3. Єдність людини і природи.

Людина, людське суспільство є невід'ємною частиною природи, однією з її підсистем, яка, однак, має таку специфіку, яка дозволяє їй, в той же час, виступати як рівноправний контрагент природної системи в цілому.

Від таких особливостей мислення (що Людина панує над природою) людству і необхідно звільнитися в першу чергу, якщо воно хоче запобігти глобальній екологічній кризі і зберегти об'єктивні умови свого існування.

Суспільство є невід'ємною частиною природи остільки, оскільки людина може існувати лише в певних, досить вузьких параметрах стану оточуючого природного середовища, в той час як природа існувала до її появи і цілком може обійтись без людини.

Центральною темою вчення про ноосферу є єдність біосфери та людства. В роботах Вернадського розкривається сутність цієї єдності, значення організованості біосфери в розвитку людства, що дозволяє зрозуміти місце та роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу.

Згідно з теорією Вернадського про ноосферу, людина не є самодостатньою живою істотою, що живе окремо за своїми законами. Людина існує всередині природи і є її частиною, будучи нерозривною з оточуючим середовищем. Людина сама по собі є природнім явищем, тому біосфера впливає не тільки на середовище існування людини, а й на спосіб її мислення.

Але зв’язок людини і природи є зворотнім. І цей зв’язок не є поверхневим, тобто тим, який відображає фізичний вплив людини на оточуюче середовище. Останнім часом помітно активізувались геологічні процеси, що є свідченням про глибинність цього зв’язку. Різко змінюються ґрунти, води та повітря, змінився характер впливу живих організмів на біосферу (він став інтенсивніший). Тобто в результаті еволюції виникла нова геологічна сила (мисляча людина), про що Вернадський писав: ”Еволюція видів переходить в еволюцію біосфери”.

Геологічною силою є не власне людина, а її розум, наукова думка людства. Біосфера внаслідок переробки науковою думкою переходить в новий еволюційний стан – ноосферу.

Заселяючи всі куточки планети, спираючись на свої наукові знання, техніку, людина створила в біосфері нову біогенну силу, за допомогою якої підтримує розмноження та подальше заселення різних частин біосфери. Людство стає дедалі більш інтегрованим внаслідок стрімкого розвитку засобів зв’язку (тобто передачі думок).

Результатом усіх наведених змін став, як вважав Тейяр де Шарден, швидкий геологічний перехід біосфери у новий стан – ноосферу, себто в такий стан, в якому людський розум, та робота, яка ним спрямовується, являють собою нову потужну геологічну силу. Мабуть не випадково цей момент співпав з заселенням людством всієї планети, його економічним об’єднанням в єдине ціле, та злиттям наукової думки всього людства завдяки успіхам в техніці зв’язку.

Отже, людина, як і всі інші живі істоти, є певною функцією біосфери, і представляє собою її частину в усіх своїх проявах.

Ноосфера – це біосфера, перероблена науковою думкою, підготовленою усім минулим планети, а не короткочасне і перехідне геологічне явище.