Визначення фізичних показників якості води поверхневого джерела

Мета роботи. Визначення придатності води для технічних потреб підприємств хімічної промисловості

1 Фізико-хімічні основи процесу

Води відкритих водоймищ належать до поверхневих джерел. До них відносяться моря, річки, озера, ставки тощо. Їх склад визначається кліматичними, геоморфологічними і антропогенними факторами (форма і розмір басейну, навколишня фауна і флора, стан ґрунту наявність агро - і промислових комплексів, які скидають стічні води).

До фізичних показників якості води відносяться температура, кольоровість, прозорість і каламутність, смак і запах. Температура води у верхніх шарах поверхневих джерел змінюється за сезонами року і взимку вона мінімальна, а під льодом може складати приблизно 0^oС, влітку – максимальна, досягається 25^oС та більше.

Кольоровість воді надають неорганічні й органічні речовини, що містяться у воді, а також розчинені солі. Гумусові речовини забарвлюють воду у різні кольори. Гумусові речовини є продуктами розкладу рослинності, що відмирає (трави, листя дерев).

Подрібнена глина і пісок, дисперговані у воді, надають їй жовтий відтінок, солі заліза (ІІІ) – червонуватий колір тощо.

Під час «цвітіння» водоймищ вода забарвлюється в різні кольори. Кольоровість виражається в градусах платиново-кобальтової або дихромат-кобальтової шкали. Кольоровість визначають колориметричним шляхом порівняння води, що досліджується, зі шкалою зразків (шкалою кольоровості).

Дисперговані завислі речовини, що містяться у воді, знижають її прозорість, придають їй каламутний відтінок. Прозорість і каламутність характеризують один і той же фізичний показник води, але вимірюються по-різному.

Прозорість визначають шаром води (в каліброваному скляному циліндрі), через який можна прочитати текст, написаний умовним шрифтом чорними буквами на білому фоні. Калібрувальна частина циліндра складає 30 см. Існує визначення прозорості «за хрестом». Вона приблизно дорівнює 100 см.

При вмісті завислих речовин менше ніж 3 мг/дм³ прозорість визначити неможливо, тоді визначають каламутність води.

Води поверхневих джерел, за каламутністю, підрозділяються на такі:

• води малої каламутності (до 50 мг/дм³ завислих речовин);

• води середньої каламутності (50 – 250 мг/дм³ завислих речовин);

• каламутні води (250 – 2 500 мг/дм³ завислих речовин);

• дуже каламутні води (більше 2 500 мг/дм³ завислих речовин).

Каламутність оцінюється безпосередньо виміряною кількістю завислих у воді речовин, одиниці виміру складають мг/дм³. Вона визначається або ваговим (гравіметричним) методом, або фотоелектричним за допомогою мутноміра чи фотоколориметра.

Природна або забруднена вода може мати такі присмаки, в залежності від того, які речовини вона містить: солоний, солодкуватий , гіркий, кислий і невизначений неприємний.

Запахи води бувають двох видів: природного та штучного походження. Причинами запахів природного походження є хімічний склад домішок води, рослинні залишки тощо. Серед запахів цієї групи розрізняють: ароматичний, болотний, гнилісний, деревинний, землистий, пліснявий, рибний, трав’янистий, невизначений та сірководневий.

Запахи штучного походження, зумовлені домішками деяких виробничих стічних вод, називають за речовинами, що їх продуцюють: фенольний, хлорфенольний, нафтовий, смолистий тощо.

Запахи води визначають органолептичним методом (за допомогою органів чуття). Присмак і запах визначаються при температурах 15 – 20^oС (кімнатна температура) і 60^oС; оцінюються за 5-ти бальною шкалою (від 0 до 5 балів).