Історичне значення Київської Русі
Київська Русь відіграла велику роль в українській та світовій історії.
Вперше об'єднала всі східнослов'янські племена в одну державну організацію, а також поклала початок державності у багатьох неслов 'янських народів (угро- фінське населення Півночі, Поволжя).
Сприяла формуванню у східних слов 'ян більш прогресивних соціально-економічних структур, розвитку культури (виникла писемність, право, бібліотеки, храми і т.д.).
Зміцнила обороноздатність східнослов'янського населення, захистивши його від фізичного знищення з боку кочовиків.
Підняла авторитет східних слов 'ян у Європі, про що свідчать широкі міжнародні зв'язки Київської Русі, шлюбні союзи з королівськими династіями Західної Європи, Сходу.
В історичній науці існує проблема спадщини Київської Русі.
концепція російського історика М.Погодіна: Київська Русь – початковий етап історії Росії; наступницею Київської держави стала Московська держава.
• Концепція українського історика М.Грушевського: історія та культура Київської Русі творилися, в першу чергу, україн цями, адже основною територією формування держави слугувала Середня Наддніпрянщина з центром у Києві, де споконвіків жив український народ, нікуди з них не переселявся, створивши тут свої звичаї, мову, літературу, мистецтво. Спадкоємцем Київської Русі є український народ, а наступником Київської держави стало Галицько-Волинське князівство.
концепція радянських істориків: спадок Київської Русі - це спільний здобуток трьох народів - українського, російського і білоруського;
У сучасній історичній науці це питання залишається дискусійним, тісно пов'язаним з політичними інтересами.
Висновки
Київська Русь утворилася у IX ст. в результаті консолідації східних слов'ян і
закономірних процесів їх суспільного розвитку.
За часів князювання Ігоря, Ольги, Святослава відбулося територіальне зростання
Київської Русі, формування її суспільного та державного устрою. Реформи Володимира Великого та Ярослава Мудрого сприяли найвищому піднесенню держави. Найвидатнішою подією в її історії є запровадження у 988 р. християнства, що поставило Київську Русь в один ряд з державами Європи, прилучило русичів до культурних цінностей, які складають основу сучасної західної цивілізації.
У другій пол. XI ст. почалося відокремлення ряду князівств та земель, що послабило Київську Русь. Володимир Мономах на поч. XII ст. намагався впорядкувати міжкнязівські стосунки та відновити єдність давньоруської держави. Проте, в сер. XII ст.Київська Русь розпалася на окремі самостійні князівства.
Еволюційний розвиток давньоруських земель був насильно перерваний монголо-татарською навалою XIII ст.
Галицько-Волинське князівство утворилося в результаті об'єднання у 1199 р. волинським князем Романом Мстиславовичем двох князівств - Галицького і Волинського. Свого розквіту князівство досягло за Данила Галицького (1238-1264 рр.). Проте, ослаблена монголо-татарською навалою і залежністю від Золотої Орди, ворожнечею між князями і боярами, ставши об'єктом агресії з боку сусідніх держав.
Галицько-Волинська держава не змогла відстояти свою самостійність, і в сер. XIV ст. її землі стали володіннями Польщі і Литви.