на, причому постійний глобальний стан війни підриває і ті жалюгідні демокра­тичні форми, що є у наявності»³.

Усе це примушує звернутися до з’ясування сутнісних засад демократії та її цінностей. Таке завдання є тим більш актуальним, що класичні ознаки та риси демократії зазнають серйозних змін і випробувань під впливом глобалізацій- них тенденцій. Сьогодні ніхто не може впевнено відповісти, якою саме буде глобальна демократія.

Майдан Незалежності в Києві під час Помаранчевої революції (листопад-грудень 2004 р.)

Чи не був він сучасною аналогією давньогрецької «Агори», місця, де народ вирішував су­спільні справи засобами прямої демократії? Масові протести цього періоду довели бажання і здатність українських громадян захищати свої права і свободи й реалізовувати власну волю, засвідчили розуміння народом політики як справді суспільної, всенародної справи.

1. Виникнення і зміст демократії

Власне, намагання відповісти на одвічне питання «Що є демократія?» — це один із способів буття демократії. Вона по-справжньому існує тільки тоді, коли ми дбаємо про неї, занепокоєні тим, що з нею відбувається, наскільки вона вко­рінена й захищена. Те, що ми думаємо про демократію, є формою її здійснення, випробуванням нею свідомості й моралі громадян. Наші намагання опанувати й зберегти дух демократії та громадянської гідності завжди передбачають по­глиблену увагу до класичного її розуміння, до її витоків та перспектив.

Слово «демократія» (буквально — народовладдя) походить від давньо­грецького словосполучення, яким позначали державний лад, за якого ви-

³ Хардт М., Негри А. Множество: война и демократия в эпоху империи. — Москва, 2006. — С. 281.

рішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню. Вважають, що вперше слово «демократія» пролунало з вуст афінського стратега Перікла: «Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управління перебуває в руках багатьох, а не кількох»⁴.

Етимологія (походження) слова «демократія» немовби є очевидною. Але визнаємо, демократія завжди являє собою складну проблему, яку ніколи не можна розв’язати раз і назавжди.

Давньогрецький філософ Арістотель розумів демократію як устрій, за якого вільнонароджені й незаможні, становлячи більшість, матимуть владу. Її засадою він вважав свободу, так само, як засадою аристократії — доброчесність, а заса­дою олігархії — багатство. До нас дійшла написана Арістотелем «Афінська полі- тія» з описом прямої античної демократії, яка тривалий час існувала в Афінах.

За доби середньовіччя збереженню і збагаченню демократичної традиції сприяли різноманітні релігійні громади, європейські міські комуни із їх три­валою боротьбою проти свавілля феодалів, традиції університетського само­врядування.

Один із сучасних дослідників демократії Ч. Тіллі, торкаючись проблеми визначення демократії, зауважив, що так чи інакше усе розмаїття можливих визначень цього феномену можна звести до чотирьох видів:

1. демократія конституційна (коли перш за все беруться до уваги закони, які визначають політичну діяльність);

2. демократія сутнісна (коли увага зосереджена на тих умовах життя і по­літики, які підтримує цей режим);

3. демократія процедурна (вирішальне значення надається обмеженому набору засобів здійснення урядової політики);

4. демократія, орієнтована на процес (цей підхід передбачає встановлення мінімального набору безперервно триваючих процесів, необхідних для того, щоб кваліфікувати ситуацію як демократичну)⁵.

На наш погляд, кожний з вказаних підходів має значення і жоден з них не може вважатися вичерпно достатнім під час аналізу стану того чи іншого суспільства. Водночас існує серцевинний набір певних критеріїв, за допомогою яких можна визначити факт наявності та рівень розвиненості демократії. До них належать елементи демократичного ладу, започаткованого афінянами.

Насамперед ідеться про наявність вільних громадян, які є головними дійо­вими особами суспільного самокерування. Громадяни зазвичай є носіями ін­тересів спільноти, обізнані у спільних справах та спроможні власними силами та участю вплинути на суспільне життя у бажаному напрямі. Людина відчуває себе невід’ємною часткою суспільства і сприймає свою належність до нього як факт значущий і знаменний. Справді, глибинний сенс демократії полягає в тому, що вільний громадянин свідомо слугує товариству, громаді, громадян­ству. Недостатньо мати просто «населення», пересічних «мешканців». Без віль­них і свідомих громадян демократія по-справжньому відбутися не може. Не

⁴ Цит. за: Фукидид. История. — Ленинград, 1981. — VIII, 92, И.

^ Бусыгина И., Захаров A. Sum ergo cogito. Политический мини-лексикон. — Москва, 2006. — С. 23.

буде зайвим зауважити, що свідоме громадянство — це не лише користування формально наданим громадянством демократичної країни. Умови демократії нагально потребують врахування прав і свобод осіб без громадянства, біжен­ців, трудових мігрантів, туристів.

Другим елементом, що формує основи демократичного ладу, є визнання усіх громадян рівними й рівноправними. Кожен учасник демократичного про­цесу, будь-якої демократичної процедури повинен знати й визнавати принцип формальної рівності громадян. Кожен голос важить стільки ж, скільки й будь- який інший голос. Це не означає знеособлення й нехтування унікальністю окремої неповторної особистості — просто на момент вироблення спільного рішення кожен голос повинен бути однаково вагомим. Так само усі мають бути рівними перед законом. Цей зовні формальний принцип рівності є однією із фундаментальних моральних засад демократії. Визнанням рівності живиться альтруїзм (принцип, який свого часу обґрунтував визначний французький фі­лософ О. Конт), котрий орієнтує людину на життя заради інших, рівних тобі.

Третім важливим елементом демократичного устрою є повага до спільно прийнятих рішень і готовність сумлінно виконувати їх. В основі цього прин­ципу лежить припущення (яке давно набуло характеру переконання), що рі­шення, прийняте внаслідок публічного обговорення, шляхом проголошення і зіставлення різноманітних альтернатив і пропозицій, найчастіше буває най­більш прийнятним, виваженим і таким, що відповідає здоровому глуздові. Спільна воля та спільні зусилля немовби допомагають подолати обмеженість і слабкість кожного окремо. Це надає особливої сили і значущості спільному рішенню. На цьому ґрунтується один із засадничих принципів демократії — принцип влади більшості, коли загальнообов’язковим вважається рішення, за яке віддала свої голоси більшість тих, хто брав участь у голосуванні.

У сучасному розумінні поняття «більшість» — це множина меншин, ін­тегрована у певну політичну спільноту. Повага до прав меншості — одне із надбань сучасної демократії, коли громадяни переконані в тому, що нема іншої влади, ніж вони самі, а належність до більшості або меншості не но­сить постійного характеру: сьогодні ти належиш до більшості у вирішенні одного питання, а завтра — до меншості у вирішенні (підходах) до іншого питання. Громадяни — основа демократії, вони живлять демократичний дух взаємною довірою й повагою до принципу рівності; спільна воля рів­них перестає бути лише кількістю, вона стає виявом особливої якості — ви­щим законом (про що буквально наголошувало давньоримське прислів’я: «Воля народу — вищий закон!»).

Перелічені вище першоелементи демократії поєднуються і втілюються з відповідною повнотою у виборах, які є сутнісно важливою ознакою цього ладу. Без справжніх виборів про демократію неможливо вести мову, хоч демократія жодною мірою не зводиться до виборів і не вичерпується ними. Для демократії вибори — це «момент істини», волевиявлення вільних громадян, творення вла­ди, уособлення самокерування, спроможність дорослих і самодостатніх людей адекватно розуміти свої справжні інтереси й захищати їх зі знанням справи.

Елементарною вимогою для здійснення істинного вибору є обізнаність гро­мадян у тих справах, щодо яких приймається рішення. Саме тому свобода зборів і свобода висловлення власної думки набувають за демократії великого значен­ня. Демократія нічого не варта без можливості звернутися до загалу, без пере­конливої риторики й критики, коли увазі громади пропонуються альтернативи, погляди, аргументи, інформація — усе те, без чого важко прийняти правильне рішення. Тому демократія мусить затверджувати і підтримувати свободу слова, без якої неможливо вільно обговорювати нагальні потреби і знаходити опти­мальні способи розв’язання проблем. За допомогою вільного слова і під його впливом формується й живе громадська думка — дійова сила демократії.

Свобода слова наочно показує, наскільки достоїнства демократії неподіль­но пов’язані із складнощами та проблемами. Те ж слово може використовува­тися і на шкоду демократії, особливо коли владу отримують некомпетентні й нечесні люди. Шпальти газет, ефір та електронні ЗМІ можуть бути вщент запо­внені різноманітними новинами та гучними сенсаціями, але свідомий і крити­чно налаштований громадянин може бути позбавлений будь-якої достовірної і необхідної інформації щодо основних показників соціально-економічного розвитку, виконання (чи невиконання) бюджету — державного чи місцевого, стану із громадянськими свободами.

Отже, перелічені елементи демократії створюють певний її образ, який мо­жемо зафіксувати, давши таке початкове визначення.

Демократія — це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування).

-р -

Зазначимо, що будь-яка ідея так званого демократичного аудиту (тобто зовнішнього спостереження за процесами демократизації та їх об’єктивного оцінювання) так чи інакше передбачає вибір кількох чітких критеріїв та об­рання шкали для вимірювання ступеня їх наявності у тій чи іншій країні. Так, Д. Бітем як такі критерії розглядає: демократичне суспільство, відкритий та підзвітний уряд, вільні і чесні вибори, громадські і політичні права⁶.

Демократія заснована на прагненнях людей, що роблять вільний вибір, а не слідують вказівкам згори. Громадянин за демократії не повинен уника­ти можливості й необхідності чинити вільний вибір. Функції вибору і само­визначення становлять основу особистості; людина вільна обирати й не може ухилитися від необхідності вибору. В одному з найперших підручників з основ демократії (під влучною назвою «Демократія під запитанням») С. Соловейчик писав: «Сутність і сіль демократичної влади в тому, що вона і не є владою у звичному розумінні слова. В умовах демократії найбільша влада належить не державі, не органам і організаціям, а людині. Але це влада не над людиною, а над самим собою. Управління собою»⁷.

⁶ Бітем Д. Головні принципи й показники демократичного аудиту // Визначення та вимірювання демократії / За ред. Д. Бітема. — Львів, 2005. — С. 42-67.

⁷ Соловейчик С. Демократия под вопросом // Новое время. — 1992. — № 30. — С. 51.