту паливно-енергетичних ресурсів (Росія).