4. Закони як джерела земельного права України.

Отже, джерелами земельного права України є уніфіковані (загальні) і диференційовані (спеціальні) правові акти державних органів. Одним із важливих результатів проведення в Україні масштабної земельної реформи стало введення земельних ділянок у сферу цивільного обігу. Це в свою чергу обумовило необхідність застосування цивільно-правових механізмів при регулюванні земельних відносин. Оскільки такі механізми сформовані цивільним правом, а земельні відносини регулювалися виключно нормами земельного права, перед вітчизняною правовою наукою постала проблема визначення можливості, доцільності та меж застосування норм цивільного законодавства як регулятора земельних відносин.

Дана проблема була предметом активної наукової дискусії у юридичній літературі. Більшість її учасників прийшли до висновку про те, що регулювання відносин ринкового обігу земельних ділянок є спільним завданням цивільного та земельного права. При цьому зазначалося, що проблему взаємодії норм цивільного та земельного права в регулюванні земельних відносин доцільно розглядати як проблему пріоритету застосування норм земельного права над нормами цивільного права. Нарешті, більшість учасників зазначеної наукової дискусії прийшли до висновку про те, що норми цивільного законодавства носять загальний характер по відношенню до норм земельного законодавства, які відповідно є спеціальними.

Саме тому важливе місце серед загальних правових актів належить ЦK України, який містить загальні правила цивільно-правових відносин, що стосуються: права власності й особливостей реалізації прав різними суб’єктами права; розуміння сутності й особливостей реалізації прав спільної власності; порядку виникнення й припинення права власності; спадкування, тощо. З моменту набрання чинності ЦK України з 1 січня 2004 р. регулювання відносини власності здійснюється цим Кодексом, зокрема книгою третьою «Право власності та інші речові права». У ЦK України відсутня норма про те, що його норми не підлягають застосуванню до регулювання земельних відносин. Тим самим законодавець визнав, що принаймні частина земельних відносин є цивільно-правовими за своєю суттю і мають регулюватися нормами цивільного законодавства.

Разом з тим, у ст. 9 ЦK України встановлено, що його норми підлягають застосуванню до регулювання відносин природокористування, а до них відносяться і земельні відносини, якщо такі відносини не врегульовані іншими законами. Отже, ЦK України виходить з того, що ті земельні відносини, які носять цивільний характер, можуть регулюватися нормами цивільного законодавства, якщо вони не є врегульованими нормами земельного законодавства.

Диференційовані (спеціальні) правові акти мають важливе значення в правовому регулюванні земельних правовідносин. Важливе значення для правового регулювання земельних відносин мають ЗУ: «Про землеустрій», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про охорону земель»; «Про державний контроль за використанням та охороною земель»; «Про розмежування земель державної та комунальної власності»; «Про державну експертизу землевпорядної документації»; «Про захист конституційних прав громадян на землю»; та ін.

Не менш важливе значення для реалізації права на землю і землекористування має ЗУ «Про оренду землі», який визначає загальні засади набуття, реалізації і припинення права на оренду земельної ділянки. Завданням цього Закону є регулювання відносин щодо оренди землі з метою створення умов для раціонального користування земельною ділянкою, забезпечення захисту прав орендарів та орендодавців.