21. Проблема смислу та проблема розуміння.

Проблема смислу (або сенсу) була й залишається одним з ключових філософських питань в дискусіях між ідеалістами та матеріалістами.

Для того, щоб об’єкт ком-ції (повідомлення) був зрозумілий реципієнту необхідно правильно (адекватно) розшифрувати ту інформацію, яка надходить від комуніканта.

В цілеспрямованій, а не хаотичній соціальній комунікації комуніканти й реципієнти свідомо переслідують три мети:

1). пізнавальну – поширення (комунікант) або набуття (реципієнт) нових знань і вмінь;

2). спонукаючу – стимулювання інших людей до будь-яких дій або отримання необхідних стимулів;

3). експресивну - відображення або набуття певних переживань і емоцій.

Для досягнення цих цілей зміст комунікаційних повідомлень має включати: знання й вміння, стимули та емоції.

Саме ці продукти духовної діяльності людини ми й називаємо смислами. Коли йдеться про соціальну комунікацію, мається на увазі рух в соціальному просторі й часі знань, вмінь, стимулів і емоцій.

Для того, щоб почалась соціальна комунікація комунікант повинен упредметнити свої смисли, тобто втілити їх в зміст комунікаційного повідомлення. Комунікаційне повідомлення рухається в матеріальному просторі й часі, досягаючи свого реципієнта. Для того, щоб соціальна комунікація завершилася, реципієнту необхідно розпредметити смисловий зміст повідомлення, тобто зрозуміти його й включити зрозумілі смисли в свою психіку, а точніше – в індивідуальну пам’ять.

У соц. ком. існує три рівні ком. розуміння:

1. ком-не пізнання – реципієнт отримує нове для нього знання; комунікаційне розуміння зливається з пізнавальним й має місто комунікаційне пізнання;

2. ком-не сприймання – реципієнт, який отримав повідомлення не розуміє його глибинний зміст, а обмежується лише комунікаційним сприйманням (наприклад: текст байки зрозумілий, а її мораль не зрозуміла);

3. псевдокомунікація – реципієнт запам’ятовує, повторює, переписує окремі слова або речення, не розуміючи навіть поверхневого змісту повідомлення; тоді має місце псевдокомунікація, так як відсутній рух смислів, а є лише рух матеріальної оболонки знаків.

Комунікаційне пізнання – це творчий пізнавальний акт, бо реципієнт не тільки усвідомлює глибинний зміст повідомлення, але й оцінює його з точки зору власних естетичних переконань й прагматичної користі.

Проблему розуміння ускладнює й той факт, що воно часто супроводжується суб’ктивним тлумаченням реципієнта, який ”приписує” повідомленню власні смисли, що створює ситуацію ”суперрозуміння”.

Отже, проблема комунікаційного пізнання, ще залишається відкритою, на відміну від проблеми комунікаційного сприймання. Навіть не усвідомлюючи глибинних мотивів комуніканта, реципієнт може підтримувати діалог з ним і навіть розуміти думку автора. Стосовно “псевдокомунікації”, то вона - є буденним явищем в нашому житті й часто стає причиною багатьох непорозумінь і конфліктів.

19. Мультимедійна комунікаційна культура

Сьогодні триває період біфуркації ІV, коли панування машинної поліграфії поступово змінюється мультимедійними телевізійно-комп’ютерними каналами. Однак, про становлення мультимедійної СКС говорити ще зарано. Використання електромеханічних (телеграф, телефон, кінематограф) або радіоелектронних (радіо, телебачення, відеозапис) пристроїв не означає виходу за межі книжної комунікаційної культури, так як основні культурні смисли фіксуються, передаються і зберігаються в документальній формі. Нові комунікаційні засоби доповнюють індустріальну книжність, але не замінюють її. Фахівці вважають, що для повного встановлення мультимедійної комунікаційної культури необхідні такі умови:

• Заміна лінійного тексту нелінійним гіпертекстом. Книжність з самого початку була пов’язана з лінійною послідовністю знаків, а тому писемні тексти одномірні. Мислення ж людини зовсім не лінійне і психічний простір багатовимірний, так як у ньому кожний смисл пов’язаний з іншими не тільки внаслідок просторово-часової суміжності, але й внаслідок формальних та змістовних асоціацій. Тому писемність лише частково висловлює думку, підмінюючи її гнучку багатомірність жорсткою одномірністю. Гіпертекст – це сукупність змістовно взаємопов’язаних знаків, де від кожного знаку в процесі читання можна перейти не до одного, що безпосередньо йде за ним, а до багатьох інших, так або інакше пов’язаних з попереднім. Таким чином, відтворюється багатовимірність людського мислення, а отже смислова комунікація виходить більш точною, ніж в процесі лінійного письма. Для моделювання багатовимірних звя’зків між знаками, необхідний віртуальний простір, що створюється сучасними комп’ютерними системами. Причому, до гіпертексту в якості смислових елементів можуть включатися не тільки окремі слова, фрази або документи, але й зображення, музика, тобто – всі засоби медіа. В підсумку людина із читача перетворюється у користувача мультимедійної СКС, який оперує писемністю, усним мовленням, зображеннями будь-яких видів, кіно- та відеороліками, таблицями і схемами, створеними комп’ютером за його вимогою;

• Ведення смислового діалогу “людина – комп’ютер”. Мається на увазі не підказки, що передбачені програмним забезпеченням, а саме смислова комунікація людини та комп’ютера. У зв’язку з цим виникає питання: чи може комп’ютер мислити? Адже інтелект комп’ютера залежить від того, якими знаннями його завантажать програмісти. Крім того, людина не може формалізувати всі свої знання, - люди знають більше, ніж можуть висловити, оскільки у людини є сфера підсвідомого, якої немає у комп’ютера. Машина не може оволодіти метафорами, іронією, вона не має емоцій та бажань. Люди можуть розуміти одне одного взагалі без слів. Отже вільний, а не адаптований діалог людини з комп’ютером неможливий. Проте, комп’ютер може мислити, але не по-людські, а по-машинному, в межах свого обмеженого інтелекту. І все ж, таке “машинне” мислення – важливий здобуток для суспільних комунікаційних систем, що може слугувати якісною відмінністю мультимедійних СКС від книжної культури.

Цілком зрозуміло, що комунікаційна діяльність людини, яка постійно має справу з гіпертекстами та штучним інтелектом, буде іншою, ніж комунікаційна діяльність інтелігента-книжника. Звідси, можна зробити висновок, що панування мультимедійної комунікаційної культури настане тоді, коли з’явиться покоління людей, вихованих на цій культурі. Новому поколінню людей мультимедійної культури, на думку вчених, доведеться жити в постіндустріальному інформаційному суспільстві, що відповідає стадії постнеокультури, а Інтернет – це лише його “перша ластівка”.

Охарактеризуємо характерні ознаки, що відрізняють інформаційне суспільство від аграрного або індустріального:

а) Техніко-технологічні ознаки: загальна комп’ютерізація, розповсюдження й доступність персональних комп’ютерів і надпотужних ЕОМ п’ятого та наступних поколінь; зручний і простий людинно-машинний інтерфакс, що використовує декілька органів чуття людини; мобільні та персональні засоби зв’язку; глобальна комунікація з використанням супутників, лазерів, волоконно-оптичних кабелів. Отже, інформаційне суспільство повинно спиратися на потужню мультимедійну телевізійно-комп’ютерну комунікаційну систему;

б) соціально-економічні ознаки: перетворення соціальної інформації в основний економічний ресурс, вирішальний фактор інтенсифікації промислового та сільськогосподарського виробництва, прискорення науково-технічого прогресу; концентрація в інформаційному секторі економіки до 80% працездатного населення; практика виконання більшої частини трудових функцій в домашніх умовах завдяки телекомунікації; демасовізація народної освіти, дозвілля та побуту людей. Отже, суцільна інформатизація суспільного виробництва та повсякденного життя;

в) Політичні ознаки: демократизація соціальних комунікацій, гласність й відкритість суспільного життя, гарантована свобода слова, зборів. Отже, ліберально-демократичний політичний устрій;

г) Інтелектуальні показники: активне використання постійно зростаючої культурної спадщини, розквіт науки, освіти, мистецтва, релігійних конфесій та відповідних міді- і макрокомунікацій; розвиток національного інтелекту; прогресуючий духовний розвиток особистості, перехід від матеріально-споживацьких ціннісних орієнтацій до пізнавальних та етико-естетичних орієнтацій; розвиток мікрокомунікації та культуротворчих здібностей індивідів. Отже, всебічний розвиток соціального та особистого інтелекту.

Узагальнюючи перелічені ознаки, можна дати визначення терміну “інформаційне суспільство”: Таким чином, інформаційне суспільство – інтелектуально розвинуте ліберально-демократичне суспільство, що досягло суцільної інформатизації суспільного виробництва та повсякденному життю людей завдяки потужній телевізійно-комп’ютерній базі. Необхідною передумовою становлення інформаційного суспільства є формування мультимедійної СКС.