59.Релігійна філософія

Сучасні філософські напрями релігійної орієнтації на заході виникли в основному в руслі християнського релігійно-теологічного комплексу або у безпосередньому зв’язку з нам. Яскраво виділялись 2 напрямки:

Неотомізм – офіційна філософсько-теологічна доктрина католицької церкви, теоретична основа впливу Ватікану. Неотомізму властиві традиціоналізм і догматична стабільність. Він свідомо проголошує себе „філософією”,яка „Зберігається устоліттях” .Історично початковий пласт неотомізму становить філософія Арістотеля в християнсько-схоластичній обробці. Оновлення томізму почалось з того, як папа у 1914р. Опублікував „24 томістських тези”.Основні представники неотомізму: Жільсон, Марітен, Данієлу, Мерсьє, Дондейн, Грабман. Теорія пізнання неотомістів еклектична: в ній релігійна віра і раціональне пізнання співіснують, але не „гармоніюють” одне з одним. Кінцевий об’єкт пізнання, як і віри – Бог, епістемологія неотомізм є богопізнанням. Повноваження релігії і філософії не рівноцінні.Право говорити, що таке Бог, який він надане лише вірі. Розум же маєправо судити лише про те чим Бог не є. Звідси термін „аналектика” (протилежність діалектиці). Космологія неотомістів двоїста і ставить за мету пристосувати арістотельську телеологію до християнського монотеїзму. Матеріальну основу світу становить матерія, як інертна і заклякла непорушна маса. Тейяр де Шарден прагнув у книзі „Феномен людини” примирити вчення Дарвіна про розвиток органічного світу з християнським єдинобожжям.

56. Загальна характеристика немарксиської західноєвропейської філософії хх ст.

На шляху дослідження західноєвропейської філософії спостерігається небезпека ототожнення сучасного з минулим, значного з незначним, що існує за власними законами або пізнаний людиною. Сучасна філософія Заходу зберігає традицію різноманітних уявлень універсального, що виникло в давнину і лише людина може використовувати це в власні діяльності - як пізнання на практиці. І як наслідок бути не залежною від навколишнього світу і створити суспільство в якому людини здатна повністю реалізувати свої потреби. Людина не здатна за допомогою власної свідомості зрозуміти світ і пізнає його за допомогою ірраціональних форм: Божественного одкровення, внутрішніх переживань, інтуїції. Що з одного боку - зміцнює пізнання навколишнього світу на внутрішній світ людини ,а з другого - ріко принижується і зводиться до нуля і на перший план висовується інтуїція під свідомим та не свідомим. Західноєвропейська філософія ХХ ст є цілісною системою, що функціонує як сукупність реалістичних напрямків. Проблематика досліджень яких є діаметрично протилежна, і ця структура має три великі напрямки які реалізуються в конкретних філософських течіях: 1-Сціентизм(сцієнтиська філософія існує як спроба філософського осмислення місця і ролі науки в суспільстві) 2-Антропологічна філософія(це спроба засобами філософії осмислити місце і роль людини в сучасному світі) 3-Релігійна філософія(це спроба релігії передусім католицизму використати філософію у власних потребах).

57. Позитивізм та його історичні форми. Історія позитивізму має три періоди розвитку. Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового по­зитивізму зводилася до таких засад:

- пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтер­претації;

- вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

- у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подо­лав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії»; Г. Спенсером в 10-томнику «Синтетична філософія». Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представни­ками були: австрійський фізик Е. Мах, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істин­ної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. За­перечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводить­ся до теорії пізнання, відірваної від світу. Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різно­види: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мо­ви, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розвиток семантики. Цей напрям ви­значає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні ко­лізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн та ін.