3. Наукова та науково-технічна діяльність.

Поступово, але неухильно і закономірно науковий потенціал уже до середини ХХ століття став головним чинником розвитку, як у межах окремих країн або регіонів, так і в загальнолюдському масштабі.

У розвинутих країнах історично склалися різні структури, як державні, так і громадські, що здійснюють наукові дослідження й розробки. Так, у Німеччині — це насамперед Товариство Макса Планка й Товариство Фраунгофера, в Нідерландах — Організація прикладних наукових досліджень (ТNO), Організація наукових досліджень (NOW), Королівська академія мистецтв і наук (KNAW) та ін. Крім того, значний обсяг робіт виконується в уні­верситетах.

В Україні ця підсистема репрезентована розгалуженою мережею наукових установ різних типів, які у своїй сукупності покликані за­безпечувати належний науково-технічний рівень як країни загалом, так і кожної сфери національної економіки зокрема.

Основними типами наукових організацій є:

• конструкторські;

• проектні та проектно-пошукові;

• вищі навчальні заклади;

науково-дослідні та конструкторські підрозділи на промислових підприємствах.

Україна по кількості працівників, зайнятих науковою, науково-технічною та проектно-конструкторською діяльністю в кінці 1980-х років знаходилася на рівні другого ешелону найбільш розвинутих країн, поступаючись суттєво тільки Японії, США, Великобританії, Німеччині. З кожної тисячі зайнятих 11 чоловік працювали в науково-технічній сфері. Цей показник відповідав рівню таких країн, як Італія, Іспанія, Польща, Угорщина, Чехія.

Системна криза 1990-х років була особливо руйнівною для сфери науково-дослідної та проектно-конструкторської діяльності. Чисельність зайнятих у цій сфері в 2000 році скоротилася порівняно з 1990 роком майже в два рази (до 5,7 чоловік на одну тисячу зайнятих). Реальні абсолютні обсяги фінансування науково-дослідних робіт скоротилися більш ніж у 20 разів і до 2004 року не перевищували 0,4% ВВП, збільшившись у 2004-2006рр. до 1,4% ВВП. Є, правда, надія, що до 2012 року цей показник підвищиться до 2%, а до 2017 року – до 2,5%. В розвинутих країнах фінансування науково-дослідних робіт підтримується на рівні 2,0-3,0% від ВВП і в останні роки має тенденцію до зростання.

Кількість ініційованих резидентами України заявок на одержання патенту у 2004 році становила 11,6 на 100 тис. населення. Це у два рази перевищує показники для країн Східної Європи, які в 2004 році ввійшли до складу ЄС і майже досягає світового рівня (13,8). Проте надходження від роялті та ліцензійних платежів за статистикою Світового банку становили всього 2 тис. доларів на 100 тис. населення, тоді як у Польщі цей показник становив 87,9 тис., Чехії – 427,2 тис., Італії – 975,7 тис., США – 4461 тис., загалом у світі – 1191,9 тис.

Для підвищення результативності реалізації інтелектуального потенціалу в галузі науки й технологій і досягнення ефективності наукових досліджень у структурі національної інноваційної систе­ми України потрібно передбачити такі механізми:

1) поліпшення стану державного фінансування науки, зокрема:

• відмовитися від фінансування науки за залишковим принципом і забезпечити виконання чинних правових актів, що встановлю­ють нормативи фінансування науки як пріоритетної галузі за­гальнонаціонального масштабу;

• уточнити нормативно-правову базу фінансування науки з метою усунення суперечностей;

• визначити додаткові джерела та нормативи збільшення обсягів державного фінансування науки на перспективу, встановити контрольні терміни їх досягнення поетапно та розробити систе­му контролю й відповідальності за виконання;

• розробити систему проведення регулярної атестації та незалеж­ного аудиту наукових установ для оцінювання наукового, мате­ріально-технічного й комерційного потенціалу, актуальності й результативності досліджень з метою визначення їх рейтингу, що може бути взятий за основу в розподілі державних замов­лень, фінансуванні наукових установ та оплаті праці співробіт­ників, а також у прийнятті рішень щодо припинення діяльнос­ті й реструктуризації державних наукових установ;

• провести акредитацію наукових установ за розробленою систе­мою оцінювання;

2) поліпшення кадрового забезпечення науки та закріплення висо­кокваліфікованих працівників у науковій сфері, зокрема:

• продовжувати політику підвищення заробітної плати висококва­ліфікованим науковим співробітникам, які результативно пра­цюють в акредитованих наукових установах, а також забезпечи­ти високий рівень соціального захисту їх;

• розробити систему і встановити нормативи зниження оподатку­вання доходів наукових працівників на величину необхідних для професійної діяльності витрат для придбання спеціальної літера­тури, комп'ютерної техніки, оплату Інтернету тощо.

Важливою є проблема забезпечення збалансованості наукових досліджень і прискорення впровадження їх результатів у виробниц­тво. Для цього слід відновити галузеву (прикладну) науку, що за ро­ки трансформаційних змін в економіці зазнала найістотнішого ско­рочення. Оскільки галузева наука збереглася здебільшого на вели­ких підприємствах, що мають фінансові та інвестиційні можливос­ті розвивати її без участі держави, то сьогодні постало завдання поновити діяльність наукових структур промислових підприємств, для чого потрібно відновити практику формування механізмів еконо­мічного стимулювання наукових досліджень і розроблень через су­купність відповідних фондів. Держава має відповідати за умови роз­витку акредитованих державних наукових установ, що повинні функціонувати передусім у сферах пріоритетного науково-техніч­ного розвитку.

Для забезпечення ефективної діяльності наукових установ слід організувати комп'ютерний моніторинг усіх наукових досліджень, що проводяться в країні, за їх результативністю, а також створити кадастр наукових досліджень за роками й виконавцями, що сприя­тиме заощадженню ресурсів завдяки уникненню дублювання й під­вищенню їх ефективності.

Слід зауважити, що масове залучення науки до ринку в результа­ті повної реалізації його функцій щодо ефективного запровадження інновацій у виробництво відбуватиметься з переходом до масового інвестування приватного капіталу в НДДКР, яке може бути здійсне­не лише в умовах національного конкурентного середовища.