6. Здійснення реформ 60-х років хіх ст. В Україні. Розвиток капіталізму в Україні у іі пол. Хіх ст.

При вивченні цієї теми слід з'ясувати, які були головні причи­ни реформ 60-х років.

По-перше, це поразка царської Росії в Кримській війні, яка роз­вінчала імперську роль "жандарма Європи" і показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії.

По-друге, це загроза селянської війни, яка могла призвести до небачених потрясінь існуючої системи.

З 1855 р., коли на царський престол зійшов Олександр II, пи­тання про ліквідацію кріпацтва стає на порядок денний. В кожній губернії створюються комітети для розробки проектів реформ, які потім мала опрацювати Головна комісія в Петербурзі. До складу її входило ряд українських дворян, такі як Григорій Ґалаґан, Василь Тарнавський. В результаті активної роботи комісія запропонувала Олександрові II компромісний варіант реформи, який мав за­довольнити інтереси більшості дворян.

19 лютого 1861 р. царським маніфестом кріпосне право було скасоване. Селяни отримували особисту свободу, проте втра­чали частину землі, яка до цього була в їхньому користуванні. На півдні та сході України вони втратили до 30% своїх наділів. Виняток становило Правобережжя, де панувала польська шляхта, і уряд, аби привернути селян на свій бік, збільшив їхні земельні наділи на 20%. Всі селяни повинні були сплачувати ви­купні платежі за отриману землю протягом 49 років. До пере­ходу на викуп селяни вважались тимчасово зобов'язаними і мали виконувати повинності. Лише на Правобережжі вони були переведені на обов'язковий викуп, а викупна плата зменшувалась на 20%.

У кращому становищі опинились також державні селяни. За законом 1866 р., за ними закріплювались усі наділи, які були в їхньому користуванні, але не більше 8 десятин на душу в мало­земельних губерніях і не більше 15 в багатоземельних. Викупні платежі для цих селян були встановлені у значно меншому розмірі, ніж для решти.

Одночасно в Україні була введена загальноросійська система селянського управління. Кругова порука - загальна відпові­дальність у платежах, - яка до реформи не існувала серед україн­ських селян-подвірників, тепер була застосована як до них, так і до лівобережних козаків.

Незважаючи на половинчастість реформи, 1861 р. став перелом­ним для розвитку капіталізму в країні. Реформа внесла корінні зміни у розподіл земельної власності. Інтенсивно йшов процес роз­шарування селянства, утворювався клас підприємців і клас най­маних робітників. Таким чином, було дано могутній імпульс роз­виткові капіталістичних відносин.

Вслід за селянською було проведено ряд інших реформ, що сто­сувалися найважливіших питань державного устрою Російської імперії.

З 1864 р. запроваджено земельну та судову реформи. Земське самоуправління вводилося в усіх українських губерніях, крім Правобережжя, оскільки там мала перевагу польська шляхта, а до неї царський уряд після повстання 1863 р. не мав довіри. У виборах до земств брало участь все населення, що мало земельну власність, але при цьому виборці були поділені на три категорії: поміщиків, міщан та селян. Перевага надавалась поміщикам. Од­нак земства з моменту їх утворення розвивають широкий спектр діяльності. Вони займаються розвитком медичного обслуговуван­ня, освітою, вдосконаленням сільського господарства, культурою, благоустроєм і т.д. В ряді земств, особливо на Полтавщині, відчутні були українофільські настрої. Серед земських діячів зросла плеяда активних учасників українського національного руху, таких як О. Русов, І. Шраг, В. Тарнавський, І. Лучицький, В. Самійленко та ін.

Отже, в бюрократичній системі імперського державного уст­рою з'явилась виборна структурна ланка. Хоч земства офіційно мали суворо обмежену компетенцію, вони перетворювались в осередки ліберального руху і привчали населення до само­врядування.

За судовою реформою, вводився позастановий, відкритий, не­залежний від чиновників суд. Тепер судочинство відбувалося за участю двох сторін - обвинувачення та захисту, провину

підсудного визначали присяжні судді, обрані населенням. Су­дова реформа в значній мірі сприяла оновленню правової сис­теми, обмеженню станових привілеїв і формуванню нового по­чуття законності. Внаслідок реформи з'являється нова група ви­сокоосвіченої інтелігенції - адвокати-юристи.

У цей же час здійснювалась військова реформа. Більш ніж у півтора рази була скорочена армія, значна частина якої пере­бувала на території України. Для швидкого розгортання військ під час воєнних дій створювались військові округи. Пришвид­шуються роботи на будівництві залізниць, які проходили через українську територію, оскільки саме на Півдні був основний те­атр воєнних дій - Балканський. Розпочалося переозброєння армії, і військові замовлення активізували розвиток важкої про­мисловості. Для підготовки офіцерів замість кадетських кор­пусів створювались військові гімназії та училища, а також юн­керські училища, куди мали можливість вступити і юнаки не-дворянського походження.

Нарешті, з 1874 р. замість рекрутських наборів запроваджува­лась загальна військова повинність, тривалість служби обмежу­валась 6 роками в армії і 7 роками на флоті. За умови одержання освіти строк служби значно скорочувався.

З 1864 р. почалась також реформа освіти. За цією реформою, всі типи початкових шкіл перетворювались на початкові народні училища, керівництво якими передавалось повітовим і губернсь­ким училищним радам. Гімназії поділялися на класичні та реальні. У перших перевага надавалась гуманітарним предметам, і їх ви­пускники могли без іспитів вступати до університетів. Реальні гімназії мали природничий ухил, і після їх закінчення молодь мала право вступу лише до вищих технічних навчальних закладів. Кількість технічних вузів значно збільшується. Розширюється автономія університетів і вдосконалюються навчальні програми.

У 1870 р. царський уряд провів реформу міського самовря­дування: в містах створювались міські думи, члени яких обира­лися всіма платниками податків міста за безстановим принци­пом. Міські думи і їхні виконавчі органи, міські управи, займа­лися питаннями благоустрою, торгівлі, промисловості, охоро­ни здоров'я та ін.

Таким чином, реформи 60-70-х років значно прискорили роз­виток капіталізму в економічному житті і в соціальній сфері, були першим кроком на шляху реформування Російської імперії. Хоча їх обмеженість і непослідовність таїла в собі майбутні грізні соці­альні конфлікти, внаслідок цих реформ Україна в другій половині XIX ст. невпізнанно змінилася.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які були головні причини реформ 60-хроків XIX ст. ?

2. Які особливості мала селянська реформа 1861 р. в Україні?

3. Яке значення мало проведення земської реформи 1864 р.?

4. В чому виявилась непослідовність і обмеженість реформ 60-х років ?

Реформи 60-х років відкрили простір для розвитку капіталі­стичних відносин як у сільському господарстві, так і в промисло­вості. На селі зростає прошарок заможних селян, водночас ще більшого зубожіння зазнає значна частина сільської бідноти. Вона змушена йти на роботу до міст або найматися до своїх багатих односельчан. Посилюється занепад дворянства, яке дедалі більше загрузає в боргах і переважно не може пристосуватися до нових умов господарювання.

Заможні селянські господарства, а також частина поміщиць­ких, що виявились найжиттєздатнішими, спеціалізуються на вирощуванні зернових і технічних культур, широко застосовують механізацію, раціоналізацію виробництва, найману працю. Капіта­лістичне сільське господарство особливо бурхливо розвивається на півдні України, де були родючі чорноземні ґрунти, відкриті про­стори поряд із зручними чорноморськими портами. За рахунок півдня на початку XX ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці і 10% кукурудзи.

Правобережна Україна стає для імперії основним постачальни­ком цукру, Лівобережна - пасльону. Швидко збільшуються площі під посіви цукрових буряків, картоплі, тютюну, конопель. Нату­ральне господарство розпадається на очах. Це, в свою чергу, ство­рює ринок збуту для капіталістичної промисловості. Промисло­вий переворот, який розпочався в Україні у 30-і роки ХІХ ст., після реформи 1861 р. значно прискорюється. Село стає для промисло­вості постачальником дешевої робочої сили, а з-за кордону йде приплив іноземного капіталу. При розгляді попередньої теми ми підкреслювали також значення урядових замовлень для розширен­ня будівництва залізниць та виробництва зброї для армії і флоту. Ці замовлення сприяли розвиткові металургійної промисловості та машинобудування.

Для України виняткове значення мали також багаті поклади ву­гілля в Донбасі та залізної руди у Криворізькому басейні. Видобу­ток вугілля за ЗО пореформених років зростає більш ніж у 40 разів, в результаті чого Донбас давав близько 70% усього вугілля імперії, далеко випередивши всі інші басейни. З 80-х років починається промисловий видобуток залізної руди у Криворізькому басейні. Кривбас було сполучено з Донбасом новозбудованою залізницею (1884). В цей же час біля Нікополя відкрите найбільше у світі родовище марганцевої руди.

У результаті 80—90-і роки стають періодом "металургійного буму". Були збудовані 4 металургійні заводи-гіганти: Гданцівський у Кривому Розі, Дніпровський у Камєнському, Олександрівський і Дружківський під Катеринославом. До кінця 90-х років таких заводів налічувалось уже 15. Важливе значення в розвитку металургії мало "Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізного та рейкового виробництва", створене 1869 р. і підтрима­не царським урядом. Водночас розвивається машинобудівна про­мисловість, провідне місце в якій належало сільськогосподарсь­кому машинобудуванню. Найбільшими центрами машинобудівної промисловості стали Харків, Катеринослав, Миколаїв, Одеса, Київ.

Отже, в кінці XIX ст. південь і схід України стають основною базою важкої індустрії Російської імперії, залишаючи Урал далеко позаду. Оскільки Урал, на відміну від української промисловості, мав рутинну технічну базу, створену кріпосницькою працею XVIII - початку XIX ст., він не зміг змагатися з новими індустріальними центрами України.

Разом із тим, після тимчасового спаду, пов'язаного з технічним переоснащенням, на Україні знову відбувається піднесення в хар­човій промисловості. У 90-х роках XIX ст. цукрова промисловість України давала 85% загальноросійського виробництва цукру. Велике значення мала також млинарна та горілчана галузі.

У 80-і роки в цілому завершується промисловий переворот і виникають два нових класи: капіталісти-підприємці та робітничий клас. В країні робітничий клас виявився в основному російсько­мовним через великий наплив російських робітників. Сталося так внаслідок того, що певний час російська промисловість пережива­ла кризу, тоді як в українській відбувався економічний бум. Крім того, українське селянство було більше прив'язане до землі через переважання на українських землях панщини у дореформений період і не поспішало поповнювати собою лави робітників.

Робітничий клас перебував у надзвичайно важкому становищі через свою повну незахищеність перед підприємцями. Робочий день сягав 12 -14 і навіть більше годин на добу, мізерна заробітна плата і скрутні житлові умови створювали винятково напружені стосунки між двома класами нового індустріального суспільства.

З іншого боку, йде швидке збагачення і накопичення промис­лового капіталу, серед підприємців виникає цілий ряд "промисло­вих королів". Значною мірою,це були росіяни (Лопухіни-Демидови, Суботіни, Дегтярьови), а також українці (Терещенки, Рутченки, Панченки, Стороженки), євреї (Бродські, Гальпєріни, Горенштейни), поляки, англійці, французи, німці.

Важливим наслідком індустріалізації було зростання міст та міського населення. У 1897 році міське населення становило 13% від загальної кількості, а з них 35% проживало в чотирьох найбіль­ших містах: Одесі (404 тис), Києві (248 тис), Харкові (174 тис.) і Катеринославі (113 тис).

Україна вкрилась густою мережею залізниць. Перша з них - Балто-Одеська - була збудована ще 1865 р. До 1890 р. всі головні міста України були зв'язані залізничним сполученням.

Західна Україна, що перебувала під владою Австро-Угорщини, у другій половині XIX ст. залишалась переважно аграрним регіоном. Тут існували дрібні підприємства по виробництву сукна, паперу, а також гути, со­леварні. Конкуренція з боку могутніх індустріальних центрів імперії -Богемії, Моравії, Нижньої Австрії - гальмувала розвиток важкої про­мисловості. Мало значення і слабке забезпечення сировиною, особливо вугіллям та залізною рудою. Певний розвиток відбувався лише у нафто­добувній промисловості, де неподільно панував іноземний капітал.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які були причини бурхливого індустріального розвитку України в другій половині XIX ст. ?

2. Охарактеризуйте особливості розвитку капіталізму в сільсько­му господарстві.

1. Які були основні соціальні наслідки індустріалізації?

3. Чому в Україні робітничий клас виявився переважно російсько­мовним? Які були особливості економічного розвитку Західної України в другій половині XIXст.?