4.4 Гороутворення
Гороутворення. За характером утворення всі гори поділяються на складчасті, складчасто-скидові і брилові.
На крутих берегах річок і ярів можна спостерігати горизонтальні верстви гірських порід. Такі верстви частіше утворювались на дні великих водойм — морів, океанів. Якщо ці верстви зазнають великого бокового тиску або тиску зсередини, то на них утворюються складки. Складки бувають найрізноманітнішої форми: прямі, нахилені, перекинуті, лежачі і навіть перевернуті. При великому тиску складки на вигинах розриваються і одна частина верстви насувається на другу. Бокові і внутрішні сили в решті решт призводять до утворення високих гір, які простягаються на сотні, іноді тисячі кілометрів. Прикладом складчастих високих гір є Альпи, Гімалаї, Анди, Кавказькі.
Протягом багатьох мільйонів років верстви складок, втрачаючи еластичність, твердіють. Гори поступово руйнуються під впливом зовнішніх сил, знижуються, нерідко перетворюючись на рівнини. Проте процеси гороутворення знову проявляються і на цих місцях. У таких випадках утворюються тріщини, по яких відбувається вертикальне переміщення окремих ділянок. Одні піднімаються, інші опускаються. В результаті скидів утворюються підняття (горсти) і провали (грабені). Гори, що при цьому утворилися, називають складчасто-скидовими, наприклад: Урал, Алтай, Тянь-Шань, Скандинавські гори.
На місці, де знаходяться затверділі осадочні або вулканічні гірські породи, утворюються брилові гори, наприклад гори Східної Африки.
Землетруси. Із складкоутворювальними й розривними рухами в земній корі пов'язані грізні явища в природі — землетруси і вулканічна діяльність.
Землетрусом називають коливання земної кори. Вони бувають зумовлені тектонічними рухами і вулканічними процесами. Землетруси починаються або слабкими коливаннями земної поверхні, або різкими, сильними поштовхами — ударами, які тривають іноді протягом кількох хвилин, а іноді протягом тривалого часу. Найбільша сила струсу спостерігається в центрі площі, охопленої землетрусом. Це місце називають епіцентром. При віддаленні від нього сила землетрусу слабшає. В епіцентрі струси звичайно бувають у вигляді поштовхів, у міру віддалення від нього — у вигляді хвиль.
За землетрусами ведуть систематичні спостереження на сейсмічних станціях. Чутливі прилади записують найменші струси земної кори. Протягом року спостерігають на Землі сотні тисяч землетрусів, сила яких бував різною. Слабкі землетруси непомітні для людини, при сильніших двигтять меблі, зупиняються годинники з маятником, колишуться дерева, осипається штукатурка, утворюються тріщини в кам'яних будинках. В окремих випадках землетруси призводять до катастрофічних руйнувань: повністю руйнуються будинки, утворюються тріщини на поверхні Землі, зміщуються верстви Землі. Такі землетруси є причиною багатьох людських жертв.
Землетруси спостерігаються, як правило, в геосинклінальних областях, тобто в найбільш рухомих ділянках земної кори. Учені встановили два основних кільця поширення землетрусів: меридіанне (Тихоокеанське, яке охоплює західне і східне узбережжя Тихого океану) і широтне (від Великих Антильських островів на схід, по Середземному морю, через Малу, Середню і Центральну Азію, Памір, Тибет, Гімалаї і до узбережжя Південно-Китайського моря на заході, де широтне кільце сполучається з Тихоокеанським).