3. Методика випробування конструкцій

3.1. На кожен вид продукції, що підлягає випробуванню, складають методику випробування. У методиці повинні бути зазначені:

• найменування конструкції та її марка;

• ДСТУ, технічні умови або інша технічна документація (номер креслення, номер альбому, серія, рік випуску), відповідно до яких виготовляють і випробовують дану конструкцію;

• мета випробувань;

• величини контрольних навантажень (при перевірці міцності, жорсткості і тріщиностійкості);

• величини контрольного прогину і контрольної ширини розкриття тріщин;

• система і схема навантаження;

• положення конструкції при випробуванні;

• конструкція стенда, на якому буде проводитися випробування (повинні бути зазначені конструкції опор, страхувальні пристрої і пристосування);

• схема розміщення і призначення приладів;

• найменування і тип застосовуваних приладів, способи їхньої установки, моменти взяття відліків по приладах;

• величина і час витримування ступенів навантаження;

• спосіб виявлення і замірювання ширини розкриття тріщин;

• групи ознак, при яких конструкція вважається зруйнованою;

• результати випробувань, при яких партія плит визнається придатною;

• результати випробувань, при яких потрібно повторне випробування;

• результати випробувань, при яких партія плит бракується;

• техніка безпеки проведення випробувань.

4. Схема спирання та навантаження

4 .1. Випробування міцності, жорсткості і тріщиностійкості плити повинні проводитися за схемами спирання і навантаження, встановлюваними у серії № 1.141-1, вип. 1 з урахуванням вказівок ДСТУ Б.В.2.6-7-95.

Рис14. Схема завантаження плити рівномірно розподіленим навантаженням

4.2. Випробування міцності, жорсткості і тріщиностійкості виконують навантаженням, практично близькими до рівномірно розподіленого по всій плиті, за схемою, що зображена на рис.14.

Між окремими вантажами (бетонними блоками) повинні залишатися зазори не менш 50 мм.

Навантаження на плиту слід прикладати поетапно ступенями, в порядку, вказаному на рис.14, кожна з яких не повинна перевищувати 10% контрольного навантаження при перевірці міцності та тріщиностійкості та 20% контрольного навантаження при перевірці міцності.

4.3. Конструкції повинні випробуватися, як правило, у тому положенні, в якому вони знаходяться в стадії експлуатації.

4.4. Пристрої опор для випробувань повинні відповідати схемі спирання, прийнятої при розрахунку плити (шарнірно нерухома і шарнірно рухома опори).

4.5. Щоб у процесі навантаження конструкція могла вільно деформуватися, її опори і завантажувальні пристрої не повинні перешкоджати переміщенням.

Відстань від низу випробовуваної конструкції, що згинається, до верха страхувальних опор повинне складати не менш 1/20 прольоту.

5. Установка приладів

5.1. Установка приладів на досліджуваній конструкції є дуже відповідальною операцією, тому що допущена помилка в установці може викликати похибки результатів випробування.

5.2. Всі прилади повинні бути попередньо повірені і для кожного з них визначені поправочні коефіцієнти.

Рис.15. Схема розташування прогиномірів

5.3. Величина прогину плити визначається прогиноміром, вставленим посередині прольоту, а врахування осадок опор здійснюється двома прогиномірами, установленими на опорах (рис. 15). При прогині плити на величину прогиномір (П-1) фіксує величину осадки лівої опори , прогиномір (П-3) — величину осадки правої опори , а прогиномір (П-2) — величину переміщення перерізу плити по середині прольоту , яка складається з прогину і напівсуми осадок обох опор (рис. 16).

Прогин балки дорівнює:

(10)

Прогиноміри з'єднуються з конструкцією за допомогою дроту товщиною 0,4 мм.

Рис.16. Визначення прогину плити з урахуванням осадки опор.