Основні способи освоєння людиною дійсності.

Умовою комфортного буття людини у світі є освоєння нею цього світу.

Основними способами такого освоєння виступають:

пізнавальний

практичний

духовно-практичний

Метою пізнавального способу є отримання людиною знань, а основними каналами його реалізації виступають: наука, релігія, мистецтво, освіта і самоосвіта.

Практичний його метою є зміна навколишнього світу відповідно до людських потреб та інтересів і на основі тих знань, які має людина. Людське життя по способу власного існування є практикою.

Духовно-практичний його метою є зміна довкілля, але не на практиці а лише у сфері свідомості. Цей спосіб освоєння має трояке спрямування: в минуле, теперішній час, майбутнє. Впродовж історії розвитку людської цивілізації. Духовно-практичний спосіб освоєння дійсності реалізує себе в 3 основних історичний формах:

міфологія

релігія

філософія

Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини.

Значна кількість вчинків людини зумовлюється незнанням, а таким специфічним духовним утворенням, як світогляд.

Світогляд-це система найбільш загальних знань і переконань людини щодо світу і свого місця у цьому світі. Світогляд є тим духовним утворенням, яке дозволює дати відповіді на основні так звані світоглядні питання:

Що є я? Людина реалізує себе у багатьох к-стях проявах(я, друг, сім’я)

Що собою являє світ, який мене оточує?

Як я ставлюсь до світу?

Як світ ставиться до мене?

Ради чого я живу?

Центральним питанням світогляду є питання про співвідношення Людина-Світ. Він є складним духовним утворенням і це утворення має власну структуру. Умовно в цій структурі можна виділити 2 рівні і 3 змістові блоки. Рівнями світогляду є світовідчуття і світорозуміння.

На 1 рівні дійсність відображається передусім за допомогою чуттєвих форм відображення (відчуття, сприйняття, уявлення) на рівні світорозуміння ведучу роль відіграють раціональні форми відображення (поняття, судження, розумовисновок).

Змістовними блоками структури світогляду виступають:

світоглядні знань;

світоглядні переконання;

світоглядні принципи.

У найбільш загальному вигляді світогляд може бути зведений до сукупності певних принципів, які визначають стратегію і тактику людської поведінки в різноманітних життєвих обставинах.

4.Специфіка філософського освоєння світу. Функції філософії.

На рубежі VI-V ст. до н. е. а в окремих регіонах наріже починає формуватись таке духовне утворення як філософія. Свого найбільшого розквіту у той даний період філософія сягає у Греції в V-IV ст. до н. е. Сам термін філософія має давньогрецьке походження від 2-х слів «Філео» - любов, «Софія» - мудрість. Це любов до мудрості. Філософія - це мудрість яка втілена в людське життя. Філософія є надзвичайно складним духовним утворенням, яку умовно може бути розглянуте, як єдність 3-х основних проявів:

як форма знання

як історичний світогляд

як форма суспільної свідомості

Філософія як форма знання, сказане означає, що в суспільстві крім знань, які дає наука, релігія, мистецтво, окультних знань існує знання філософське, його специфіка проявляється в наступних моментах:

а) на відмінну від науки, яка досліджує окремі спектри дійсності і яка дає локальне, фрагментарне знання тобто знання про речі, явища, події та процеси філософія своїм предметом має відношення Людина-Світ. Філософське знання – це знання не конкретного, а знання загального, того спільного, що об’єднує 3 великі сфери дійсності:

- природу;

- суспільство;

- людське мислення.

Філософія має власний термін, поняття за допомогою яких вона відображає власний предмет, ці терміни відрізняються надзвичайно високим рівнем теоретичного узагальнення їх зміст позбавлений чуттєвості і називаються ці терміни філософськими категоріями:

буття;

субстанція;

матерія;

свідомість;

сутність;

явище.

Філософія має власні методи за допомогою яких вона здобуває знання:

діалектика

метафізика

Філософське знання має доказовий характер, але при цьому філософія не є наукою в строгому розумінні слова. Це пов’язане передусім з тим, що філософські висновки не мають статусу однозначності, тобто в філософії існує множинність думок на висновки.

Філософія як історичний тип свідомості – оскільки предмет філософії співпадає з предметом світогляду, то філософське знання має не просто яскраво виражений світоглядний характер воно будучи знанням є водночас і світоглядом.

Тому знайомство з філософією завжди більшою або меншою мірою впливає на світогляд людини.

Філософія як форма суспільства несвідомості. Реально існує філософія як система певних ідей, поглядів, теорій, що об’єднанні у вигляді окремої форми суспільної свідомості. Ця свідомість є структурним компонентом суспільної свідомості загалом. Індивідуальна свідомість завжди розвивається і функціонує під впливом саме суспільної свідомості і кожен індивід в силу об’єктивних обставин або за суб’єктивних бажанням підіймається на рівень суспільної свідомості і освоює її окремі блоки.

Філософія має свою власну структуру. Структурними компонентами філософії виступають:

онтологія (вчення про буття);

гносеологія (вчення про пізнання);

філософська онтологія (вчення про людину);

соціальна філософія (вчення про розвиток людини).

6. Діалектика та метафізика, як філософські методи.

Оскільки філософія є однією з форм знання – це знання потрібно певним чином збудувати, робити останнє можна лише за умовою, коли існують певні методи у філософії таких методів 2:

Діалектика

Метафізика

У філософії та науці розуміють систему прийомів, способів діяльності, які алгоритмізують людську поведінку, забезпечуючи при цьому бажаний результат.

Умовно ці методи можна поділити на

3 великі групи:

загальнонаукові методи пізнання (індукція, дедукція, аналіз, синтез, метод сходження від абстрактного до конкретного);

методи конкретних наук (хімія, фізика);

філософські методи (діалектик, метафізика).

В сучасній філософії терміни діалектика та метафізика мають зовсім інший зміст ніж на момент їх виникнення в умовах древньої Греції, там під діалектикою розуміють вміння шукати істину шляхом зіткнення протилежних точок зору. І такий метод Сократ назвав: “Метод Маєвтики”. Термін метафізика вперше був використаний учнями давньогрецького філософа Аристотеля для назви збірки його праць. Тобто термін метафізика в древній Греції означав буквально: “Те, що йде, слідує після фізики”. В сучасній філософії діалектика і метафізика – це філософські методи, це система прийомів мисленнєвої діяльності за допомогою яких філософія отримує знання.

Основні характеристики діалектики і метафізики:

Діалектика	Метафізика
Розглядає навколишній світ, як систему взаємопов’язаний речей, предметів і процесів, які постійно взаємодіють між собою.	Розглядає світ, як сукупність речей, предметів та процесів, які існують самостійно незалежно одне від одного
Розглядає світ як такий, що перебуває в стані постійний змін, в стані руху, особливим проявом якого є розвиток	Розглядає світ, як стабільний незмінний, а якщо і допускає змін, то бракує їх, як зміни кількісні, а не якісні.
Джерела всіх змін, які відбуваються в об’єкті має внутрішній характер і таким джерелом є взаємодія протилежностей	Джерела всіх змін виносяться за межі об’єкту, тобто це джерело має зовнішній характер
Схематичний відтворенням змін, які мають місце у світі є спіраль діаметр тіл якої постійно зростає.	Схематичний відтворенням зміни, які відбуваються у світі є замкнене коло, а самі зміни мають циклічний характер.