Розділ 4.1. Основи загальновійськового бою

Урок 1 (теоретичний — 1 год.). Сучасні війни та військові конфлікти, їх психологічні особливості та

вплив на поведінку і стан людини

1. Раніше (див. теми вступного уроку, розділу 1.1) було зазначено, що сьогодні відбува­ються радикальні зміни у світовій військово-політичній ситуації. В інших темах зазначалося про значний науково-технічних прогрес у створенні нових видів озброєння (див. розділ 3.1). Не залишилися без уваги тактичні питання ведення бойових дій, — розробляються та впро­ваджуються сучасні форми збройної боротьби. Такими прикладами можуть бути військові дії в колишній Югославії, Ірані (двічі), інших гарячих точках планети.

Зазначене обумовлює необхідність військових і цивільних представників вивчати, виз­начати та впроваджувати нові підходи у дослідження проблем війни та миру. Така необхідність продиктована, в першу чергу, тими міжнародними нормативними і правовими актами, що активно реалізуються в зонах бойових дій, - Женевські та Гаазькі конвенції. Вони розгляда­лися нами раніше (див. розділ 1.1).

Сучасні світові реалії свідчать, що продовжує зберігатися значна кількість політичних, економічних, міжнаціональних (у першу чергу етнічних, релігійних, расових) та інших про­тиріч. Такі протиріччя призводять до загострення міжнародних відносин, вирішення яких намагаються здійснити мирним шляхом. Разом з тим, реальність сьогодення показує, що їх не завжди можливо вирішити мирним шляхом. Тому відбувається подальше загострення міжнародних відносин (наприклад, Ізраїль та Палестина), що у підсумку призводить до ви­никнення збройного конфлікту. Згідно міжнародних домовленостей, їх врегулювання може здійснюватися із застосуванням інституційних або інструментальних методів.

Узагальнення міжнародного досвіду дає змогу виокремити шість етапів виникнення і розвитку військових конфліктів і сучасних війн. Перший етап — зародження конфлікту. Уп­родовж цього етапу військово-політична обстановка набуває все більших ознак небезпеки, хоча безпосередня військова загроза відсутня.

Другий етап характеризується продовженням у загостренні напруги, а також початком конфронтації сторін. Остання супроводжується різкими політичними заявами на адресу протилежної сторони, демонстрацією воєнної сили, зазвичай, у вигляді військових навчань, маневрів, передислокацією військ у певні ділянки власної території, тощо.

На третьому етапі конфронтація поглиблюється, ворогуючі сторони вдаються до про­вокаційних заходів. У той же час від безпосереднього застосування воєнної сили продовжу­ють утримуватися.

Четвертий етап у розвитку протистояння сторін є найбільш небезпечним. Його озна­ками є кризовий стан у стосунках, відсутність політичного діалогу щодо можливих шляхів мирного врегулювання ситуації. На цьому етапі починає набувати реальних форм безпосе­редня воєнна загроза.

П'ятий етап (воєнний) — початок військових дій проти іншої сторони, — вирішення конфлікту починає відбуватися із застосуванням збройних сил, здійснюються активні бой­ові дії.

Шостий, останній етап — це ліквідація наслідків конфлікту, відновлення миру між ворогуючими сторонами.

Основні завдання військово-політичного керівництва країн, між якими виникають конфронтаційні процеси, полягають у запобіганні, а у разі неможливості відвернути конфлікт, — його ліквідації на початку зародження із застосуванням усіх можливих політич­них засобів і методів. Застосування військ у внутрішніх збройних конфліктах повинно бути

надзвичайною мірою, тобто тоді, коли всі можливі заходи впливу вичерпані, а сам конфлікт набуває форми збройного протистояння.

Одним із видів збройного протистояння є бойові дії. Сучасний бій — це екстремальна ситуація найвищого рівня, випробовування всіх морально-вольових і психофізіологічних властивостей людини. Основними ознаками і факторами щодо перспектив розвитку стратегії і тактики сучасного бою є удосконалення вже наявних і розробка нових видів зброї, особливо високоточної. Такий бій розглядається як електронно-роботизований, — військова інженер­но-конструкторська думка реалізується саме в цьому напрямку. Військові аналітики зазнача­ють, що найближчими роками війська почнуть комплектуватися роботизованими засобами із штучним інтелектом. Такі наукові рішення обумовлюють необхідність перегляду підходів до підготовки солдат недалекого майбутнього, в тому числі, їх психологічної підготовки.

З іншої сторони, історія війн і збройних конфліктів знає немало прикладів, коли успіх бою вирішує не перевага у чисельності військ і їх технічному оснащенні, а саме морально-польова та психологічна підготовленість військовослужбовців. Вона дозволяє забезпечити стійке, надійне та адекватне функціонування свідомості та психіки військовослужбовця в екстремальних ситуаціях, — під час бойового чергування, вартової служби, надзвичайних ситуаціях мирного життя. Саме тому такій підготовці приділяється значна увага в сучасних технологіях підготовки військовослужбовців до виконання професійних завдань.

У цьому зв'язку необхідно розглянути деякі психічні процеси, що відбуваються в організмі людини під дією екстремальних ситуацій, їх наслідки та способи свідомого впливу на них з метою послаблення або нейтралізації. Як зазначав у цьому зв'язку видатний англійський військовий психолог Норман Коупленд, усе "...своє життя — від народження до смерті — людина знаходиться у стані страху. Вона боїться злиднів, болі, смерті. У найбільш вразливі дитячі роки її вчать боятися темряви, вогню, хвороби, автомашин, гострих предметів, вогне­пальної зброї, собак, левів, тигрів, слонів, тощо. З часом вона боїться середніх літ, у середніх літах - похилого віку та увесь час — смерті. Крім цього, кожному індивіду характерні деякі інші побоювання — продуктів харчування, холодної або гарячої води, вітру (північного чи південного), безробіття, хазяїна, за дітей, батьків, братів і сестер, розмов сусідів, тощо". Після початку війни людину захоплює хвиля страху іншого характеру, — перед поразкою, труднощами, збитками, іншими складними життєвими проблемами, але головним чином, — перед невідомістю. Аналогічна ситуація виникає із особою, яка призивається до лав зброй­них сил. Проблема поглиблюється ще більше, оскільки у цьому випадку не враховуються емоційні аспекти індивідуальності особистості, наприклад бажання, ентузіазм, можливості, усвідомлене ставлення до нових обов'язків, тощо. Усе зазначене, а також деякі інші психо­фізіологічні та морально-вольові аспекти породжують страх перед майбутньою невідомою військовою службою. Логічно виникають питання: "Чи сподобається мені нове життя?", "Як добре будуть зі мною поводитися офіцери та сержанти?", "Чи порядними будуть мої нові товариші?", "Чи зможу я потрапити до військової частини, в якій, можливо, хотів би служи­ти?", "Як буде жити рідня за його відсутності?".

Страх можна охарактеризувати як емоційний стан особи, викликаний несподіваною та напруженою ситуацією, що зумовлює очікування нею негараздів. Природна реакція люди­ни, яка знаходиться у цьому стані — бажання врятуватися, використовуючи відповідні підсвідомості дії (сховатися, втекти). Наслідком страху є виникнення в організмі стресового стану. У такому стані людині важко виконувати свідому, цілеспрямовану діяльність, переклю­чати і розподіляти увагу, оскільки в корі головного мозку виникає загальне гальмування. Воно призводить до часткової або навіть повної дезорганізації свідомої діяльності. При цьо­му навички і звички залишаються без змін, - вони можуть бути відтворені на рівні, який

людина мала до виникнення стресової ситуації. Але можуть мати місце помилки у сприй­нятті зовнішнього середовища (наприклад, визначення чисельності противника, що неспо­дівано з'явився), діяльності пам'яті (забування добре відомого), неадекватна реакція, тощо. Проте, відомі чисельні випадки, коли незначний Стрес викликає зростання сил, активізацію діяльності, особливу ясність і чіткість думок.

Отже, не можна визначити наперед, яку реакцію організму викличе ситуація, що утво­рилася, оскільки поведінка в цьому випадку значною мірою залежатиме від індивідуальних особливостей людини, властивостей її нервової системи. Деякими з таких особливостей є: практичний досвід поведінки в аналогічних ситуаціях; навички миттєвої орієнтації в обста­винах, що несподівано виникли; вміння швидко оцінювати та аналізувати ситуацію; уміння задіяти вольові якості (зібраність, рішучість, доцільність дій, витримка). Саме вміння опа­новувати підсвідомі дії та адекватно реагувати на ситуацію (швидко винести свідоме рішен­ня, миттєво зреагувати на небезпеку, що несподівано виникла або ситуацію, що несподівано змінюється) дозволяють у багатьох випадках успішно вийти з небезпечної ситуації.

Одним із шляхів подолання негативного впливу наслідків стресової ситуації, опану­вання себе перед відчуттям страху, може бути застосування деяких засобів впливу, тобто вико­нувати якійсь інший вид діяльності. Наприклад, деякими з них можуть бути: спрямування уваги в іншому напрямку; зосередження на проблемі, що виникла; свідоме зменшення зна­чення ситуації; самонавіювання стосовно власних здібностей; збільшення рівня фахової підго­товки; розслаблення; заспокоєння. Сукупність зазначених індивідуальних можливостей і властивостей особи утворюють відповідні риси її характеру, що прийнято називати мораль­ною стійкістю. Одним з прикладів ефективності застосування зазначених дій може бути загально зрозуміла практика, — на полі бою військовослужбовці почуваються більш спокій­ними після переходу противника в атаку, в порівнянні з часом до її початку. Адже, коли невідомо, що може трапитись, тоді виникають думки на гірше. Саме у такий момент і необ­хідно переключити свою увагу на інші питання (предмети, об'єкти, виконувати будь-яку рухову діяльність). Це дозволить зняти стресовий стан організму. У випадку, коли інформа­ція є відомою (навіть найгірша), ми можемо протидіяти несприятливим факторам.

На думку більшості військових фахівців, одним з ефективних засобів подолання страху є міцна дисципліна. Окремі військовослужбовці визначають її як мистецтво дивитися страху в очі, — коли страх наштовхується на сміливість, він втрачає свою силу. Прикладом правиль­ності таких поглядів може бути порівняння армій з різним рівнем дисципліни: у дисциплі­нованому війську впевненість кожного окремого військовослужбовця зміцнюється впевнен­істю його товаришів, у війську з низькою дисципліною — інстинктивний страх окремого солдата розпалюється страхом інших, що призводить до виникнення непоборного бажання врятуватися втечею. Наслідки таких намірів бувають тільки негативними, а в деяких випад­ках навіть трагічними, — жертви страху часто перетворюються у психічно хворих людей або гинуть, хоча за умови іншої реакції могли б залишитися живими.

Вагомою протидією страху виступає честолюбство — бажання людини бути постійно помітною іншими людьми (наприклад, командирами або товаришами).

Отже, знання своїх психологічних особливостей, їх сильних і слабких сторін, дозволяє кожній людині керувати психічними процесами, спрямовувати їх у потрібному для даної конкретної ситуації напрямку. Для командирів такі знання необхідні ще з іншої причини, — їх наявність дозволяє здійснювати ефективне керівництво військовослужбовцями. Прикла­дом цьому можуть бути сторінки біографії одного з видатних воєначальників минулого — Наполеона Бонапарта. За свідченнями істориків, його досягнення грунтувалися не стільки на тому, що він посилено вивчав стратегію видатних воєначальників минулого, скільки завдя-

ки чудовим знанням характеру людей у період ведення війни. Зокрема, його перші кроки як військовослужбовця свідчили про знання ним психології людини, — як офіцер-артилеріст, під час осади Тулона він розташував батарею на такій небезпечній позиції, що на перший погляд для її обслуговування добровольців не виявиться. Водночас, над батареєю він повісив плакат з написом — "Батарея безстрашних". За свідченнями тих часів, на цій батареї ніколи не було недостатньо солдат.

З іншої сторони, поведінка цивільного населення, яке стає жертвою військових конфліктів, повинна регулюватися у відповідності до міжнародних конвенцій (пригадати гуманітарне право, право на ведення війни, розглянуті на вступному занятті, у розділі 1.1).

2. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.

Урок 2 (теоретичний — / год.). Поняття про бій. Характеристика загальновійськового бою. Види вогню та

маневру, їх значення в бою

1. Одним з основних засобів ведення військових дій між двома сторонами-противни-ками є бій. Під боєм розуміється комплекс тактичних дій військ, організований та узгодже­ний за певною структурою. До складу останньої входять: мета, місце і час нанесення ударів противнику, вогонь і маневр з'єднань, частин та підрозділів для знищення противника, а також відбиття ударів противника або виконання інших завдань на обмеженій території уп­родовж незначного відрізку часу.

Сучасний загальновійськовий бій характеризується об'єднанням дій та їх узгодженістю родів військ, що берують у ньому участь. При цьому, однією із спільних рис сучасного бою є застосування танків, бойових машин піхоти, бронетранспортерів, артилерії, засобів протипо­вітряної оборони, літаків, вертольотів та іншого озброєння і техніки. Також, сучасний загаль­новійськовий бій відзначається напруженістю, швидкоплинністю, динамічністю, наземно-повітряним характером, швидкою зміною різноманітних бойових дій, одночасними потужними вогневими діями на велику глибину, застосуванням різноманітних способів виконання бойо­вих завдань. Усі зазначені елементи сучасного бою реалізуються на фоні загальної рішучості дій особового складу. Вона полягає у прагненні військовослужбовців за короткий термін з вико­ристанням усіх наявних засобів та з найменшими втратами знищити противника і здобути повну перемогу. її досягнення є можливими лише за умови всебічного знання противника, сміливості, наполегливості, завзятості особового складу під час бойових дій. Також, важливи­ми елементами успіху бою є здатність швидкого використання наслідків вогневого удару, вогню з індивідуальної зброї, вмілі, ініціативні дії всього особового складу. Важливу роль для наслідків бою відіграють високі морально-бойові якості, активність та ініціативність військовослужбовців.

Наступними критеріями, якими характеризується сучасний військовий бій є напру­женість і швидкоплинність. Зміст першого полягає в тому, що сучасні умови бою вимагають від солдата великого напруження морально-вольових, психофізіологічних можливостей і фізичних якостей і здібностей. Швидкоплинність полягає в тому, що під час бою використо­вуються сучасні засоби знищення противника і пересування особового складу. Це накладає відбиток на тривалість протистояння сторін, проведення різноманітних маневрів, а відтак значно прискорює завершення бойових дій. У зв'язку з цим і наголошується на необхідності солдата бути сильним духом, морально загартованим, добре фізично підготовленим, здат­ним переборювати будь-які труднощі, мати непохитну волю до перемоги, захищати коман­дира в бою, бути готовим на випадок його поранення (загибелі) перебрати на себе команду­вання підрозділом, не залишати без дозволу командира визначене місце в бою.

Динамічність, як критерій сучасного загальновійськового бою, відзначається здатні­стю до швидких переміщень сил і засобів на полі бою. Такі переміщення здійснюються для

того, щоб зайняти найбільш вигідну по відношенню до противника позицію. Висока ди­намічність досягається навичками особового складу, що доведені до автоматизму, знаннями кожного солдата своїх персональних завдань, уміннями аналізувати складну обстановку, ро­бити вірні висновки та швидко приймати адекватні рішення. Усі зазначені індивідуальні дії повинні відбуватися на фоні загальних злагоджених дій усього підрозділу на полі бою. Зокре­ма, солдат повинен вміти знищити противника вогнем особистої зброї та зброї бойової ма­шини, ручними осколковими гранатами, у рукопашному бою - майстерно володіти багне­том, прикладом автомата, піхотною лопаткою, прийомами самозахисту та виявляти хоробрість, ініціативу, кмітливість, а також допомагати товаришам.

Швидкий перехід від одних дій до інших як критерій загальновійськового бою накла­дає певні відбитки на дії солдата. Такі дії полягають у постійній готовності солдата за наказом командира перейти в наступ, переслідувати противника (у пішому порядку, на машинах), у складі відділення захоплювати вигідні рубежі та переходити до оборони. їх якісна практична реалізація можлива лише за умови, що солдат володіє вміннями і навичками у використанні місцевості та орієнтуванні на ній, може швидко облаштувати окоп та укриття, провести мас­кування. Також він повинен швидко долати загородження, перешкоди і зони зараження, встановлювати і розміновувати протитанкові та протипіхотні міни, проводити спеціальну обробку засобів індивідуального користування від зараження хімічними, бактеріологічни­ми, радіоактивними речовинами.

Наземно-повітряний характер бою став можливим завдяки новим видам високоточ­ного озброєння, їх далекобійності та ефективності застосування. За рахунок цього значно зросли бойові можливості військ. Тому дії солдата також повинні бути удосконалені відпо­відно, зокрема: формування у нього здатності діяти в тактичному повітряному десанті, роз­пізнавати повітряні цілі противника, ефективно вести боротьбу з ними. Не повинні без уваги залишатися і наземні засоби, - солдат повинен знати бойові характеристики танків, інших броньованих машин і протитанкових засобів противника, їх сильні, слабкі сторони і, особ­ливо, найбільш уразливі місця.

Сучасний загальновійськовий бій відзначається можливістю і частим застосуванням разом з іншими засобами, потужної вогневої дії. Причому, така вогнева дія відзначається великою глибиною і потужною вражаючою силою. Тому, незалежно від місцезнаходження солдата (передній край, тил), він повинен постійно бути готовим до захисту від вогневих дій противника. Такі протидії потребують відповідних знань, умінь і навичок, що набуваються в процесі тактичної та прикладної фізичної підготовки.

2. Основними видами сучасного загальновійськового бою є оборона і наступ. Оборона здійснюється за однієї з декількох обставин, — навмисно або вимушено. Проте, основна мета в обох випадках залишається однаковою — відбити наступ противника, завдавши при цьому максимально можливих втрат і, таким чином, створити сприятливі умови для переходу своїх військ до наступу.

Головний зміст оборони полягає в ураженні противника всіма наявними засобами під час його висування на бойові рубежі, атаки та в процесі бою за утримання захоплених ділянок території. У ході проведення оборонних дій, неоцінене значення відіграють витримка, стійкість та високий морально-психологічний стан особового складу. Виникнення потреби в проведенні оборонних дій диктується різними обставинами, серед яких найбільш типовими є безпосереднє зіткнення з противником або як необхідний елемент тактики бою; в остан­ньому випадку фактичне зіткнення з противником відсутнє.

Сутність наступу як виду ведення загальновійськового бою полягає в повній перемозі над противником, оволодіння важливими районами (рубежами, ділянками) місцевості. Зміст

наступу передбачає ураження противника усіма засобами, рішучій атаці зі стрімким просу­ванням підрозділів у глибину бойових порядків противника, знищення та захоплення у по­лон солдат, захоплення озброєння, техніки та визначених тактичними рішеннями районів (рубежів, ділянок) місцевості.

Перехід у наступ може здійснюватися декількома способами, — з ходу або з положення безпосереднього зіткнення з противником. Перехід у наступ на ходу характеризується тим, що підрозділи висуваються на рубежі атаки похідним порядком. Для цього ними використо­вуються особливості місцевості в якості засобів укриття (маскування, тощо). У наступі при безпосередньому зіткненні з противником особовий склад знаходиться, зазвичай, у транше­ях, окопах, що є рубежем переходу до наступу.

Як зазначалося раніше, одним з основних способів знищення противника в бою є вміле застосування солдатами власної зброї, оскільки вогонь підрозділу (відділення) відіграє в бою вирішальну роль. При цьому, ведення вогню по противнику з власної зброї може бути різним, тобто декількох видів. Зокрема, ведення вогню поділяються за такими ознаками: за тактичним завданням, що вирішується (знищення, придушення, виснаження тощо); за ви­дами зброї (зі стрілецької, гранатометів, зброї бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, артилерії, мінометів, протитанкових керованих ракетних комплексів, зенітних за­собів та ін.); за способами ведення (прямою, напівпрямою наводкою, із закритих вогневих позицій тощо); за щільністю стрільби (поодинокими пострілами, короткими або довгими чергами, безперервний, кинджальний, залповий та ін.); за напрямами стрільби (фронталь­ний, фланговий, перехресний вогонь); за способами стрільби (з місця, після зупинки, з ходу, борту, розсіюванням по фронту, розсіюванням у глибину по площі тощо); за видами вогню (по окремій цілі, зосереджений, загороджувальний, багатоярусний, багатошаровий вогонь).

Підрозділ (відділення) може здійснювати вогонь з різних видів зброї: такої, що вста­новлена на БМП (БТР), з автоматів, кулеметів, снайперських гвинтівок, гранатометів. При цьому, вогонь, що здійснюється з бойових машин піхоти і танків, спрямовується, переважно, на знищення танків, броньованих машин, вогневих засобів, фортифікаційних споруд, солдат противника, а також для ураження об'єктів, що низько літають (літаки, гелікоптери, десант, деякі інші повітряні цілі); вогнем з бронетранспортерів знищуються солдати противника, його засоби ведення вогню (артилерія, зенітні та ракетні комплекси, інші цілі).

Автомати і кулемети використовуються для знищення солдат, вогневих засобів про­тивника, а також для ураження низько літаючих повітряних цілей. Снайперська гвинтівка застосовується для знищення важливих поодиноких цілей (офіцерів, спостерігачів, снай­перів, обслуги вогневих засобів, низько літаючих цілей) противника. Також, у ході бою засто­совуються ручні гранати, у рукопашній сутичці — багнет-ніж, приклад автомата, піхотна ло­патка.

Протитанкові керовані ракети, протитанкові гранатомети та протитанкові гранати мають призначаються для знищення танків, інших видів броньованих машин. Інші гранато­мети і ручні гранати використовуються для ураження живої сили противника, засобів веден­ня вогню, що розташовані поза укриттями (у відкритих окопах, траншеях за укриттями, — у лощинах, ярах, на зворотних схилах висот).

Ураження солдат противника може відбуватися з використанням вогню окремих за­собів його ведення або шляхом зосередження вогню всього відділення (взводу, підрозділу). Броньовані машини та жива сила противника також можуть бути виведені з ладу взводом (відділенням) за допомогою протитанкових і протипіхотних мін. Саме тому наголошується на тому, що сучасний солдат повинен уміти здійснювати вогонь з особистої зброї, різних видів іншої зброї самостійно та в складі підрозділу по окремих і групових наземних, а також

повітряних цілях. Робити це він повинен якісно у будь-який час доби (вдень і вночі) та з різних вихідних положень.

3. За свідченнями переважної більшості військових фахівців, вогонь буде значно ефек­тивнішим тоді, коли він поєднується з виконанням маневрів. Наприклад, ще видатний російський полководець Олександр Васильович Суворов казав, що кожен солдат повинен знати свій маневр. Його слова і сьогодні продовжують залишатися актуальними в умовах ведення сучасного бою.

Під маневром розуміють організоване пересування в ході бою, що здійснюється з ме­тою зайняти вигідне положення для ведення вогню по найбільш уразливих місцях бойового порядку противника (особливо у фланг і тил), а також для виведення своїх підрозділів з-під удару противника.

Розрізняють декілька видів маневру сил і засобів, — це охоплення, обхід, відхід. Охоп­ленням є маневр, що здійснюється для виходу на фланг противника і наступного нанесення йому удару. Обхід — це більш глибокий маневр. Він використовується для виходу в тил про­тивника та наступного нанесення йому несподіваного удару. Відходом називають маневр, що застосовується з метою виведення своїх підрозділів з-під удару противника і наступного зай­няття вигідного тактичного положення. Треба зазначити, що цей вид маневру здійснюється лише з дозволу старшого командира.

Маневр вогнем застосовують для ефективного ураження противника. Його сутність полягає в тому, що вогонь взводу (відділення) зосереджується на одній важливій ділянці (цілі) з наступним перенесенням вогню з однієї ділянки (цілі) на іншу, а згодом — ведення вогню взводом (відділенням) одночасно по декількох цілях.

4. Підбити підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.

Урок 3 (теоретичний - І год.). Обов'язки солдата в бою. Особиста зброя та екіпіровка солдата

1. Незважаючи на сучасні досягнення військової інженерно-наукової думки у ство­ренні новітніх засобів ведення загальновійськового бою, головною його фігурою продовжує залишатися людина. Навіть у прикладах, що наводилися раніше (використання інтелекту­альних машин) значення людини'буде залишатися домінуючим. Тому в сучасному бою особ­ливо важливу роль відводять саме військовослужбовцям і, зокрема, сержантам і солдатам.

У такому випадку, досягнення перемоги над противником можливе лише за умови досконалого володіння солдатом знаннями та практичними уміннями і навичками, пов'яза­ними з різними аспектами військової діяльності. Водночас, найперше, чим солдат має дос­конало володіти — це знаннями та навичками догляду за власною зброєю, утриманні її в постійній бойовій готовності. Також, важливе місце у цьому посідають знання та майстерне володіння бойовою технікою в складних умовах ведення сучасного загальновійськового бою.

Ще однією важливою умовою якісного виконання бойових завдань є здатність кожно­го сержанта і солдата замінити товариша, який вибув із строю. Це обумовлює необхідність обов'язкових знань крім власної основної, ще суміжної військової спеціальності, а відтак зобов'язує кожного сержанта і солдата знати: бойове завдання взводу, свого відділення та особисте завдання; організацію, озброєння, техніку й тактику дій підрозділів противника, особливо бойові можливості його танків, інших броньованих машин і протитанкових засобів та їх найуразливіші місця; озброєння і техніку свого підрозділу; розміри, обсяг, послідовність та терміни облаштування фортифікаційних споруд. Уміти: непомітно і швидко пересуватися на будь-якій місцевості під вогнем противника і, водночас, безперервно спостерігати за ним: вести прицільний вогонь зі своєї зброї, обирати позиції, що дають перевагу над противником і швидко їх облаштувати (в тому числі із застосуванням вибухових речовин) та здійснювати маскування; своєчасно виявляти противника і негайно доповідати про побачене командиру; стійко та завзято діяти в обороні, сміливо й рішуче — в наступі; знищувати противника, особливо його танки та інші броньовані машини, усіма способами і засобами; вміло пересу­ватися на полі бою; обирати вогневі позиції (місця для стрільби); виявляти хоробрість, ініціа­тиву та спритність у бою, надавати допомогу товаришу; ефективно використовувати свою фізичну силу і витривалість, прийоми рукопашного бою; розпізнавати повітряного против­ника і вести вогонь зі стрілецької зброї по його низько літаючих цілях; захищати командира в бою; у випадку його поранення або загибелі сміливо перебрати на себе командування підроз­ділом. Також, солдату необхідно знати способи захисту від зброї масового ураження та висо­коточної зброї противника; уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захи­сту та захисні властивості машин; долати загородження, перешкоди та зони зараження, встановлювати та знешкоджувати протитанкові, протипіхотні міни, проводити їх спеціальну обробку. Уміти: готувати озброєння та боєприпаси до бойового застосування, швидко споряд­жати патронами магазини, стрічки; слідкувати за витратами боєприпасів та заправкою бойової машини піхоти (бронетранспортера) або танка пальним; своєчасно доповідати своєму коман­диру про використання 50 і 75% запасу боєприпасів і пального; у разі пошкодження бойової машини піхоти (бронетранспортера), танка швидко вживати заходів щодо їх відновлення.

Без дозволу командира солдат не повинен залишати своє місце в бою; у разі поранення чи ураження радіоактивними (отруйними речовинами, біологічними засобами, запалюваль­ною зброєю), — вживати необхідні заходи само- та взаємної допомоги, продовжуючи викону­вати завдання.

Отже, можна побачити, яким арсеналом знань, умінь і навичок повинен володіти сол­дат, щоб мати перевагу над противником, а відтак, — успішно та ефективно виконувати по­ставлені завдання.

2. Для успішного ведення бою солдат відповідним чином озброюється та екіпірується. До особистої зброї солдата належить: автомат (АК-74), ручний кулемет (РКК-74), ручний протитанковий гранатомет (РПГ-7), снайперська гвинтівка Драгунова (СГД). Крім того, сол­дата повинен мати необхідну кількість боєприпасів, ручні осколкові гранати, а також (у разі потреби) — протитанкові гранати.

Екіпіровку солдата можна поділити на таку, що ним постійно носиться та деяке інше спорядження. Перша частина включає: польове спорядження, сталевий шолом, протигаз, піхотну лопатку, флягу з водою, плащ-накидку, комплект польового обмундирування. До другої частини належить речовий мішок з такими речами: казанок, кухоль, ложка, сухий пайок, індивідуальна аптечка, засоби знезараження води, предмети особистої гігієни.

В обов'язки солдата входить утримання особистої зброї та екіпіровки в належному (справ­ному) стані, систематично стежити за витратами боєприпасів. Кожен командир повинен пос­тійно слідкувати за станом екіпіровки солдат і правильним її застосуванням та утриманням.

3. Підвести підсумки, зробити висновки, дати відповіді на питання.