Лекція 13. Трудове право (4 год.)

1. Загальна характеристика трудового права.

2. Трудовий договір: поняття, зміст, форма, строк, порядок укладення.

3. Робочий час та часу відпочинку.

4. Дисциплінарні стягнення: поняття, види та порядок накладення.

1. Загальна характеристика трудового права.

Трудове право — це окрема галузь права України, яка регулює трудові вiдносини робітників і службовців і тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини, що складаються з приводу організації праці.

Як і кожна галузь права, трудове право, крім предмета, має метод правового регулювання.

Джерела трудового права:

• Конституція України

• Кодекс законів про працю України

• Закон України “Про зайнятість населення”

• Закон України “Про колективні договори і угоди”

• Закон України “Про охорону праці”

• Закон України “Про відпустки ”

Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою яких відбувається правове регулювання праці.

Предмет трудового права - це суспiльнiвiдносини, що виникають у процесi застосування людиною своїх здібностей у виконаннi певної трудової функцiї.

Методи трудового права визначають за кількома критеріями.

За нормативним регулюванням трудових відносин розрізняють дозвіл, наказ і заборону.

При застосуванні дозволу сторони самостійно встановлюють для себе права і обов’язки в межах, наданих державою. Наказ має місце, коли держава встановлює конкретні умови, обов’язкові для всіх учасників відносин (наприклад, держава встановлює обмеження нічних робіт). Заборона — це встановлення державою категоричних умов поведінки в конкретній ситуації.

За способом впливу на поведінку людей розрізняють авторитарний та автономний методи.

Авторитарний метод полягає у виданні державою законів і підзаконних актів (наприклад, Закону України «Про оплату праці»). Автономний метод має місце, коли держава санкціонує (тобто дозволяє) прийняття і дію джерела правового регулювання праці. Такі джерела розробляються та приймаються суб’єктами трудового права і діють у межах одного підприємства, установи, організації.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Трудові правовідносини — це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Суб’єкти трудового права - це учасники суспільних відносин, що регулюються трудовим правом, наділені відповідними суб’єктивними правами і юридичними обов’язками.

До суб’єктів трудового права відносяться:

• працівники;

• роботодавці;

• профспілкові органи;

• представники працівників і роботодавців.

Працівник - це фізична особа (громадянин, іноземець, особа без громадянства), що є стороною трудового договору (контракту), що виконує роботу з певної спеціальності, кваліфікації та посади, зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Як суб’єкти трудового права всі громадяни повинні володіти фактичною здатністю до праці. Ця здатність залежить від сукупності фізичних і розумових можливостей, якими володіє людина.

Роботодавцем може бути комерційна або некомерційна організація, а також фізична особа, як має, так і не має статусу індивідуального підприємця. Правосуб’єктність роботодавця як потенційного учасника трудових правовідносин полягає в тому, що він:

• володіє правом прийому на роботу, розстановки та звільнення кадрів;

• наділений правом організації та управління процесом праці;

• має фонд оплати праці для розрахунків з працівниками;

• має у своєму розпорядженні відокремлене майно.

Профспілка - це добровільне громадське об’єднання громадян, пов’язаних спільними виробничими, професійними інтересами по роду їх діяльності, що створюється з метою представництва і захисту їхніх соціально-трудових прав та інтересів. Усі профспілки користуються рівними правами.

Кожен, що досяг віку 14 років і який здійснює трудову (професійну) діяльність, має право на свій вибір створювати профспілки для захисту своїх інтересів, вступати в них, займатися профспілковою діяльністю і виходити з профспілок. Це право реалізується вільно, без попереднього дозволу.