Історичний розвиток

І період

Олега (882-912 рр.) Ігоря (912-945 рр.) Ольги (945-964 рр.) Святослава (964-972 рр.)

Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави. Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочовиками і Візантійською імперією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов'янські племена - чудь і меря. Здійснюючи походи на схід - до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Дружина Ігоря - Ольга, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здійснила податкову реформу (це перша на Русі реформа), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга першою із великих київських князів прийняла християнство.

Син Ігоря і Ольги- Святослав збільшив територію держави, поширивши владу на в'ятичів, що мешкали в межиріччі Волги і Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.

II період

Охоплює князювання

Володимира Великого (980-1015 рр.) Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)

Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності. За князювання сина Святослава -Володимира — загалом завершилося формування території Київської Русі, її площа стала найбільшою в Європі.

Адміністративна реформа Володимира, про яку вже згадувалося, зміцнила систему державної влади. Володимир забезпечив захист Русі від печенігів.Для протидії цьому необхідна була сильна армія. Отож Володимир упроваджує військову реформу, встановлюючи феодальну організацію війська — службу за право володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього, створюється досить розгалужена система фортець, валів, опорних пунктів тощо.

Важливим напрямом діяльності Володимира було вдосконалення системи права, пристосування його до умов свого часу.

Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської влади потрібен був єдиний бог. Стара язичницька релігія з її розлогим пантеоном вже не відповідала вимогам суспільства. Вибір Володимира зупинився на християнстві православного (візантійського) обряду. Це мало кілька підстав: по-перше, історичні підвалини такого вибору вже були закладені Аскольдом і княгинею Ольгою; по-друге, у візантійському варіанті світська влада домінувала над релігійною; по-третє, мова богослужіння фактично була єдиною. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів.

Отже, православ'я стало фундаментом для створення централізованої держави. Проте не слід перебільшувати позитивний вплив введення християнства візантійської моделі. Саме вона давала можливість світській владі підпорядковувати духовну згідно зі своїми інтересами. Можна говорити і про певну обмеженість стосунків православної Київської Русі з католицькою Західною Європою. Стримуючим фактором була й церковнослов'янська мова, адже з тодішнього культурного обігу були значною мірою виключені латиномовні джерела. Але разом із тим необхідно визнати, що християнізація Русі є однією з найбільш значних подій в історії нашої землі.

Після смерті Володимира між його синами спалахнула міжусобна боротьба, в якій переміг Ярослав, прозваний у народі Мудрим. Однією із найбільших заслуг Ярослава вважається запровадження на Русі першого збірника законів - "Руської правди". Завдяки підтримці Ярослава зростала церква, стрімко розвивалася культура. Він заснував Києво - Печерську Лавру, збудував багато церков, Софійський собор, зведений у Києві на честь перемоги над печенігами.

Ярослав Мудрий зміцнив стосунки Русі з європейськими державами, правителі які

вважали за честь мати шлюбні зв'язки з київською династією. Дружина Ярослава була шведською принцесою, троє його синів одружилися з європейськими принцесами, три доньки вийшли заміж за французького, угорського і норвезького королів. Не дивно що історики називають Ярослава тестем Європи.

Правління Ярослава Мудрого було апогеєм могутності Русі.

III період

Період феодальних усобиць, які розгортаються після смерті Ярослава Мудрого: Володимир Мономах (1113-1125 рр.), Мстислав (1125-1132рр.)

Це період поступового політичного ослаблення Київської Русі. Вступивши в смугу феодальних усобиць, Русь фактично - розпалася на окремі князівства.

Деякий час єдність руських земель підтримував тріумвірат старших синів Ярослава -І Ізяслава, Святослава І Всеволода. Брати спільно вирішували державні справи (видавали закони, ходили в походи, переміщали молодших братів із одного уділу в інший). Прагнення Ізяслава, Святослава і Всеволода збільшити власні володіння за рахунок молодших Ярославичів викликало незадоволення Ярославичів і породило усобиці в кін. XI ст. Після поразки 1068 р. на річці Альті у битві з половцями тріумвірат розпався, що призвело до посилення міжусобної боротьби. З метою її усунення і об'єднання сил проти половецької загрози у 1097 р. в Любечі князі зібралися на свій перший з'їзд. Учасники з'їзду закріпили володіння уділами, що склалося на той час і проголосили принцип спадкового наслідування - "Хай кожен володіє І отчиною своєю". Проте, припинити усобиці ні цей, ні наступні з'їзди не змогли.

Онук Ярослава Мудрого – Володимир Мономах, зайнявши великокняжий престол,припинив усобиці і об'єднав 3/4 території Русі, відродив її престиж. Володимир Моно мах здійснив успішні походи проти половців, які зайняли місце печенігів, і зупинив їх натиск на Русь.

Талановитий та досвідчений політик, Володимир Мономах зумів тримати удільних князів у покорі, ліквідувати гостроту соціальних суперечностей у суспільстві.

Син Володимира Мономаха – Мстислав - продовжував централістичну політику батька, та після його смерті Русь вступає в смугу роздробленості.

Які ж причини викликали роздробленість Київської Русі?

1) Великі простори держави при відсутності тісних економічних зв'язків за умов панування натурального господарства.

2) Напади степових кочовиків.

3) Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин.

4 ) Посилення боярства, яке ставило місцеві інтереси вище загальнодержавних.

5) Зміна торговельної кон'юнктури. Західна Європа почала торгувати безпосередньо

з Близьким Сходом, а Київська держава залишилася поза світовими торговельними шляхами.

Роздробленість, що охопила Русь, отримала назву феодальної, оскільки вона була

закономірним наслідком еволюції феодальних відносин (розвиток феодального землеволодіння - вотчин, посилення влади удільних князів і бояр).

Роздробленість кваліфікують також як політичну, бо вона призвела до змін в державному устрої Русі, а саме - до децентралізації системи управління. Київський князь втратив контроль над удільними князівствами, влада в яких зосередилася в руках місцевих князів.

Централізована форма державної влади змінилася на поліцентричну.

Роздробленість, спричинивши політичне ослаблення Київської Русі, не призвела до занепаду економічного і культурного життя князівств і земель.

IV період (1132-1237-1241 рр.)

Кількість князівств, на які розпалася Русь, збільшилася за цей час з 15 до 50.Укнязівствах формуються місцеві Князівські династії: Ольговичі,Ростиславичі, Мономаховичі, Мстиславовичі та інші. Це період поліцентризації Київської Русі, який продовжувався до монголо -татарської навали 1237-1241 рр.

Зміна державного устрою не означала, що Київська Русь припинила своє існування, бо:

по-перше, розпад держави відбувався протягом тривалого періоду, і політична єдність Русі втрачалася поступово;

по-друге, зберігалися такі елементи загальноруської держави, як її кордони, єдине законодавство, система церковної організації, спільна боротьба князівств із зовнішнім ворогом;

по-третє, надзвичайно сильними були об 'єднавчі тенденції політичного життя.

Князі, змагаючись за політичне лідерство, прагнули до відновлення єдності і консолідації Київської держави.

Проте, будь які спроби припинити міжусобні чвари, відновити єдність Русі, реставру-вати самодержавну владу київського князя були невдалими.

Найбільш помітна роль у політичному житті Русі періоду роздробленості належала Новгородській землі, Полоцькому, Смоленському, Володимиро-Суздальському, Чернігівському, Переяславському, Волинському та Галицькому князівствам.

Саме Волинське та Галицьке князівства поступово почали відігравати роль консолі-дуючого центру давньоруських земель. Історія Галицького і Волинського князівств розглянемо далі, а зараз зазначимо, що волинський князь Роман Мстиславович у 1199 р. об'єднав Волинь і Галичину, створивши сильне Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. до своїх володінь він приєднав Київ, поширив кордони князівства від Карпат до Дніпра. Смерть Романа Мстиславовича під час походу у 1205 р. призвела до розпаду його держави і зруйнувала плани князя об'єднати під своєю владою всю Південну Русь.

Сину Романа Мстиславовича –Данилу Галицькому - вдалося у 1238 р. відродити могутнє Галицько-Волинське князівство і відновити процес консолідації давньоруських земель.

Та все ж таки, Давньоруська держава так і не змогла вийти із кризи. її еволюційний розвиток був насильно перерваний монголо-татарською навалою 1237- 1241 рр. Монгольські полчища Батия захопили землі Русі (безпосередньо українські землі були захоплені впродовж 1239-1241 рр.), пограбували їх, винищили сотні тисяч людей. На тривалий час руські землі потрапили під владу Золотої Орди- держави монголо-татар.

Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия на руські землі. Протягом 1237-1238 рр. Північно-Східна Русь була завойована і спустошена. Весною 1239р. монголо-татари захопили Переяслав, зруйнували і спалили його.

Того ж року така сама доля спіткала й Чернігів -"місто взяте й спалене вогнем", як сказано в літописі. Восени 1240р. монголи підступили до Києва і взяли його в облогу. Понад 10 тижнів тривав штурм укріплень міста. Нарешті впала остання твердиня киян - град Володимира, монголо-татари вдерлися в київський дитинець, останні захисники трималися в Десятинній церкві. Від ударів стіни храму завалилися, поховавши під руїнами останніх воїнів-захисників Києва. 7 грудня 1240 р. монгало-татари остаточно захопили місто і повністю зруйнували його, а "люди от мала до велика все убеша мечем ", - зазначив суздальський літописець.

Після взяття Києва монголо-татари вирушили на Галицько-Волинську "землю". Незважаючи на героїзм воїнів, волинські міста Кам'янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир були взяті і поруйновані. Під Галич монголо-татарські орди підійшли з'єднаними силами і після триденної облоги взяли його штурмом. У 1241р. монголо-татари вийшли на західні рубежі Русі, вдерлися на територію Польщі і Угорщини. Зустрівши опір у чеських і польських землях, ослаблені війська хана Батия у 1242 р. повернулися на схід. У пониззі Волги монголо-татарські феодали заснували державу - Золоту Орду (із столицею у м. Сарай). Руські землі не входили до складу заснованої монгольськими ханами у пониззі Волги держави, а перебували у васальній залежності від неї. Ясна річ, ця обставина мала вплив на економічний, політичний, культурний розвиток об'єднаних раніше у складі Київської Русі земель. Київський період в історії України завершився.