У своїй глибинній основі жива демократія містить здорову потребу людини до спільної «гри» із проблемами й варіантами їх розв’язання, із промовами й гучним схваленням (чи обуренням), риторичним мистецтвом і несподіваним виявом чиєїсь (а іноді — власної) мудрості, зваженості та дотепності. Отже, погодимося

13. Дж. Дьюї, який писав: «Основа демократії — це віра у здібності людської при­роди, віра в інтелект людини і в силу накопиченого спільного досвіду людей. Це віра не в те, що усе це наявне у довершеному вигляді, але у те, що, якщо сприяти, це може зростати і бути спроможним генерувати дедалі більшою мірою розви­ток знань і мудрості, необхідних для скерування спільних дій»¹⁴.

Демократію важко або й неможливо знайти десь у взірцевому вигляді. Як і кожна інституція, збережена людьми, демократія несе на собі відбиток люд­ської обмеженості й недосконалості, непослідовності й недалекоглядності. Це типово «людська інституція», на якій позначаються будь-які явища, всі прита­манні людині вади (але і людська спроможність шукати і плекати досконалість —- також!). Водночас треба визнати, що феномен демократії має всепроникний, планетарний характер, її елементи зберігалися й жевріли за умов найжорсто- кіших тираній і деспотій. Адже кожна влада, хоч би якою антидемократичною вона була, потребувала живлення і «виправдання» демократичними формами. І хоч це могло бути лиш уподібненням, свого роду пародією на демократію, можна констатувати, що не існує життєспроможної й усталеної політичної влади, яка б відверто нехтувала народом, його здатністю і потребою у самокеруванні.

Будь-яка влада і будь-який володар намагаються отримати вотум довіри людей, спертися на гучну і невідпорну підтримку багатотисячних натовпів. Завдяки масовій участі і великим можливостям маніпулювання людьми з боку влади демократію дуже легко імітувати, штучно «клонувати», адже нині нема проблеми з тим, щоб інсценувати «всенародні вибори», «масове обу­рення» або таку ж масову «підтримку». Але люди потребують реальної демо­кратії і завжди відчувають обман, навіть якщо звідусіль лунає, що демократія вже «вкорінилася».

3. Пастки, загрози й межі демократії

Слабкості й вади демократії. Про зміст і скерованість того чи іншого су­спільного руху або політичної партії часто судять по тому, як вони ставляться до демократії і як її розуміють. Тому мало хто зараз наважується відверто не­хтувати демократією, а відтак — можемо зустріти безліч імітацій та підробок під демократію. Опоненти демократії використовують нею ж створені можли­вості для послаблення демократичного потенціалу суспільства. Тож, міркуючи про сутність демократії, не можна оминути питання про межі і труднощі, паст­ки, слабкості та небезпеки демократичних інституцій.

Було б неправильно говорити, що усе це — тільки як «викривлення» або «збочення» якихось «істинних» форм демократії. Треба навчитися бачити у недоліках будь-якого явища продовження відповідних достоїнств. Так, участь

¹⁴ Цитата за: Кожокин Е. М. Государство и народ: От Фрондьі до Великой французской револю- ции. — Москва, 1989. — С. 155-156.