5. Значення правничої лінгвістики для підготовки фахівців-правознавців

Розвиток наукової думки в кінці XX - на початку XXI ст. характеризується тим, що на стику іноді зовсім не схожих за своїм предметом галузей виникають нові науки, як, наприклад, хімічна фізика, економічна соціологія, соціальна географія, технічна естетика та ін. Сказане повною мірою стосується і юридичної науки. Так, приміром, на стику юридичної і психологічної наук розвинулася юридична психологія, юридичної й соціологічної наук - юридична соціологія, юридичної й філологічної наук - юридична лінгвістика. Якщо перша з них набула, так би мовити, загального визнання і навіть включена Вищою атестаційною комісією України до переліку наукових спеціальностей, за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора і кандидата наук, друга - на шляху визнання, то про третю - юридичну лінгвістику - в Україні вголос заговорили фактично лише п'ять-шість років тому. Саме тоді на сторінках авторитетних юридичних видань почали регулярно з'являтися наукові праці з юридичної лінгвістики, які можна об'єднати під рубриками "Право про мову" і "Мова про право".

Сьогодні настав час узагальненити накопичені знання з цієї проблематики. Перші кроки на шляху розв'язання цього архіважливого завдання спробували зробити ми, опублікувавши протягом трьох останніх років понад тридцять праць на сторінках фахових юридичних і філологічних видань, що побачили світ у Львові й Луганську, Києві й Одесі, Донецьку й Івано-Франківську, Харкові, Вінниці, Сімферополі, в Росії, Польщі, Словакії, а також у навчальному посібнику "Вступ до юридичної лінгвістики". Основна увага в цих працях зосереджена на обґрунтуванні статусу юридичної лінгвістики як окре­мої науки і навчальної дисципліни, її місця серед інших наук, зв'язків з іншими юридич­ними і неюридичними науками тощо.

Тепер про підвищення рівня лінгвістичної підготовки майбутнього правника.

За традицією, започаткованою в радянські часи, в Україні, на превеликий жаль, цій проблемі чомусь не приділяється і досі належна увага. Однак у багатьох країнах світу мовній підготовці фахівців будь-якого профілю відводять до 55 відсотків часу. Кожен студент, що вивчає право в Північно-Західному університеті США (Чикаго), наприклад, протягом усього періоду навчання відвідує так звану "Школу мовлення" - цикл із 45 дисциплін (вступ до вивчення мовлення, письмове мовлення, мистецтво публічного спілкування, політичне мовлення, мистецтво полеміки та ін.). Щоб отримати диплом і стати юристом-практиком, обов'язково треба успішно скласти іспити не менше ніж із шести дисциплін "Школи мовлення". Майбутні юристи в Амстердамському університеті (Нідерланди) складають іспити з мовних дисциплін спеціалізації- "Мовленнєва соціальна взаємодія", "Промова в суді і проблеми істини", "Аналіз протоколів" та ін.

На часі і в Україні введення в навчальні плани пропедевтичного практичного курсу української мови, який має передувати вивченню курсу "Юридичної лінгвістики", і го-

ловне завдання якого - удосконалити навички правильного використання мовних засобів залежно від мети висловлювання і в суворій відповідності з нині чинними нормами ук­раїнської літературної мови. Таку пропозицію, видається нам, разом із опрацьованою програмою цього курсу треба негайно внести на розгляд Міністерства освіти і науки Ук­раїни.

Кілька слів про набуття майбутнім юристом необхідних лінгвістичних знань. Одну із своїх статей Т. Литвин, відомий в Україні фахівець у галузі судово-лінгвістичної експертизи усних і писемних повідомлень, починає такими словами: "Ця стаття має за мету продемонструвати суддям, слідчим та оперативним працівникам увесь спектр реальних можливостей судово-лінгвістичної експертизи. Знання сучасного арсеналу завдань, котрі вирішує ця експертиза, дозволить їм підвищити ефективність оперативно-розшукових заходів, слідчих дій, збільшувати на свій розсуд доказову базу, а також оцінювати достатність, повноту й допустимість зібраних у справі доказів". Однак, зауважує далі Т. Литвин, "<...> до сьогодні судово-лінгвістична експертиза писемного мовлення, котра років 20 назад перетворилася із додаткового аналізу в почеркознавчих досл­ідженнях у самостійний напрям, усе ще вважається новою експертизою, в якій дуже багато "білих плям". До сказаного слід додати, що фахівців у галузі судово-лінгвістичної (авторознавчої) експертизи в Україні обмаль, і всі вони, як правило, ентузіасти-самоучки.

Ми звернули увагу тільки на окремі проблеми удосконалення лінгвістичної підготовки майбутніх правознавців. Насправді ж спектр цієї проблематики набагато ширший і різноманітніший. Як тут не погодитися з твердженням А. Токарської про те, що "поява досліджень із вказаної проблематики відкриє широкі можливості для підвищення професійної компетентності, мовної культури правників, що є вагомими чинниками у творенні сучасної професіограми фахівця".

Наостанок висловимо сподівання, що поставлені вище проблеми лінгвістичної підго­товки майбутніх правників стануть предметом всебічного й скрупульозного обговорення не лише на конференції у Львівському інституті внутрішніх справ, але й на конференціях і семінарах, що проводитимуться згідно з планом МВС України в 2003 р. на базі Донецького інституту внутрішніх справ, Кримського юридичного інституту Національного уні­верситету внутрішніх справ, Луганської академії внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України.