Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, об’єкт і предмет, сформульовано основні завдання, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів. У першому розділі “Теоретичні та методологічні основи рекреаційного природокористування та його ринкових трансформацій” розкрито сутність рекреаційного природокористування, розроблено методичні підходи до дослідження ринкових трансформацій у рекреаційному природокористуванні, досліджено його еволюцію, передумови та проблеми становлення ринку рекреаційних ресурсів в Україні. У дисертації проаналізовано сучасні наукові концепції природокористування та підходи, які лежать в їх основі. Проведене дослідження дало можливість узагальнити результати існуючих напрацювань, виявити принципово важливі положення для визначення сутності рекреаційного природокористування та його трансформацій. Зокрема, автор доводить, що найважливішим здобутком геоцентричного підходу до вивчення сутності природокористування є обґрунтування необхідності оптимізації геосистем у межах їх природних можливостей, оскільки деградація рекреаційних територій призводить до втрати рекреаційної цінності й атракцій, а їх штучне поліпшення обумовлює формування антропогеосистем з іншими властивостями, що прийнятне не для усіх видів рекреації. Використання функціонального підходу дозволило розглянути рекреаційне природокористування як складний, багатоетапний процес, який передбачає різні види людської діяльності, починаючи з виявлення та вивчення властивостей природних ресурсів, завершуючи їх споживанням і переробкою відходів. Цей процес має включати охорону та відтворення ПРР і забезпечувати превентивність природоохоронних заходів, щоб потім не виправляти негативні наслідки непродуманого природокористування. Соціоцентричний підхід використано автором для обґрунтування сутності ринкових трансформацій у рекреаційному природокористуванні, оскільки напрями його розвитку залежать від рекреаційних потреб людини. ПРР забезпечують відтворення витрачених людиною життєвих сил, а людська діяльність змінює окремі елементи природи та їх властивості для формування простору життєдіяльності. У роботі використано економіко-екологічний підхід до визначення сутності природокористування, згідно з яким воно розглядається як взаємодія природи та людини і двохсторонній процес: умови навколишнього середовища, наявні природні ресурси суттєво впливають на розвиток суспільного виробництва, безпеку життєдіяльності загалом, а діяльність людини, у тому числі й рекреаційне природокористування, визначає якість навколишнього середовища. На основі цих висновків обґрунтовано необхідність використання системно-ієрархічного підходу до визначення сутності рекреаційного природокористування (рис. 1), що дозволило виявити екологічні, соціальні та економічні проблеми функціонування рекреаційного природо-користування загального, процесуального та процедурного рівня та сформулювати цілі, ознаки, функції, принципи, закономірності та комплексний критерій ефективності розвитку рекреаційного природокористування.

  Рис. 1. Принципово-логічна схема дослідження сутності рекреаційного природокористування на основі системно-ієрархічного підходу

Як явище, рекреаційне природокористування трактується автором як динамічна відкрита система, у межах якої відбувається взаємодія людини з природним середовищем щодо використання його рекреаційних властивостей. Ознака динамічності обумовлює розгляд сутності рекреаційного природокористування як процесу, що визначає його розвиток, і якому характерна сукупність взаємопов’язаних та взаємозалежних складових: виявлення та вивчення ПРР; їх оцінка, обґрунтування доцільності освоєння та вибір форм використання; регулювання процесів освоєння та використання; охорона, відновлення та поліпшення якостей ПРР; їх збереження для майбутніх поколінь. Виключення з процесу однієї зі складових негативно відобразиться на ефективності рекреаційного природокористування загалом. Тому такий підхід до визначення сутності рекреаційного природокористування має прикладне значення і розширює його трактування як виду економічної діяльності, що забезпечує розвиток рекреаційної сфери шляхом раціонального та ефективного використання ПРР. Сутність і найважливіші тенденції розвитку рекреаційного природокористування відображають його закономірності, які є основою для розробки принципів, прогнозування напрямів розвитку, вироблення рекомендацій щодо регулювання цієї сфери. У процесі дослідження етапів розвитку рекреаційного природокористування виявлено такі закономірності: пряма залежність можливостей самовідтворення природних рекреаційних систем від антропогенних навантажень; зниження здатності природних рекреаційних систем до самовідтворення; перехід від локального до глобального рівня погіршення якості ПРР та умов; прискорення темпів негативних змін якості ПРР та умов; необхідність урахування екологічного обмежувального чинника при плануванні розвитку рекреаційного природокористування; трансформації природних рекреаційних систем у природно-антропогенні рекреаційні системи. На основі цих закономірностей визначено принципи рекреаційного природокористування як вихідні положення щодо його регулювання у процесі практичної діяльності: єдності та оптимального співвідношення в системі “природа–суспільство” з погляду забезпечення суспільних потреб у рекреаційних ресурсах і територіях; екологічної орієнтованості рекреаційного природокористування; комплексності використання рекреаційного потенціалу територій у межах їх стійкості, непорушення та самовідновлення; пріоритету суспільних інтересів над приватними; рівноважного врахування екологічних, соціальних, економічних обмежень або пропорційності розвитку суспільних та природних систем; регіональності як урахування регіональної локалізації ПРР з метою підвищення ефективності їх використання та охорони; превентивності як запобігання, недопущення деградації природних рекреаційних ландшафтів і вичерпання ПРР, ефективного їх використання на основі “позитивного” прогнозування, розробки проектів та програм розвитку. Для забезпечення ефективності й оптимальності рекреаційного природокористування розроблено комплексний критерій – соціоекологоекономічний оптимум, що є вихідною ознакою, за якою можна визначити надійність функціонування, оцінити якісні та кількісні параметри, порівняти альтернативні стратегії розвитку рекреаційного природокористування. Характерна для рекреаційного природокористування динамічність обумовлює його трансформації, які розглядаються автором як системні перетворення, спрямовані на удосконалення економічних, правових і соціальних відносин щодо подолання недосконалостей сучасного рекреаційного природокористування. Метою цих трансформацій є створення інституційного середовища, в якому оптимально поєднуються ринковий механізм господарювання та регулювання рекреаційного природокористування (державне та громадське) і забезпечення умов для використання регіональних конкурентних переваг. Для вивчення трансформацій у рекреаційному природокористуванні використано такі рівні дослідження: 1) теоретико-методологічний, що забезпечує обґрунтування понятійного апарату, визначення чинників, які обумовлюють трансформації у рекреаційному природокористуванні; 2) аналітичний, який передбачає вивчення об’єкта дослідження – рекреаційного природокористування як складної, поліфункціональної системи, яка перебуває у стані трансформації, пов’язаної, з одного боку, з формуванням ринкової економіки в Україні, з іншого – глобальними змінами у системі “природа–суспільство”; 3) проектний, що передбачає моделювання нової концепції функціонування рекреаційного природокористування; 4) організаційно-прикладний, що забезпечує розробку заходів щодо реалізації нової моделі розвитку рекреаційного природокористування. Використання зазначених рівнів дослідження забезпечило системність та цілісність вивчення рекреаційного природокористування та його трансформацій. У дисертації досліджено трансформації рекреаційного природо-користування та виявлено етапи, для яких характерні певні тенденції та особливості розвитку: 1) етап розвитку рекреаційного природокористування на основі адміністративних методів управління (1919-1959 роки); 2) етап наукового планування процесів використання ПРР з позицій рекреаційної географії (1960-1992 роки); 3) етап розвитку рекреаційного природокористування з використанням інструментів економічного механізму природо-користування (1993 рік – сучасний період); 4) етап переходу на нову модель розвитку, що відображається у концепції соціоекологоорієнтованого ринку ПРР (перспективний етап). Нині відбувається становлення ринку рекреаційних ресурсів, передумовами чого є законодавчо-нормативне закріплення плюралізму форм власності на землі рекреаційного призначення, приватизаційних процесів у рекреаційній сфері, формування ринку землі, грошової оцінки земель та платності за їх використання; наявність ПРР із значними регіональними відмінностями; зростання попиту на рекреаційні послуги, а отже й на ПРР; розвиток рекреаційного підприємництва на умовах оренди земель рекреаційного призначення. Автором запропоновано тлумачення ринку рекреаційних ресурсів як системи відносин між продавцями (власниками) та покупцями (користувачами) природних рекреаційних ресурсів щодо їх розподілу, використання, передачі прав володіння, розпорядження, користування для забезпечення потреб у ПРР, встановлення ціни, отримання доходу від використання (привласнення результатів). Виявлені особливості РРР (обмежена кількість продавців і покупців, залежність попиту від кінцевих користувачів рекреаційних послуг, незбалансованість попиту та пропозиції, низька ліквідність товару, високий рівень трансакційних витрат і державного регулювання при недосконалій інфраструктурі, низький рівень дослідженості ринкових умов господарювання та специфіка ціноутворення у сфері рекреаційного природокористування) дали можливість визначити його типи за видом конкуренції, ступенем централізації та регулювання, адміністративно-просторовою та функціональною ознакою, особливістю прав володіння, характером розвитку, видом об’єктів. Напрацювання розділу дають можливість зрозуміти та структу-рувати процеси, що відбуваються у рекреаційному природокористуванні, прогнозувати зміни та розробити адекватні механізми їх регулювання. У другому розділі “Аналіз та оцінка рівня розвитку рекреаційного природокористування в Україні” розроблено модель оцінки перспективності розвитку рекреаційного природокористування, здійснено аналіз природно-рекреаційного потенціалу України, структурно-просторовий аналіз земель, які використовуються у рекреаційній сфері за даними Державного земельного кадастру України, аналіз тенденцій розвитку рекреаційної сфери регіонів для оцінки потреб і попиту на природні рекреаційні ресурси, оцінку сучасного стану та перспектив розвитку рекреаційного природокористування в Україні. Модель оцінки перспективності розвитку рекреаційного природокористування має вхід – контур вхідних даних (групи природно-ресурсних, економічних, екологічних та соціальних показників); контур обробки вхідних даних та розрахунків кінцевих показників, контур використання методу деревоподібної кластеризації та кінцевих результатів; вихід – контур практичних рекомендацій; три рівні моделювання. В межах моделі здійснюється визначення однойменного інтегрального індексу, розрахованого на основі стандартизації груп природно-ресурсних, економічних, екологічних та соціальних показників, побудову рейтингових шкал, групування регіонів на основі кластерного аналізу, SWOT-аналіз регіонального рекреаційного природокористування. Для оцінки інтенсивності використання ПРР розраховано показники концентрації ПРР у регіонах України. Вони свідчать про високий рівень забезпечення рекреаційними ресурсами АР Крим, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Одеської областей, високу інтенсивність використання природно-рекреаційного потенціалу в АР Крим, Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, великі резерви розширення обсягів використання ПРР у Житомирській, Волинській, Івано-Франківській, Тернопільській, Чернігівській, Чернівецькій, Сумській, Хмельницькій областях. Для дослідження сучасного стану обліку та обсягів використання ПРР проаналізовано дані Земельного кадастру України. Невелика частка земель рекреаційного призначення у структурі земельного фонду України свідчить про низький рівень використання природно-рекреаційного потенціалу регіонів і несприйняття його, як повноправної і потужної складової природоресурсного потенціалу загалом. Це призводить до використання земель з цінними рекреаційними ресурсами в інших сферах діяльності. Водночас така ситуація обумовлена недосконалістю ведення Земельного кадастру та підходів до розмежування земель за їх призначенням, відсутністю досліджень стану земель і сфер їх використання з урахуванням економічної, соціальної та екологічної доцільності. Для визначення тенденцій розвитку рекреаційного природо-користування в Україні здійснено аналіз показників функціонування рекреаційної сфери та її інфраструктури (група економічних показників, що включає показники розвитку безпосередньої та загальної інфраструктури рекреаційної сфери, обсяги надання рекреаційних послуг). Виявлено, що стабільно збільшується кількість закладів відпочинку, зросла їх місткість і рівень заповнення, проте зменшується кількість та місткість курортно-санаторних закладів; збільшується кількість рекреантів, які відпочивали, оздоровлювались і лікувались у рекреаційних закладах України. За результатами аналізу зроблено такі висновки: з ростом кількості рекреаційних закладів потреба у ПРР теж зростатиме, регіони з рекреаційною спеціалізацією вичерпали можливості подальшого розвитку за незмінності підходів до використання ПРР, оскільки збільшується і потреба в них (особливо у ПРР, які забезпечують відпочинок), і вимоги до якості. Тому значно зростає перспективність освоєння природно-рекреаційного потенціалу Карпатського регіону та Полісся. Виходячи з того, що дослідження здійснювалося з позиції сталого розвитку, важливо було визначити вплив соціальної та екологічної складової на перспективність розвитку рекреаційного природо-користування, що обумовило використання групи екологічних і соціальних показників. Аналіз групи соціальних показників дозволив визначити рівень внутрішнього попиту на рекреаційні послуги та навантаження на рекреаційні території, привабливість з позицій соціальної стабільності, облаштування життєдіяльності та благоустрою території. Виявлено, що найвищий внутрішній попит на рекреаційні послуги у промислових регіонах України. Використання групи екологічних показників забезпечило урахування дестимулюючого впливу на перспективність розвитку рекреаційного природокористування негативної екологічної ситуації, яка склалася у ряді регіонів, в основному – південно-східних. Груповий індекс цих показників суттєво знизив інтегральний індекс перспективності розвитку рекреаційного природокористування у зазначених регіонах. Для розрахунку групових індексів зазначені показники стандартизовано і на їх основі розраховано інтегральний індекс перспективності розвитку рекреаційного природокористування (див. табл.).

Таблиця

Індекси перспективності розвитку рекреаційного природокористування в Україні

Адміністративні утворення	Груповий індекс показників				Інтегральний індекс перспективності розвитку рекреаційного природокористування
	економічних	екологічних	природно-ресурсного забезпечення	соціальних
АР Крим	5,751	1,661	1,814	1,224	7,128
Вінницька	2,572	1,691	1,323	0,851	3,055
Волинська	1,979	1,442	4,217	0,838	5,592
Дніпропетровська	4,011	3,967	0,412	1,505	1,961
Донецька	4,416	4,571	0,763	1,827	2,435
Житомирська	1,897	1,457	3,262	0,748	4,45
Закарпатська	2,052	0,869	5,500	0,906	7,589
Запорізька	3,378	3,194	0,537	1,393	2,114
Івано-Франківська	2,778	0,740	4,764	0,928	7,73
Київська	2,877	1,675	1,230	0,863	3,295
Кіровоградська	1,61	1,599	0,876	0,841	1,728
Луганська	2,36	2,090	1,365	1,479	3,114
Львівська	3,988	1,296	4,246	1,153	8,091
Миколаївська	1,813	2,588	0,762	1,048	1,035
Одеська	9,161	2,203	1,140	1,056	9,154
Полтавська	2,181	0,914	2,049	1,067	4,383
Рівненська	1,692	1,505	3,535	0,767	4,489
Сумська	2,067	1,012	3,231	0,900	5,186
Тернопільська	1,994	1,012	3,650	0,798	5,43
Харківська	2,905	0,782	1,254	1,260	4,637
Херсонська	2,128	1,055	1,752	0,995	3,82
Хмельницька	2,038	1,452	4,925	0,889	6,4
Черкаська	1,823	1,334	1,225	0,872	2,586
Чернівецька	2,801	0,462	3,689	1,011	7,039
Чернігівська	1,717	1,554	3,898	0,746	4,807

За допомогою кластерного аналізу визначено характерні групи регіонів з високим, середнім і низьким рівнем перспективності розвитку рекреаційного природокористування. До регіонів з високим рівнем перспективності розвитку рекреаційного природокористування віднесено АР Крим, Одеську, Львівську, Івано-Франківську, Закарпатську, Чернівецьку, Хмельницьку області, середнім – Волинську, Тернопільську, Сумську, Чернігівську, Харківську, Рівненську, Житомирську, Полтавську, Херсонську, Київську, Луганську, Вінницьку, Черкаську області, низьким – Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Кіровоградську, Миколаївську області. З використанням SWOT-аналізу визначено сильні та слабкі сторони, можливості та загрози репрезентативних регіонів з названих груп, на основі чого підібрано типові стратегії розвитку рекреаційного природокористування. Загалом Україна має потужний природно-рекреаційний потенціал, що робить рекреаційне природокористування перспективним для більшості регіонів. У третьому розділі “Концептуальні основи формування соціоекологоорієнтованого ринку рекреаційних ресурсів” обґрунтовано необхідність імплементації у структуру ринкових відносин соціальних та екологічних пріоритетів, розроблено модель соціоекологоорієнтованого ринку рекреаційних ресурсів (СЕОРРР), визначено місце та роль комплексного регуляторного механізму та запропоновано комплексний критерій ефективності функціонування СЕОРРР. На основі вивчення процесів, які відбуваються у рекреаційному природокористуванні, можна зробити висновок, що перехід до переважно ринкових відносин має супроводжуватися дієвими заходами щодо екологічного та соціального спрямування його розвитку, оскільки, в умовах конкуренції, підприємці, намагаючись отримати якомога більші прибутки в найближчий період, застосовуватимуть екстенсивні форми використання ПРР за межами екологічно припустимих навантажень, диктуватимуть високі ціни на особливо рідкісні та цінні ПРР, що унеможливить до них доступ малозабезпечених верств населення. Йдеться про необхідність переходу рекреаційного природокористування на засади екологоорієнтованого розвитку з широким використанням ринкових механізмів, громадського та державного регулювання. Це має бути достатньо гнучка, проте стабільна система взаємовідносин між державою, громадськістю, суб’єктами господарювання, відповідними контролюючими структурами. У практичній діяльності важливо використовувати стійкі мотиваційні механізми позитивного і негативного спрямування, важелі та інструменти яких спонукатимуть природокористувачів ефективно використовувати ПРР, берегти чистоту довкілля, у разі деструктивного природокористування – відповідати за нанесені збитки, у разі поліпшення якості ресурсів – отримувати додаткові вигоди. Тому перспективним етапом розвитку рекреаційного природокористування є його трансформація у соціоекологоорієнтований ринок рекреаційних ресурсів. Сутність цієї трансформації полягає у формуванні такого середовища, де взаємопов’язана сукупність ринкових та регуляторних механізмів забезпечила б узгодження цілей і напрямів розвитку відносин у сфері рекреаційного природокористування з урахуванням соціальних, екологічних та економічних інтересів його суб’єктів, максимальне задоволення не лише індивідуальних, а й суспільних потреб, збереження та відтворення ПРР, їх раціональне використання. Соціоекологоорієнтований ринок рекреаційних ресурсів розглядається як цілісна складна система елементів, які самі є складними системами. Побудова моделі СЕОРРР здійснена за принципом системності, який полягає в усвідомленні цілісності об’єктів моделювання, їх стійкості, взаємодії із зовнішнім світом і, водночас, динамічної багатогранності, єдності якості й кількості; структурності, тобто виділення найістотніших підсистем і елементів, які певним чином впорядковані, формують стійке єдине ціле внаслідок існуючих зв’язків; єдності формалізованого та неформалізованого опису, оскільки лише формалізованого опису для адекватного моделювання соціоекологоекономічних систем недостатньо, необхідно враховувати неформальні чинники і доповнювати формалізований опис неформалізованим; єдності теорії та практики, оскільки теоретичне пізнання об’єкта дослідження покликане забезпечити розробку практичних заходів для його удосконалення. Модель є функціонально біномною: елементи моделі розглядаються з двох позицій – як ті, що створюють ринкове середовище і як орієнтуючі, корегуючі ринок складові. Формалізуючи цей підхід, можна представити СЕОРРР у вигляді багатовимірного вектора, елементами якого є ринковий і комплексний регуляторний механізми:

СЕОРРР = (m, r),

де m – ринковий механізм, r – комплексний регуляторний механізм.  Агреговані компоненти (m, r) СЕОРРР формують первинні чинники. Зокрема, дієвість ринкового механізму визначається такими первинними чинниками як попит, пропозиція, ціна, конкуренція, кон’юнктура ринку. Дія регуляторного механізму забезпечується взаємодією формальних інституцій та інститутів (законодавчо-нормативна база, система державного регулювання, органи державного управління та місцевого самоврядування, громадські організації, затверджені норми та нормативи природокористування, права власності, політичний устрій) та неформальних інституцій (цінності, традиції, ментальність, норми моралі). Взаємодія ринкового та комплексного регуляторного механізмів формують нову якість і визначають сутність СЕОРРР. Особливості цієї взаємодії обумовлюється сукупною дією економічних, нормативно-правових, культурологічних, соціальних та екологічних чинників впливу. Як системі, СЕОРРР притаманні цілісність, відкритість, ієрархічність, динамічність, ефективність, неадитивність та емерджентність, здатність до саморозвитку та саморегулювання. Засобом реалізації суспільних, державних та екологічних цілей розвитку СЕОРРР є комплексний регуляторний механізм, дія якого обумовлюється ситуацією, що складається в певний час у ринковій системі, її особливостями, поточними та перспективними потребами розвитку. Комплексний регуляторний механізм (КРМ) – це сукупність інституцій, методів, заходів та інструментів, призначених для певного спрямування ринку рекреаційних ресурсів у руслі збалансованого розвитку. Виходячи з цього, визначено етапи формування та впровадження КРМ (вибір цілей, постановка завдань, вибір типу КРМ та напрямів реалізації з визначенням інструментів, забезпечення координації дій окремих інструментів та інститутів, функціонування КРМ, моніторинг та контроль дієвості КРМ, оцінка ефективності), типи КРМ (за напрямом дії – економічної орієнтації, екологічної орієнтації, соціальної орієнтації; за характером засобів дії – ліберальний, поміркований, жорсткий; за характером реалізації – дискреційний, недискреційний; за ієрархічною ознакою – національний, регіональний, місцевий, об’єктний), види регуляторики (за напрямом регулювання – нормативно-правове, адміністративне, організаційне, фінансово-економічне; за рівнем регулювання – макрорегулювання, мезорегулювання, мікрорегулювання; за видом інституції – державне, громадське, ринкове; за формою здійснення – пряме управління, стимулювання, координація, підтримка, стабілізація, гармонізація, подавлення; за предметом дії – цінове, інвестиційне, інноваційне, кредитне). У роботі обґрунтовано доцільність використання таких груп інструментів КРМ: адміністративно-правових (законодавчі обмеження і стимули, ліцензування, сертифікація, норми, нормативи, ліміти, квоти, контроль, дозволи, санкції, аудит, моніторинг, експертиза проектів, природоохоронні угоди), організаційних (інноваційні форми підприємництва, форми територіальної організації рекреаційного природокористування, екологічна інфраструктура), фінансово-економічних (природоресурсні платежі та збори за забруднення довкілля, екологічні та ресурсні податки, екологічні фонди та банки, екологічне страхування, купівля-продаж прав на забруднення природного середовища, інтервенція з метою корекції цін і підтримки виробників, кредити, субсидії, прискорена амортизація очисного обладнання, споруд), суспільно-культурних (еколого-економічна культура, громадські об’єднання, екологічна етика, етика потреб і споживання, доктрина здорового способу життя, екологічна освіта та виховання); громадського регулювання (громадська інформація, ініціатива, рухи; екологічні права й обов’язки громадян, гарантії та захист екологічних прав, громадська екологічна експертиза та контроль). Реалізація концепції СЕОРРР – це складне завдання оптимізації процесів, які на ньому відбуваються, тому ефективність СЕОРРР як системи варто оцінювати, виходячи з того, наскільки її механізми (ринковий та регуляторний) забезпечують досягнення оптимальності розвитку соціоекологоекономічної системи. Цей підхід відображається у моделі соціоекологоекономічного оптимуму, як стану соціоекологоекономічної системи, якому характерні взаємна узгодженість соціальних, екологічних, економічних інтересів її суб’єктів і забезпечується оптимально-співвідносний рівень ефективності як складових підсистем, так і системи загалом. Для практичного вирішення задачі оптимізації запропоновано використати лінійне програмування, що дозволило визначити такі межі рекреаційних навантажень на природні ландшафти, при яких не відбувається їх деградація, забезпечуються суспільні потреби та прибуткова діяльність рекреаційних закладів. Отже, пропонуються суттєві зміни у рекреаційному природокористуванні, які полягають не лише у його екологізації, а й соціалізації, виробленні нового кредо розвитку цієї сфери. У четвертому розділі “Маркетинг як інструмент становлення та розвитку соціоекологоорієнтованого ринку рекреаційних ресурсів”обґрунтовано роль маркетингу у розвитку рекреаційного природо-користування в умовах ринкових трансформацій, розкрито сутність та завдання маркетингу рекреаційних територій, визначено чинники формування потреб і попиту, особливості формування пропозиції, ціноутворення та сегментації на ринку рекреаційних ресурсів. Маркетинг рекреаційних територій (МРТ) розглядається автором як вид діяльності, спрямованої на вивчення та формування попиту, задоволення потреб і просування природних рекреаційних ресурсів з урахуванням необхідності їх збереження, недопущення деградації та погіршення рекреаційних властивостей. Будучи об’єктивно необхідним результатом становлення ринкових відносин у рекреаційному природокористуванні, МРТ є важливим інструментом стратегічного розвитку рекреаційного природокористування, що забезпечує формування соціоекологоорієнтованого ринку рекреаційних ресурсів. Теоретико-методологічні основи маркетингу рекреаційних територій включають удосконалення понятійного апарату, уточнення чинників формування потреб на ПРР, залежностей формування попиту та пропозиції на ПРР, підходів до сегментації ринку рекреаційних ресурсів. У роботі доведено, що з погіршенням екологічної ситуації у місцях проживання, урбанізацією, зниженням рівня здоров’я нації зростає потреба організації відпочинку й оздоровлення з використанням ПРР, а потреби, відповідно, формують попит. Основними чинниками, що визначають попит на ПРР, є їх ціна, рівень пропозиції, доступність, конкуренція на РРР, імідж регіону і/або рекреаційної території, інтенсивність експлуатації ПРР, рекреаційні технології, рівень розвитку рекреаційного підприємництва та інфраструктури, нормативно-правового регулювання. У процесі дослідження виявлено три основні залежності формування попиту на рекреаційні ресурси, принципова відмінність яких полягає у специфіці побудови схем взаємозв’язків між суб’єктами ринку: 1) попит на ПРР формується на основі попиту на рекреаційні послуги і трансакції відбуваються на ринку рекреаційних послуг; 2) попит на ПРР визначається потребами у рекреаційних якостях ресурсів і реалізується на ринку рекреаційних ресурсів; 3) попит на ПРР формується під дією пропозиції на ринку рекреаційних ресурсів, де рекреаційні заклади пропонують певні схеми оздоровлення чи відпочинку з відповідним природоресурсним забезпеченням. Здійснена у дослідженні класифікація потреб споживачів, розроблені схеми формування попиту на ПРР мають практичне значення, оскільки розглядаються як основа для проведення сегментації РРР, виділення цільових сегментів для задоволення потреб у специфічних (під індивідуальні потреби споживачів) та загального користування ПРР (під групові та суспільні потреби споживачів); обґрунтування стратегій розвитку рекреаційних територій регіону та розробки маркетингових стратегій. Крім цього, саме врахування й орієнтація на певні групи потреб обумовлює особливості просторової організації рекреаційних територій, їх функціональну спрямованість. Формування пропозиції на РРР залежить від наявності та різноманітності ПРР, природно-рекреаційного потенціалу території, інтенсивності його використання; доступності, як можливості залучення в обіг ПРР з погляду їх функціонального використання, технічних можливостей використання, ціни, розташування (в тому числі, транспортної доступності); державної та регіональної політики сприяння розвитку певних напрямів економічної діяльності, визнання рекреаційної сфери як пріоритетної; розвитку рекреаційної інфраструктури у певному регіоні, її пропускної здатності; інтенсивності розвідувальних та науково-дослідних робіт щодо виявлення, вивчення та обґрунтування доцільності освоєння ПРР; інформаційного забезпечення. У роботі доведено необхідність удосконалення підходів до ціноутворення у сфері рекреаційного природокористування. Обґрунтовано доцільність використання дворівневої моделі ціноутворення на основі маркетингового підходу. Перший рівень передбачає обґрунтування ринкової вартості ПРР, що дозволяє відобразити цінність ПРР, їх соціально-економічну та екологічну значущість як основного чинника задоволення рекреаційних потреб людини. Ринкова вартість розглядається як вихідна, базова величина для проведення конкурсних торгів (тендерів, аукціонів), на яких, на основі співвідношення попиту і пропозиції, визначиться остаточна ринкова ціна ПРР (другий рівень). Таким чином, маркетинг рекреаційних територій покликаний збалансувати інтереси суб’єктів ринку рекреаційних ресурсів і є важливою умовою реалізації соціальних та екологічних пріоритетів в умовах формування та розвитку ринку рекреаційних ресурсів. У п’ятому розділі “Механізми реалізації концепції соціоеколого-орієнтованого ринку рекреаційних ресурсів” розглянуто проблеми розвитку відносин власності, підприємництва, удосконалення системи управління та організаційно-правового, фінансового забезпечення рекреаційного природокористування в умовах становлення соціоеколого-орієнтованого ринку рекреаційних ресурсів, розроблено стратегії розвитку рекреаційного природокористування. Інституційною основою становлення РРР є розвиток відносин власності. Цей процес автор розглядає як вибір такої форми власності, що забезпечить найкращі умови для розвитку рекреаційного природокористування та підприємництва, високий рівень зацікавленості в ефективному використанні ПРР. У роботі обґрунтовано, що превалювання власності громад – найефективніша форма для рекреаційного природокористування, оскільки громада (її представницькі органи), знаючи власні потреби, оцінюючи можливості використання ПРР, здатна ініціювати найефективніші види рекреаційного природокористування, укладаючи вигідні договори з підприємствами-природокористувачами, контролювати їх діяльність і забезпечувати реалізацію власних інтересів. У роботі доведено, що однією з найбільших проблем у рекреаційному природокористуванні є неефективність його управління в умовах трансформацій. Тому розроблено такі заходи щодо регулювання рекреаційного природокористування:  - створення Фонду рекреаційних земель України як сукупності законодавчо визнаних, територіально визначених та функціонально закріплених земельних ділянок з відповідними природними ресурсами та умовами, які сприяють (можуть сприяти) відтворенню життєвих сил людини, її розвитку, що обумовлює їх особливу лікувальну, оздоровчу, відтворювальну, пізнавальну, естетичну, наукову та культурну цінність, обмеженість, унікальність та доцільність цільового використання у процесі рекреаційної діяльності; - впровадження системи дозволів на спеціальне та комплексне природокористування, лімітування рекреаційних навантажень, ліцензування та сертифікацію рекреаційної діяльності, паспортизацію рекреаційних об’єктів; - удосконалення системи управління рекреаційним природо-користуванням на основі створення регіональних управлінь ФРЗ, департаментів відпочинку в міських радах, розширення повноважень відповідних відділів в управліннях лісовим та водним господарством для реалізації рекреаційної функції цих природних ресурсів, розширення господарських повноважень Національних парків; - використання прогресивних форм рекреаційного природо-користування (оренди, концесії, франчайзингу, субконтрактингу) та форм його територіальної організації (рекреаційних парків, корпорацій, кластерів, спеціальних туристично-рекреаційних зон, курортополісів). Обґрунтовано доцільність прийняття Закону України “Про фонд рекреаційних земель”, у якому мають бути закладені загальні поняття та терміни, мета, основні цілі та завдання формування ФРЗ, нормативно-правові та організаційні механізми його функціонування, форми управління та фінансування, що дасть можливість не лише впорядкувати взаємовідносини між зацікавленими сторонами рекреаційного природокористування, а й вирішити основні процедурні питання, що дозволять реалізувати право власності територіальних громад. Аналіз практики управління природокористуванням загалом дозволив дійти висновку, що воно неефективне без дієвого фінансово-економічного механізму, який базувався б на матеріальній зацікавленості у розв’язанні проблем природокористування. У роботі розвинуто підходи до обґрунтування плати за використання об’єктів ФРЗ, які полягають у комплексному використанні прямих платежів і непрямих податків, що значно спростить процедуру стягнення платежів, стимулюватиме збереження та економію ПРР. Варто виокремити такі три варіанти встановлення обсягу платежів за ПРР для закладів-природокористувачів: якщо за встановлений період користування рекреаційними землями їх властивості не змінилися і не погіршилась екологічна ситуація, то платежі залишаються незмінними; якщо користувач поліпшив якість ресурсів та середовища, що обумовило зростання природно-рекреаційного потенціалу, то розмір платежів на наступний період знижується, а природокористувач отримує винагороду за успіх (досвід США); якщо якість ресурсів та середовища знизилась: а) через надмірне природокористування – плата прогресивно зростає, застосовуються штрафні санкції, перериваються договори оренди тощо; б) через дію зовнішніх негативних чинників – розмір плати на наступний період зменшується з урахуванням додаткових витрат природокористувача на усунення джерел негативних впливів. Автором обґрунтовано необхідність формування регіональних небюджетних Фондів розвитку та охорони рекреаційних земель. Формування фонду передбачається з таких джерел: платежі за цільове використання ПРР; плата за оформлення ліцензій та дозволів, експертну оцінку, оформлення паспортів рекреаційних земель; збори на покриття екологічного збитку, нанесеного підприємствами ПРР; добровільні вклади та пожертви. Кошти фонду пропонується використовувати на проведення науково-дослідних робіт, моніторинг і прогнозування стану об’єктів ФРЗ; розробку схем розвитку та розміщення нових рекреаційних територій; підтримку якості рекреаційних територій загального використання; розвідку, освоєння та розробку нових родовищ ПРР; охорону об’єктів ФРЗ, відтворення та поліпшення їх якості; економічне стимулювання природокористувачів за раціональне використання, поліпшення стану об’єктів ФРЗ; ведення реєстру та кадастру об’єктів ФРЗ; організаційне забезпечення введення об’єктів ФРЗ у господарський обіг; фінансування діяльності органів управління ФРЗ, виконання покладених на них функцій. Запропоновані заходи мають реалізовуватися комплексно, з певним спрямуванням, враховуючи специфіку регіонів. Тому на основі аналізу рівня перспективності розвитку рекреаційного природокористування, положень маркетингу рекреаційних територій розроблено трьохрівневу схему формування стратегій розвитку рекреаційного природокористування, яку рекомендовано використовувати регіональним і місцевим органам влади для розробки політики розвитку рекреаційного природо-користування, закладам-природокористувачам для підвищення ефективності діяльності (рис. 2).

  Рис. 2. Багаторівнева схема формування стратегій розвитку рекреаційного природокористування

На основі схеми формування стратегій розвитку рекреаційного природокористування сформована матриця стратегічного позиціонування регіонів України. Вибір певних стратегій для кожного регіону здійснено на основі аналізу перспективності розвитку рекреаційного природокористування та групування регіонів за цією ознакою з урахуванням результатів SWOT-аналізу, який забезпечив виявлення сильних та слабких сторін, можливостей та загроз у репрезентативних регіонах.  Таким чином, відносини у сфері природокористування повинні розвиватися з позицій раціональності використання, збереження та відтворення ПРР, підтримки їх життєздатності та функціональності, доступності до цінних рекреаційних ресурсів нині та в майбутньому, що забезпечить умови поліпшення якості життя та здоров’я населення України.