Соціально-психологічна та педагогічна реабілітація дітей з особливими потребами

Проблема соціально-педагогічної підтримки дітей з різними вадами фізичного і психічного розвитку в нашій країні є актуальною.

На сьогодні Україна перебуває у стані трансформації економіки та переживає економічну кризу. Витрати на соціальну сферу та медицину скоротилися більш як на половину. Через нестачу фінансування більшість соціальних програм була згорнута, значну частину державних організацій, що займалися соціальним захистом населення, було розформовано.

Категорія людей з особливими потребами тривалий час залишалася і залишається найбільш незахищеною і ізольованою від соціуму. Відкрите обговорення проблем цієї групи було замовчування і непопулярним.

Найбільш поширеною формою роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами за минулих часів були функціонування спеціальних установ інтернатного типу. Надаючи базові медичні та соціальні послуги, такі установи залишаються закритими та не створювали умов для повноцінної життєдіяльності ЛОП більша частина таких установ функціонує і досі, залишаючись найпоширенішою формою надання послуг людям з особливими потребами (ЛОП).

За останніми соціологічними дослідженнями науково-дослідного інституту проблем молоді здебільшого в юридичній практиці таких людей називають “люди з особливими потребами”, “діти з особливими потребами”, але особливі потреби бувають і у талановитих людей, і у людей, що не мають достатньо коштів. Застосовується термін “людина з обмеженою дієздатністю”, хоча у людини може бути обмежена дієздатність внаслідок нетривалої хвороби. На нашу, думку жоден з цих термінів повністю не визначає обєкта дослідження.

Але надалі в даній роботі ми будемо користуватися терміном “людина з особливими потребами”, оскільки, на нашу думку, такий термін є найбільш уживаним на сьогодні в Україні і найбільш гуманним.

Потреба полягає у ставленні суспільства до таких людей і, як наслідок, у формування внутрішньої і зовнішньої картини світу людей з особливими потребами. Як приклад хотілося б навести слова директора “Центру досконалості” для дітей-інвалідів, який знаходиться в Америці (Маріанські острови). Англійське слово “disabled person” означає людина з обмеженою дієздатністю. Джон Джойнер, директор центру, наголошує, що семантика слова “disabled” – недієздатний, змушує людей формувати відповідну соціальну установку стосовно таких людей, що накладає відбиток і на них самих.

Він пропонує називати таких людей протилежним словом “abled people” або “people wifh abilities”, тобто людьми, які мають здібності оскільки це може відіграти важливу роль у визначенні потреб таких людей і шляхів допомоги їм. І наводить приклад особливої мови під назвою “Ми і Вони”, яка використовується людьми з особливими потребами.

Термінологія щодо людей з обмеженою дієздатністю в Україні, на нашу думку, на сьогодні досить невизначена, оскільки існує декілька термінів, які можна застосувати до таких людей і віднести їх до певної групи (за міжнародною класифікацією):

1. Проблеми слуху (hearing impairmenf).

2. Проблеми зору (parfially sighfed).

3. Проблеми опорно-рухового апарату (wheelchairuser mobilify, difficulfies).

4. Діабет, епілепсія, астма (diabefes, epilepsy or asfhma).

5. Загальні захворювання (general illness).

6. Порушення або затримка психічного розвитку (menfal disoders).

Групи також можна поділити за іншою ознакою (міжнародна класифікація):

1. Користувачі інвалідним візком.

2. Люди, які використовують палицю або подібний інструмент для пересування більше ніж шість місяців.

3. Люди, які мають труднощі з функціональною активністю.

4. Люди, які мають труднощі з виконанням повсякденних обовязків.

5. Люди, які мають труднощі з інструментальною активністю.

6. Люди, які мають затримку в розвитку, є розумово або емоційно відсталими.

Таких людей можна обєднати терміном “інвалід” – особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисту. Визначено, що у молодих інвалідів переважає песимізм, коли вони оцінюють можливості реабілітації та соціальної адаптації, пасивність у мобілізації власних можливостей. Це повязано не стільки з фізичним станом, скільки з конфліктним характером соціальної адаптації.

Бажання перемогти хворобу і стати, як усі, виявили 58% респондентів, впевнено себе почувають лише 7%; байдужими залишилися 10% респондентів – ЛОП. Соромязливість, неспокій, відчувають 38% респондентів, бажання залишитись на самоті – 20%. Образою і злістю відповідають на ставлення оточуючих 32% опитаних. Отже, соціальне самопочуття можна оцінювати як негативне для значної кількості людей з особливими потребами (ЛОП).

Хоча за діючим законодавством підприємства та організації, які залучають на роботу ЛОП, мають певні привілеї, широкого розвитку практика надання робочих місць ЛОП не набувала. З тих, які працюють, 22% змушені були змінити місце роботи через недоброзичливе ставлення оточуючих. Наша держава, яка виходить в європейський простір, повинна прийняти моральні і політичні зобовязання щодо забезпечення такого становища, коли люди з особливими потребами матимуть ті ж самі права та обовязки, що й інші члени суспільства.

В умовах сьогодення інтеграція дітей з різними фізичними і психічними вадами в суспільстві є одним із провідних напрямків роботи різноманітних соціальних інститутів та громадських організацій. Втім через ряд обєктивних та субєктивних причин наше суспільство ще не готове до широкомасштабного вирішення даної проблеми. Тому соціальна робота з дітьми перш за все повинна бути спрямована на подолання стереотипних уявлень щодо неповноцінності дітей з різними фізичними і психічними вадами.

Дуже велике значення в розвязанні цієї проблеми має соціальна політика та її вплив на здійснення соціальної допомоги дітям з різними фізичними і психічними вадами.

Політика – складне явище. Упродовж всієї історії людства вона мала суттєвий вплив на долю народів та країн. У сучасний етап розвитку суспільства характеризується значним впливом політики на всі сфери суспільного життя. У політиці зачіпаються інтереси різних соціальних груп та утворень, концентруються та осмислюються важливі проблеми людського буття, напрацьовуються способи їх вирішення.

Політика (давньогр.politika) означає державні та суспільні справи, сферу діяльності, що повязана із стосунками між людьми, соціальними групами, класами, партіями, націями і державами, в яких суттєвим елементом є влада.

Політику створює держава. Пригадаємо визначення понять “держава”. Держава – це ядро політичної системи. До політичної системи входять державні політичні партії, ЗМУ та інші суспільні інститути, які сприяють формуванню влади і потребують її підтримки для реалізації своїх інтересів.

Держава – основний інститут політичної системи суспільства, який здійснює управління суспільством охорону його політичної та соціальної структури на основі права за допомогою соціального механізму.

Політика поділяється на зовнішню і внутрішню. Зовнішня політика тієї чи іншої держави здійснюється стосовно інших держав, обумовлена специфікою проявів та реалізації соціальних, національних, державних інтересів на міжнародній арені.

Внутрішня політика держави спрямована на вирішення та управління суспільними процесами, які відбуваються на території держави. Соціальна політика є складовою частиною внутрішньої політики.

Розглянемо визначення соціальної політики.

Річард Тітмус, 1955, у своєму есе “Соціальний розподіл соціального захисту” стверджує, що суть соціальної політики неможливо зрозуміти у відриві від усього суспільства.[10]

Соціальна політика – це дії держави, спрямовані на вирішення проблем, що існують у суспільстві, та встановлення рівноваги між становищем різних соціальних груп.

Річард Тітмус підкреслює необхідність задоволення інтересів представників різних соціальних прошарків.

Мета соціальної політики, на його думку, полягає у захисті населення від негативних соціальних явищ, сприянні встановленню соціальної справедливості у суспільстві. Соціальна політика держави спрямована на підтримування в суспільстві соціальної рівноваги.

Вона розробляється державою на основі соціального законодавства. Важливим моментом соціальної політики є зняття протиріччя, своєчасні реформи. Призначення соціальної політики і в тому, щоб помякшувати соціальні конфлікти. Одним із основних завдань соціальної політика є зростання добробуту громадян. Соціальна політики держави формується урядом на державну регіональну та локальну.

До субєктів соціальної політики відносять:

• державу, її представників та виконавчі органи;

• партії та громадські організації;

• соціальних працівників та соціальних педагогів.

Умовою для реалізації соціальної політики є баланс між інтересами суспільства та особистими інтересами громадян.

Держава визначає, інтереси яких соціальних груп будуть пріоритетними.

Соціальна політика реалізується через певні механізми. Першим механізмом соціальної політики є творення нормативно-правової бази, яка забезпечує соціальний захист населення. Так, наприклад, важливим кроком у формуванні соціальної політики в Україні є прийняття Закону України “Про охорону дитинства”, де вперше визначено поняття “дитина”, а діти-інваліди розглядаються як група, що потребує першочергової допомоги.

Другий механізм соціальної політики забезпечується через перерозподіл матеріальних ресурсів, узгодження організаційних зусиль, спрямованих на забезпечення та підвищення відповідного рівня життя шляхом впровадження податків та їх розподілу, а також через розвиток благодійності, підприємництва та державного контролю.

Система оподаткування забезпечує безкоштовну середню освіту, медичні послуги, допомогу в кризових ситуаціях.

Наприклад, у країнах з розвинутою економікою: соціальним законодавством широко застосовується практика впровадження пільг для підприємств, що беруть на роботу людей з особливим потребами або надають благочинну допомогу громадським організаціям, які організовують соціальну допомогу даній групі клієнтів та їхнім родичам.

Завдяки даному механізму соціальної політики в Німеччині люди з особливими потребами отримали право на працевлаштування. Уряд зобовязує кожне підприємство незалежно від форми власності створити кілька робочих місць (залежно від кількості працівників для людей з особливими проблемами) потребами, включаючи спеціальне обладнання. Якщо підприємство створює так робочі місця, то відповідно знижується і сума податків. Установи, що не забезпечують людей з особливими потребами робочими місцями, сплачують штраф.

За Тітмусом існує три моделі соціальної політики. Модель соціальної політики, яка існує в країні, прямо впливає на становище людей з фізичними та психічними вадами.

Так, наприклад, у Великій Британії, яка обрала інституційно-перерозподільчу модель або “модель загального добробуту”, уряд створює умови для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами, надаючи їм матеріальну допомогу, влаштовуючи спеціалізовані соціальні центри, підтримуючи громадські організації даної категорії людей. Люди з особливими потребами сприймаються як рівні члени суспільства, і ресурси розподіляються таким чином, щоб допомогти повноцінно жити в суспільстві.

Наприклад, з державних ресурсів виділяються кошти для забезпечення людей з особливими потребами житлом, харчуванням та соціальними послугами. В країні існує розгалужена система соціальних служб для дітей з особливими потребами: центри по роботі з сімєю, що виховує дитину вадами розвитку, центри тимчасового перебування дитини з особливими потребами; невеличкі будинки для навчання та проживання молодих людей з особливими потребами тощо.

Послуги соціальних служб для таких дітей є безкоштовними. Медичне обслуговування також забезпечується за рахунок держави.

Соціальна робота з людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями спрямована на те, щоб адаптувати соціум, а людину, яка має проблему, до життя в суспільстві.

Країни, що створюють соціальну політику за моделлю індустріальних досягнень, пріоритетним напрямом внутрішньої політики визначають розвиток виробництва, вкладаючи в нього матеріальні і людські ресурси.

На вирішення соціальних проблем коштів не залишається. Дану модель обрав Китай. Люди з особливими потребами у своїй більшості отримують соціальну допомогу не від державних соціальних служб, а від родичів, які традиційно вважають це своїм обовязком.

Залишкова модель соціальної політики передбачає надання допомоги тим категоріям населення, які опинилися в кризовій ситуації. В США діє залишкова модель соціальної політики.

Соціальні служби тісно співпрацюють із загальноосвітніми закладами, де створюються умови для навчання, дітей з особливими потребами.

Як правило, в рамках залишкової моделі люди з особливими потребами отримують короткочасну допомогу.

Від обраної моделі соціальної політики залежить формування підходів щодо вирішення проблеми людей з особливими потребами. Підхід інтеграції, як правило, формується у державах, які обрали інституційно-перерозподільчу модель соціальної політики.

Інтеграція – створення рівних можливостей для життєдіяльності та розвитку людей з особливими потребами у суспільстві. Підхід інтеграції передбачає створення умов для навчання та працевлаштування, відвідування місць загального користування, ставлення до дітей з особливими потребами на рівних.

Прямопротилежним інтеграції є сегрегаційний підхід.

Сегрегація – це відокремлення людей з особливими потребами від життя в суспільстві, створення для них закритих спеціальних установ. Наприклад, це створення системи закритих інтернатних закладів, яка була поширеною в країнах колишнього СРСР. Підхід сегрегації, як правило, формується на основі залишкової моделі соціальної політики та моделі індустріальних досягнень. Люди з особливими потребами не вважаються значним соціальних ресурсом, для них забезпечується мінімальний рівень життя в умовах інтернату. Вони не мають права на вибір місця роботи, харчування; у них обмежене коло спілкування. Суспільство сприймає людей з особливими потребами як групу, яка не здатна зробити свій внесок у розвиток добробуту держави.

Соціальна політика щодо вирішення проблеми людей з особливими потребами в Україні знаходиться на стадії формування. Розвивається соціальне законодавство, змінюється суспільна думка.

Творення соціальної політики знаходиться не тільки в руках держави, а й залежить від кожного з нас спеціаліста із соціальної педагогіки (соціальної роботи, викладача вузу, члена громадської організації, керівника установи, лікаря тощо).

Робота з дітьми з особливими потребами в умовах навчально-виховного комплексу, загальноосвітньої школи, дошкільного закладу вимагає великих зусиль від соціального педагога: емоційних, фізичних, психологічних, духовних. Духовних – в першу чергу. Соціальний педагог в цьому випадку повинен бути носієм світла, помічником Бога у вихованні такої дитини. Він, цей гуманіст і альтруїст, водночас повинен проводити велику виховну роботу серед оточення, в якому живуть діти з особливими потребами.

Завдяки такій роботі діти повинні усвідомлювати, що наше фізичне здоровя – наша фізична досконалість – це божий дар – це тільки в певній мірі наша особиста заслуга. Тому треба бути милосердним до людей, які мають фізичні вади, до людей -інвалідів, людей похилого віку.

Одним з напрямків роботи соціального педагога є робота з дітьми з різними фізичними та психічними відхиленнями. Соціально-педагогічна підтримка цих дітей здійснюється в умовах навчально-виховного закладу в таких рамках:

1. Соціальна паспортизація даних дітей тобто своєчасне виявлення даної категорії дітей, фіксації їх анкетних даних.

2. Відвідування даних дітей на дому і складання акту обстеження житлово-побутових та моральних умов проживання в сімї.

3. Застосування до цієї категорії дітей психокорекційних методів роботи.

4. Виявлення творчих обдарувань, нахилів, реклама творчих здобутків дітей з різними фізичними та психічними відхиленнями на рівні села міста, в яких вони проживають. Ствердження їхнього особистісного ”я”.

5. Виховання в соціумі гуманного відношення до дітей з обмеженою дієздатністю.

6. Організація дозвілля, зайнятості в гуртках, клубах, секціях тощо.

7. Здійснення матеріальної допомоги сімям, в яких проживають такі діти, тобто здійснення соціального захисту.

8. Проведення просвітницької роботи для батьків цих дітей, педагогів, вихователів.

9. Пошуки спонсорів для здійснення соціального захисту даної категорії дітей.

Які ж моделі соціальної допомоги дітям з обмеженими фізичними та психічними вадами існують на сьогоднішній день у світі?

Модель соціальної роботи – це сукупність теоретичних положень та технологій практичної діяльності.

У межах медичної моделі соціальної допомоги передбачає:

• патронаж людей з особливими потребами вдома;

• медичне обслуговування;

• забезпечення медикаментами,

• санаторне лікування;

• виплату коштів та реалізацію пільг, гарантованих державою.

Завдання соціальної допомоги у межах цієї моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості здебільшого за допомогою медичних заходів та з домінуючим акцентом на соціальному захисті людей з особливими потребами.

Стрижнем соціальної моделі є взаємозвязок між людиною з особливими потребами та соціумом, а не відхилення в її здоровї та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації людей з особливими потребами. Суспільство має адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для того, щоб вони не почувалися заручниками обставин та обмеженої дієздатності.

У межах даної моделі соціальна допомога передбачає:

• розширення сфери соціальних контактів людей з особливими потребами;

• створення умов для їх довільного переміщення;

• забезпечення юридичного, психологічного, медичного консультування;

• навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах;

• допомогу у професійному самовизначенні та працевлаштуванні;

• організацію роботи по допомозі людям з особливими потребами у самореалізації та самоствердженні;

• залучення волонтерів до роботи з людьми з особливими потребами.

Як ілюстрацію можливостей людей з особливими потребами можна використати вірш Олени Гумонової (с.Севастополь).

Я – инвалид, но разве хуже я,

Чем те, кто пышет силой и здоровьем

Есть у меня работа и друзья

И сердце переполнено любовью.

Пускай чего-то в жизни не могу.

Мне не доступны многие высоты.

Но в силах я преодолеть тоску,

Я все - равно умею делать что-то

Не зря я существую на земле,

Да ем свой скудный хлеб я не напрасно:

Я – луч надежды в непроглядной мгле;

Жизнь, даже с болью, все – таки прекрасна!

Які ж ресурси в соціальній роботі?

Однією з необхідних умов функціонування кожної професійної діяльності є її ресурсне забезпечення. У широкому розумінні ресурси розглядаються, як запаси чого–небудь, що можна використовувати в разі потреби.

В іншій інтерпретації трактуються як джерело та арсенал засобів і можливостей, до яких можна вдаватися в міру необхідності з метою виконання певних завдань чи вдосконалення діяльності.