3. Зміни в кримінальному праві.

Кримінальний кодекс, що складався із двох частин, загальної й особливої (усього 227 статей), вступив у дію із червня 1922 р. Під злочином у ньому розумілося «усяка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу й правопорядку, установленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного ладу період часу».

Як і колись, суд повинен був керуватися «соціалістичною правосвідомістю», а призначаючи покарання, переслідувати мету: попередження нових правопорушень, пристосування порушника до умов співжиття. Кодекс передбачав широке застосування принципу аналогії, виходячи з «найбільш подібних по важливості й роду злочинів».

Система злочинів містила в собі державні злочини, проти порядку управління, господарські, майнові, військові й ін. Зберігалася диференціація злочинів але в ступінь їх соціально-економічної небезпеки, уводилося таке поняття, як «економічна контрреволюція». У лютому 1927 р. ЦВК СРСР прийняв «Положення про державні (контрреволюційні) і особливо небезпечні злочини проти порядку управління». У ньому давалося досить широке визначення к/р злочину (усього 14 складів), які будуть покладені потім в основу горезвісної 58-й статті. Особливе місце серед них займало «шкідництво», під яким розумівся «підрив державної промисловості, транспорту, торгівлі, грошового обігу або кредитної системи, а також кооперації». Недонесення про злочини, що готуються, також тягло кримінальне покарання.

З 1927 р. став діяти й «Закон про реквізиції і конфіскації майна, застосовуваних в адміністративному й кримінальному порядку» докладний перелік, що визначив, предмети, які могли вилучатися в державну скарбницю. Закон строго карав хабарництво як вид економічної злочинності. Однак деякі склади злочинів у минулого КК були перекваліфіковані. Якщо раніше «спекуляцією» визнавалася майже всяка форма приватної торгівлі, то тепер, з допуском останньої, ознакою спекуляції стали «змова з метою підвищення цін», злісний невипуск товарів на ринок або скупка-збут товарів, заборонених до продажу. З колишнього поняття «спекуляція» виділилися нові склади: контрабанда, порушення торгівельних монополій, фальсифікація товарів, лихварство.

Судова практика зафіксувала кілька форм відхилення від податків: по змові, приховання джерел доходів під чужою вивіскою й за підставною особою, використання «подвійної бухгалтерії», організація «лжекооперативів». Під приводом боротьби з «лжекооперативами» в умовах відмови від непу будуть розгромлені наприкінці 1920-х рр. і всі справжні кооперативи.

Система покарань враховувала, по-перше, ступінь важкості й характер самого злочину, а по-друге, ступінь соціальної небезпеки самого злочинця. Залежно від цих обставин він міг бути піддаим різним покаранням, від догани до тюремного ув'язнення зі строгою ізоляцією або без неї. Між ними, як і раніше, стояли громадський осуд, примусове вивчення курсу політграмоти, заборона на заняття посади, штрафи, примусові роботи без утримання під вартою. Передбачалося вигнання з меж РСФСР. Винятковим заходом «соціального захисту» (так стали називати заходи покарання з постанови ЦВК СРСР від 1924 р.) залишався розстріл.

В 1921 р. у Росії з'явилася нова галузь – «виправно-трудове право». Спеціальний декрет РНК від 28 листопада «Про використання праці ув'язнених у місцях позбавленні волі примусові роботи, що їх відбувають, без позбавлення волі» визнав працю й метою покарання, і заходом перевиховання. В 1924 р. з'явився «Виправно-трудовий кодекс», що передбачає створення мережі «трудових сільськогосподарських, ремісничих і фабричних колоній і перехідних виправно-трудових будинків». У них підлягали перевихованню працею, головним чином, представники експлуататорських класів. Для ув'язнених з «трудящих», на відміну від перших, два дні роботи зараховувалися за три.