Розділ 7.2. Смерть, ознаки клінічної та біологічної смерті, методи оживлення потерпілих

Урок 1 (теоретичний — 1 год.). Загальні уявлення про смерть, характеристика клінічної та біологічної смерті. Вірогідні та явні ознаки смерті. Поняття про реанімацію (оживлення). Основні правила та порядок проведення реанімації

1. Як зазначалося у попередній темі — найвищою соціальною цінністю є життя люди­ни. Тому за будь-яких обставин кожен повинен докладати максимально можливих зусиль, щоб зберегти життя людині, яка потрапила у небезпеку. Таких обставин може бути велика кількість, адже ми розглядаємо ймовірні воєнні дії та надзвичайні ситуації різного поход­ження. Останні не є ймовірними, - вони трапляються відносно часто, про що ми можемо чути і бачити, а значна частина населення нашої країни безпосередньо відчула на собі їх негативні наслідки (Чорнобильська катастрофа, вибухи складів із боєприпасами на сході України, аварії на хімічних комбінатах, тощо). Якщо додати до цього переліку екстремальні ситуації, що виникають у нашій повсякденній життєдіяльності, можна зрозуміти важливість і необхідність хоча б початкових знань, пов'язаних з такими медико-соціальними поняття­ми як "життя" і "смерть".

Життя — одна з форм існування матерії, яку відрізняє здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосо­вуватися до оточуючого середовища, наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

Діаметрально протилежним є поняття "смерть" — припинення життєдіяльності орга­нізму, тобто відсутність усіх ознак, притаманних живому організму. Разом з тим, не лише цих два стани характеризують живу матерію і, зокрема, людину. Між цими двома станами знахо­диться так званий "перехідний стан", тобто ознаки життя вже практично відсутні, але повна (біологічна або соціальна) смерть ще не настала.

Кожен із зазначених станів організму вирізняється відповідним комплексом ознак (як зовнішніх, так і внутрішніх), що дають нам змогу визначити, в якому з них у даний момент знаходиться людина. Останнє, в свою чергу, дозволяє дати відповідь на питання: "Чи жива в даний момент людина?". У випадку позитивної відповіді можна застосувати певний комп­лекс невідкладних спеціальних заходів і таким чином значно збільшити ймовірність повер­нути людину до життя.

2. Отже, у медичній практиці виокремлюють два види смерті, — клінічну та біологічну. Перша характеризує такий стан організму, коли в ньому припиняється кровообіг, другий — коли припиняється функціонування усього організму. Клінічна смерть триває, зазвичай, 3-5 хвилин. її характерними ознаками є зупинка серця при одночасному збереженні діяльності, у першу чергу, головного мозку, а також деяких інших органів і систем організму. Разом з тим, у випадку, коли людина знаходиться під дією низьких температур довкілля (нижче 0°С), клінічна смерть може тривати до 40 хвилин (!). З практичної точки зору, клінічна смерть є тим шансом, який дає нам природа для того, щоб повернути людину до життя. Тут необхідне уточнення, що такий шанс можливий за умови, що клінічна смерть настала раптово (при гострих станах, -удар електричного струму, блискавки, утоплення, деякі інші). Якщо її спри­чинили хронічні негативні (клінічні) явища, то повернути до життя людину немає змоги. Головні ознаки клінічної смерті: відсутність серцебиття; блідість шкіряних покровів; відсутність самостійного дихання; зіниці очей не розширені або розширені помірно, реак­ція на світло зберігається, - зіниці розширюються під час дії світла; основні рефлекси (сухо­жильні) дуже слабкі, проте зберігаються.

Біологічна смерть наступає відразу після закінчення періоду клінічної смерті. її харак­теризують такі головні ознаки: відсутня діяльність усіх органів і систем організму; синюшність шкірних покровів (ціаноз), тіло холодне. Якщо труп лежить на спині, синьо-фіолетові плями з'являються у ділянці лопаток, попереку, ягодиць, якщо на животі, - на шиї, грудях, животі; зіниці розширені, реакція на світло відсутня. Роговиця ока мутна; під час уведення у слухо­вий прохід води, відсутня реакція очей, — ознака припинення роботи головного мозку; відсутність сухожильних рефлексів. При визначенні біологічної смерті виходять із зазначе­них, а також абсолютно явних ознак.

Крім зазначеного, ще виокремлюють термінальний стан. Для нього характерні три фази або стадії: предагональний стан — свідомість у потерпілого зберігається, але вона нечітка, пульс різко частішає та набуває ознак ниткоподібного, дихання відзначається задухою, шкіряні покрови бліді; агонія — відсутні: свідомість, пульс, реакція зіниць на світло. Дихання здійснюється із заковтуванням повітря, а його частота становить 2-6 разів на хвилину. Третій стан є безпосередньо клінічною смертю.

Знаючи зазначені ознаки клінічної і біологічної смерті, можна за допомогою несклад­них методик визначити ознаки життя людини, з якою стався нещасний випадок. Для цього необхідно: одну руку (вухо) прикласти на ліву частину грудної клітки (нижче соска) і визначити роботу серця. Одночасно пальці другої руки покласти на шию збоку за вухом (сонна артерія) або великий палець на зап'ястя і таким чином визначити наявність пульсу; встановити на­явність дихання — прослідкувати за рухом грудної клітки та живота або вати, піднесеної до носових отворів (має коливатись). Також можна використати дзеркало (блискучий предмет). У цьому випадку прикладений до рота предмет повинен запітніти; рукою підняти віко, щоб помітити величину зіниць та їх реакцію на світло, — під час наближення джерела світла (запа­леного сірника, електричного ліхтарика) зіниці повинні звужуватися і розширюватися при віддаленні. Якщо процедурі заважає денне світло, потрібно на деякий час прикрити око рукою, а потім швидко відвести руку у сторону, — повинно бути помітним звуження зіниці.

Присутність хоча б однієї і вказаних ознак свідчить про наявність життя, а тому потре­бує негайних заходів для виведення людини із стану клінічної смерті. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло ще не свідчить про біологічну смерть потерпілого.

3-4. У випадку, коли все ж таки після нещасного випадку в людини припинилося ди­хання а зупинилася діяльність серця, необхідно негайно перейти до первинної реанімації (оживлення, — від латинських слів "ге" — знову, "апіта" — життя, дихання). Реанімацією називають комплекс заходів, спрямованих на відновлення дихання і діяльності серця.

Починають проводити первинну реанімацію. При цьому, необхідно пам'ятати, що, по-перше, у разі її проведення протягом перших двох хвилин після початку клінічної смерті, вірогідність повернення до життя оцінюється як 8 до 10 (вісім вдалих спроб з десяти). По-друге, реанімаційні заходи будуть успішними тільки у разі їх правильного і повноцінного виконання.

Послідовність дій під час первинної реанімації:

- покласти потерпілого на спину на тверду поверхню;

- виконати кардіальний удар, — сильний удар кулаком по серцю;

- відразу перейти до закритого масажу серця з одночасним виконанням штучного дихання.

Необхідно знати, що тоді, коли обидві процедури виконує одна особа, вона повинна зробити відразу 1-2 вдихи підряд, а після цього 15 поштовхів серця. Потім знову 1-2вдихиі 15 поштовхів серця і т.д.

Якщо дії проводять дві особи, тоді одна з них виконує штучне дихання, а інша — закри­тий масаж серця. Кількість вдихів підряд — 4-5, потім 15 поштовхів по серцю, 4-5 вдихів і 15 поштовхів серця і т.д. У випадку, коли потерпілого вдається заінтубувати (увести трубку в легені), тоді виконується 2 вдихи та 15 поштовхів серця, далі — як зазначалося вище.