Лекція 1. Загальна характеристика курсу «Історія держави і права зарубіжних країн» (2 год.)
1. Предмет та методологія історії держави і права зарубіжних країн.
2. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн.
3. Значення вивчення історії держави і права зарубіжних країн.
1. Предмет історії держави і права зарубжних країн.
Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів держави, а також розвиток головних галузей права. Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У літературі є й інші визначення історії держави і права як науки та навчальної дисципліни.
У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також первісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв’язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій. Знання політичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства.
Таким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіжних країн є:
– загальна підготовка у питаннях держави і права, вироблення особливого юридичного мислення, необхідного для засвоєння та застосування права;
– створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, кримінальне право і процес;
– сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в інших країнах і в усьому світі;
– розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об’єктом чи суб’єктом державно-правової діяльності.
Важливість вивчення історії держави і права прослідковується в працях відомого польського історика права академіка Ю. Бардаха, який справедливо критикував тих студентів, які, вступивши на юридичні факультети з причин "легкості навчання" ігнорують історію держави і права, вимагаючи ви-кладання тільки спеціальних юридичних предметів. Ці студенти не турбуються про свою культуру, їх мало хвилює те, що історія держави і права не тільки не відділена від позитивного права, але є найкращою передумовою його засвоєння і розуміння.
Історія держави і права зарубіжних країн належить до числа тих суспільних наук, які прийнято називати історико-правовими, оскільки вони мають пряме відношення як до науки історії, так і до науки про державу і право. За своїм характером історія держави і права зарубіжних країн - правова (юридична) наука, тому вона входить до числа основних навчальних курсів, які являють собою невід'ємну частину і необхідний елемент вищої юридичної освіти. На відміну від загальної історії - історико-правові науки не досліджують суспільство в цілому, а мають предметом свого вивчення історичні процеси розвитку складної системи державних і юридичних установ.
У силу конкретно-історичного підходу до державно-правових явищ і процесів, властивим тому чи іншому суспільству на тому чи іншому етапі його розвитку, історія держави і права зарубіжних країн оперує безліччю фактів, конкретних подій політичного життя, діяльності держав, урядів, класів, партій та ін. Але історія держави і права не є простим набором знань про минуле держави і права. Вона ставить своєю метою виявлення історичних закономірностей розвитку держави і права.
Конкретно-історичні закономірності розвитку держави і права мають свою специфіку в порівнянні з закономірностями розвитку суспільства, бо держава і право займає в ньому особливе становище, має відносну самостійність.
Історія держави і права зарубіжних країн тісно пов'язана з іншою юридичною наукою та навчальною дисципліною - теорією держави і права, також вивчає закономірності розвитку держави і права. Але теорія держави і права за допомогою логічного методу відображає історичний процес в абстрактній формі, звільненої від всіх історичних випадковостей. Вона виробляє свою систему загальноправових понять і категорій, які широко використовуються в навчальному курсі історії держави і права.
На відміну від теорії держави і права історико-правові науки вивчають конкретні процеси розвитку державно-правових інститутів і явищ, що розвиваються у хронологічній послідовності і існують в певному історичному просторі.
Таким чином, історія держави і права вивчає державу і право окремих (зарубіжних) країн світу в процесі їх виникнення та розвитку в певній конкретно-історичній обстановці, у хронологічній послідовності, на основі виявлення як загальноісторичних закономірностей цих процесів, так і закономірностей, що діють в рамках тих історичних епох, які є найважливішими ступенями у розвитку конкретних суспільств.
Наука історії держави і права зарубіжних країн (на Заході вона нерідко іменується загальною історією права, історією права та інститутів і т.д.) має власну історію.
Як самостійна галузь наукового знання вона бере свій початок з кінця XVIII-XIX ст. Так, велику роль в накопиченні історико-правових знань зіграла історична школа права в Німеччині (Г. Пухта, Ф. Савіньї і т.п.), яка вела дослідження головним чином з історії римського і національного німецького права. Потім праці представників цієї школи змінюють роботи з більш широким охопленням різних країн та історичних епох (Е. Лабуле і Р. Дареста - у Франції, Г. Мена і Г. Спенсера - в Англії, А. Посту - в Німеччині, П.Г. Виноградова та М. І. Кареєва - в Росії і Др.).
Широке поширення в другій половині XIX - початку XX ст. історико-порівняльного методу сприяло вивченню історії держави і права в контексті економічних та соціальних відносин; в історико-правових дослідженнях соціологічний напрямок прийшов на зміну позитивізму. Важливою віхою в розвитку цього напрямку є роботи російського вченого М.М. Ковалевського, німецького історика права Е. Нейкампа, американського юриста О. Холмса і ін.
При розгляді тієї чи іншої цивілізації прихильники нових підходів ставлять на перше місце людину, так як об'єктивні процеси історії в значній мірі опосередковані особистістю, проходять через його внутрішній світ і досвід, що виражається в способі життя людини, його світогляді, способах орієнтації, системі цінностей.
Ці підходи були викликані до життя повною неможливістю укласти в формаційну схему історію ряду товариств, наприклад східних, що і призвело до беззастережного визнання не тільки їх соціально-економічної та політичної специфіки, а і двох шляхів розвитку людського суспільства, двох цивілізацій - Заходу і Сходу.
В історії держави і права зарубіжних країн у силу специфіки досліджуваного об'єкта особливо важливе значення має використання інших підходів (частнонаучних, спеціальних методів), таких як конкретно-історичний, порівняльно-правовий і системний.
Конкретно-історичний підхід передбачає розгляд державно-правових явищ в тих особливих і неповторних умовах, в яких вони складалися й одержали розвиток, тобто в тому соціальному середовищі, яке обумовлює своєрідність, а в ряді випадків і унікальність тієї чи іншої держави або ж правової системи.
Використання порівняльного методу, навпаки, дозволяє виявити деякі загальні закономірності і співпадаючі ознаки у розвитку держави і права в один і той же час, але в різних країнах (синхронне порівняння) або ж у різних часових зрізах історичних епох (діахронному порівняння).
Оскільки держава і право вже на початкових щаблях свого розвитку являють собою досить складні соціальні утворення, в історико-правових дослідженнях важливий ефект дає системний аналіз, за допомогою якого можливо вичленення з усієї взаємозв'язаної структури державно-правових явищ окремих її елементів, в яких найбільш яскраво відображаються істотні ознаки або ж, навпаки, неповторні особливості конкретних держав чи правових систем.
Як і будь-яка галузь знань, історія держави і права зарубіжних країн має не тільки свій предмет, але і свою методологію. Предмет науки дає відповідь на питання, яку область суспільно-політичного і правового життя вивчає дана наука, методологія вказує на те, яким чином вона це робить.
Своєрідність предмета історії держави і права зарубіжних країн накладає свій відбиток на застосовувані нею філософські та конкретно-наукові методи, прийоми і засоби дослідження, визначає цілі та завдання наукового пізнання. Вираженням предметної та методологічної специфіки історії держави і права зарубіжних країн є сукупність принципів, прийомів і способів дослідження, які за своїми можливостями в найбільшій мірі відповідають історико-правовим змістом і профілю даної юридичної дисципліни. Звідси визначальне значення способів і прийомів історичного підходу до вивчення держави і права.
Мета дослідження: Принцип історизму грає істотну роль в процесі вивчення виникнення і розвитку держави і права в історичній ретроспективі та перспективі. Вона лежить в основі дослідження конкретно-історичного типу і форми держави і права певної епохи. Допомагає розкрити зв'язки між державою і правом зарубіжних країн минулого і сьогодення, а також усвідомити логіку в їх розвитку, порівняти їх державно-правову практику. Історичний підхід при цьому виступає в якості способу адекватного розуміння, інтерпретації та оцінки функціонування держави і права в контексті минулого з позицією сучасності.
Актуальність проблеми має також застосування принципів теорії держави і права: принципу всебічності дослідження держави і права, який обумовлює вивчення держави і права в їх взаємозв'язку і взаємодії з іншими явищами державно-правового життя; принципу комплексності у вивченні історії держави і права, який передбачає дослідження держави і права не тільки з юридичної точки зору, але і з позицій інших суспільних наук, а також розгляд їх не тільки в статиці, а й у динаміці.
Головне значення в системі методології мають самі методи і засоби пізнання. У залежності від сфери розповсюдження і охоплення досліджуваного об'єкта, від їх специфіки та характеру всі методи поділяються на:
1) загальний діалектико-матеріалістичний метод;
2) загальні (логічні) методи;
3) спеціальні методи;
4) приватні методи.
Діалектичний метод дозволяє визначити і відобразити реальний історичний шлях розвитку держави і права в минуле, сьогодення і майбутнє.
Загальні або логічні методи використовуються для організації процедури пізнання об'єкта досліджень. До них відносяться методи порівняння, синтезу, аналізу, сходження від абстрактного до конкретного та інші. Ці методи взаємодіють з діалектико-матеріалістичним методом, але використовуються на відміну від нього не на всіх стадіях наукового пізнання, а лише для вирішення певних пізнавальних завдань.
Спеціальні методи розробляються окремими спеціальними науками і широко використовуються для вивчення держави і права. До них відносяться математичні, статистичні, психологічні, кібернетичні, конкретно-соціологічні і багато інших методів. За їх допомогою дослідники отримують кількісні та якісні оцінки різних державно-правових явищ, а також виявляють основні тенденції розвитку держави і права на тому чи іншому етапі їх розвитку.
Приватні методи виробляються самою історією держави і права зарубіжних країн: це і конкретно-історичний, і порівняльно-правовий та системний методи. Вони відповідно або дозволяють виявити своєрідність тієї чи іншої держави та правової системи (конкретно-історичний підхід), або на основі синхронного або діахронному порівняння виявляють спільні закономірності та ознаки держави і права в один і той же час або в різні історичні епохи (порівняльно-правовий підхід), або характеризують державно-правові явища як елементи взаємопов'язаної структури (системний підхід).