Тема 21: Принципи раціонального природокористування. Стандарти і нормативи якості навколишнього середовища

1. Правила і закони раціонального природокористування.

У загальному вигляді принципи раціонального природокористування можуть бути сформульовані так:

1. Принцип «нульового рівня» споживання природних ресурсів.

Цей принцип використовується в багатьох економічно розвинутих країнах для регулювання споживання первинних переробних ресурсів у державному масштабі. Називається він так через те, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний — перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом (це може бути для певних видів ресурсів 2—7 відсотків). Дотримання коефіцієнта обов’язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства.

2. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону.

Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:

а) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва. Протягом багатьох років у практиці територіального планування виходили з того, що собівартість виробництва продукції знижується при збільшенні концентрації виробництва. При цьому не лише ігнорувались обмежені відновлювальні властивості природно-ресурсного потенціалу регіону; часто-густо споживання окремих видів ресурсів виробництвом перевищувало їх наявність. Так виникли регіони гостроекологічної кризи в Україні — в Донбасі, Придніпров’ї, а в Росії — на Уралі, в Поволжі й Кузбасі тощо.

Особливо багато еколого-економічних проблем спричинила концентрація виробництва у великих містах. «Економічність» розраховувалася без обчислення затрат на створення об’єктів необхідної інфраструктури. Часто не брали до уваги те, що вартість інфраструктури у великому місті значно перевищує її створення у малому й середньому. Крім того, не враховувалися затрати на заходи з охорони довкілля від забруднення відходами виробництва. Така практика планування призвела до того, що в усіх великих містах і промислових центрах спостерігається сильне забруднення довкілля відходами виробництва. Через надмірну концентрацію промисловості впровадження природоохоронних заходів перетворюється у велику проблему;

б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України — Криму, Карпатах, де найоптимальніше використання рекреаційних ресурсів сприяло б формуванню рекреаційного комплексу і виробництва, яке його обслуговувало б. Проте розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів тут до погіршення якості повітря, питної води і навіть деяких мінеральних джерел.

3. Принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання.

Цей принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємопов’язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Вплив людини на окремі компоненти природи та окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни одного з компонентів природної системи призводять до змін в інших, а іноді — до зміни якості екосистеми в цілому. Прикладом може служити осушення боліт в областях Українського Полісся, після чого змінилися якості багатьох екосистем: рілля виявилася підтопленою, висохли малі річки тощо.

4. Принцип збереження природообумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності.

Природний ресурс, що видобувається людиною з природних систем, пройшовши, врешті-решт, цикл «ресурс-виробництво-споживання», знову повертається у вигляді відходів в екосистеми. Якщо це повернення наближається до природного кругообігу, воно не завдає шкоди природі, природна речовина поступово асимілюється.

Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувалися циклічністю, а й щоб циклічні процеси являли послідовний ряд стадій виробництва, пов’язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи постадійним її використанням.

Порушення цього принципу призвело до утворення великої кількості відходів, які не включаються в природний кругообіг речовин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні. Академік Б. М. Ласкорін запропонував спеціальний термін «техногенні родовища», підкреслюючи, що у відвалах і «хвостах» збагачувальних фабрик, у стічних водах є значна кількість важливих елементів, запаси яких можна зіставляти з природними родовищами.

5. Принцип погодження виробничого і природного ритмів.

Динаміка біосфери в часі має ритмічний характер. Принцип ритму — один із тих принципів, що властивий усьому Всесвітові.

Подібне погодження дотримується в сільськогосподарському виробництві, де ритмічно функціонують сировинні й переробні ланки АПК. Цим принципом часто нехтували під час спорудження ГЕС на рівнинних ріках, не беручи до уваги, що періодичність падіння рівня води позначається на роботі не лише ГЕС, а й підприємств, які споживають енергію.

Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Для того щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, щоб загальна швидкість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, який змушує котрусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе до порушення стабільності екосистеми.

Циклічна ритмічність природних процесів веде до їх повторюваності, що дозволяє враховувати багато процесів у перспективному плануванні, погоджуючи належним чином у часі діяльність господарських підрозділів.

1. Природні процеси, що перебігають у часі, визначаються факторами як короткочасними, так і тривалої дії.

Звідси випливає необхідність їх ураховувати і в поточній і в перспективній виробничій діяльності. Тому необхідним є дотримання такого принципу природокористування, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу відносно економічної ефективності поточного природокористування, а надто з огляду на те, що у сфері природокористування всі негативні екологічні наслідки господарської діяльності незворотні. Особливо чітко незворотність життєвих процесів простежується на живих організмах, у яких В. І. Вернадський визначав асиметрію на відміну від симетрії неживої матерії. Втрата того чи іншого генотипу невідновлювальна, еволюційний процес відбувається за своїми законами, згідно з якими кожний живий організм є кільцем в еволюційному ланцюзі.

Відвернення негативних наслідків у віддаленій у часі перспективі є особливо складним завданням. Ф. Енгельс попереджав: «… не будемо … надто спокушатися нашими перемогами над природою. За кожну таку перемогу вона нам мститься. Кожна з цих перемог має, щоправда, у першу чергу ті наслідки, на які ми розраховували, але в другу і третю чергу зовсім інші, непередбачені наслідки, які дуже часто знищують значення перших …»

Дотримання принципів раціонального природокористування доцільно в усіх регіонах незалежно від ієрархічного рівня. Збереження спільної екологічної рівноваги можливо за умови збереження рівноваги природних систем окремих регіонів і навпаки. Крім того, проблема раціонального природокористування не може бути вирішена тільки в регіональних і навіть в загальнодержавних межах. Це — глобальна проблема, вона властива всій планеті. 2. Стандарти якості навколишнього природного середовища.

Екологічні стандарти і екологічне нормування — регулятор антропогенного навантаження на екосистеми. Завдяки встановленню екологічних норм і нормативів визначаються межі впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і забезпечуються належні умови для існування людини.

Основу екологічного нормування складають:

ГДК — гранично допустимі концентрації;

ОБРВ — орієнтовно безпечні рівні впливу;

ГДВ — гранично допустимі викиди (в атмосферу);

ГДС — гранично допустимі скиди (у водні об’єкти);

тимчасово погоджені викиди і скиди;

ліміти використання природних ресурсів, викидів і скидів. Норми (ГДК і ОБРВ) є єдиними для всієї території України.

Екологічні нормативи (ГДВ, ГДС) розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, норми охорони здоров’я та інші уповноважені на те державні органи в межах своєї компетенції, у відповідності до природно-ресурсного законодавства.

Нормування якості навколишнього природного середовища повинне здійснюватися з метою встановлення граничних норм впливу антропогенної діяльності, що гарантують екологічну безпеку населення, збереження генофонду, забезпечують раціональне використання і відтворення природних ресурсів в умовах сталого розвитку господарської діяльності. Виходячи з цього, можна стверджувати, що екологічне нормування обмежує як сам вплив шкідливих факторів, так і фактори навколишнього середовища, які віддзеркалюють цей вплив, а також реакцію навколишнього середовища на нього.

Проте людина є не найбільш чутливою істотою стосовно до негативних факторів впливу. Отже, системою екологічного нормування передбачається таке навантаження на екосистеми, під впливом якого відхилення від нормального стану не перевищуватиме природних коливань і не викликатиме небажаних наслідків щодо погіршення їх якості. Нині, на жаль, відомі лише деякі спроби розрахунків антропогенного навантаження на рослини та рибні ресурси у водоймах промислового призначення.

Визначення нормативів якості навколишнього середовища та продуктів харчування спирається на концепцію порогів впливу. Поріг шкідливої дії - це мінімальна доза речовини, при якій в організмі віддаються зміни, що виходять за межі фізіологічних реакцій. Таким чином, гранична доза речовини (або поріг дії) викликає у біологічного організму реакцію, що порушує його стан. Гранично допустимі концентрації (ГДК) — це нормативи, які встановлюються для шкідливих речовин в одиниці об’єму повітря, води; маси харчових продуктів, ґрунту; або на поверхні, що при їх наявності у визначеній концентрації за певний проміжок часу практично не впливають на здоров’я людини і не викликають негативних наслідків у потомства.

Таким чином, санітарно-гігієнічне нормування враховує всі можливості надходження шкідливих речовин в організм людини, хоча рідко відображує комбіновану дію і не враховує ефекту комплексного впливу різноманіття фізичних, хімічних, біологічних факторів навколишнього середовища. Існує лише обмежений перелік речовин, що мають ефект сумації при їх одночасному вмісті в атмосферному повітрі.

Аналіз змін, які відбуваються у визначенні показників гранично допустимих концентрацій, говорить про їх відносність, бо спирається на знання шкідливої дії даних речовин. Тому для речовин, про які ще немає достатньо інформації, встановлюються тимчасово допустимі концентрації (ТДК), отримані шляхом розрахунків, і рекомендовані вони, як правило, терміном на 2—3 роки. Іноді використовують інші характеристики забруднюючих речовин. Під токсичністю розуміють здатність речовини викликати порушення фізіологічних функцій організму, що в свою чергу призводить до захворюваності. Ступінь токсичності речовини називають токсичною дозою, тобто кількістю речовини, що викликає токсичний ефект. Чим менша токсична доза, тим вища токсичність.

Санітарно-гігієнічні та екологічні нормативи визначають якість навколишнього середовища для здоров’я людини і стану екосистем, але не вказують на джерело забруднення, а тим більше не регулюють його діяльність. Вимоги, що висуваються до джерел забруднення, відображені у науково-технічних нормативах. До них відносяться нормативи викидів і скидів шкідливих речовин - гранично допустимі викиди та гранично допустимі скиди (ГДВ та ГДС), а також технологічні, будівельні норми і правила, у яких вміщено вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища. Науково-технічні нормативи розроблені за таким принципом: при умові дотримання нормативів усіма підприємствами даного регіону вміст будь-яких домішок у повітрі, воді та ґрунті повинен задовольняти вимоги санітарно-гігієнічного нормування.

Науково-технічне нормування передбачає певні обмеження діяльності народногосподарських об’єктів по відношенню до забруднення навколишнього середовища. Від підприємства вимагається дотримання ГДК та лімітів викидів і скидів шкідливих речовин, які встановлені для об’єкта в цілому або для конкретних джерел забруднення. Встановлюються різні нормативи якості промислових зон, середньодобової концентрації забруднюючих речовин, максимально разової тощо.

З метою встановлення і визначення якості атмосферного повітря використовується індекс забрудненості.

За останні роки збільшується кількість наукових публікацій стосовно шкідливої дії забруднюючих речовин на біоту, особливо кислотоутворюючих домішок в атмосфері, — на рослинність. Проте практично застосування ці спостереження поки що знаходять лише у якості засобу біологічного моніторингу. Екологічне нормування стану атмосферного повітря фактично не реалізоване.

Відповідно до «Санітарних норм і правил», питна вода повинна бути безпечною в радіаційному, епідеміологічному відношеннях, за своїм хімічним складом і повинна мати позитивні органолептичні властивості. Під якістю води розуміють її склад та властивості, що визначають доцільність для певного використання. Якість води визначається за такими показниками:

• санітарний — визначаються мікробіологічні та паразитарні параметри;

• токсикологічний — безпечність хімічного складу води не повинна перевищувати встановлених норм;

• органолептичний — температура, прозорість, колір, запах, смак, жорсткість.

Гранично допустима концентрація домішок у воді водойм господарчого, культурно-побутового призначення (ГДК) — це концентрація шкідливих речовин, яка не повинна впливати безпосередньо або опосередковано на організм людини протягом усього життя та на здоров’я майбутніх поколінь, вона не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

Гранично допустима концентрація у воді водойм, що використовуються для рибної промисловості (ГДК), — концентрація шкідливих речовин, яка не повинна мати шкідливого впливу (безпосередньо або опосередковано) на популяції риб, в першу чергу промислових, або інших водних організмів.

У практичній діяльності можна використовувати різні методи оцінки екологічної якості водних ресурсів. За сукупністю наявних домішок та іншими показниками стану забруднення водного об’єкта застосовують інтегральний показник, який враховує перевищення ГДК.

Для ґрунтів встановлено лише норму, яка визначає допустимий рівень забруднення ґрунтів шкідливими речовинами ріллі. Гранично допустима концентрація у ріллі (ГДК) — це концентрація шкідливих речовин у поверхневому шарі ґрунту, яка не повинна (безпосередньо або опосередковано) впливати на здоров’я людей, а також на здатність ґрунту до самоочищення. Ці норми розроблені для речовин, які можуть мігрувати в атмосфері, ґрунтових водах і негативно впливають на якість сільгосппродукції. Проте існує потреба обґрунтування і встановлення індивідуальних норм ГДК для ґрунтів різної якості і різного типу з урахуванням особливостей міграції та трансформації шкідливих речовин.

Оцінка рівня забруднення хімічними речовинами ґрунту може бути здійснена за показниками коефіцієнта концентрації хімічного елемента та сумарним показником забруднення.

Для контролю за якістю продуктів харчування встановлюються ГДК (залишкова кількість) шкідливих речовин. Це така кількість шкідливої речовини, яка при щоденному вживанні продуктів харчування не викликає захворювань або відхилень у стані здоров’я людини. Санітарно-гігієнічні норми вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування стосуються, перш за все, пестицидів та залишків агрохімікатів, а також вмісту важких металів.

На сьогоднішній день в Україні вперше розроблено і затверджено Державний гігієнічний норматив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини». Державний гігієнічний норматив є обов’язковим для виконання міністерствами, відомствами, керівниками державних, кооперативних, колективних та приватних підприємств, організацій і установ, незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України.

Державний гігієнічний норматив «Перелік речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових та природних факторів, канцерогенних для людини» (далі — Норматив) включає перелік основних хімічних сполук та факторів (хімічної, біологічної, фізичної природи), які здатні викликати у людини утворення злоякісних та доброякісних пухлин. Канцерогенна небезпека конкретних речовин чи факторів пов’язана з умовами дії, такими, як їх рівень, тривалість дії впливу на людину, наявність супутніх сполук тощо, які спроможні модифікувати їх біологічний ефект.

Дотримання Нормативу повинно забезпечити попередження несприятливого впливу цих сполук, процесів і факторів на здоров’я населення. Цей Норматив призначено для органів та установ державного і відомчого нагляду, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища, проектних та конструкторських організацій, адміністрацій та відділів техніки безпеки підприємств, профспілкових та інших державних і громадських організацій незалежно від форм власності. Даний Норматив повинен використовуватись при організації проведення заходів щодо профілактики злоякісних новоутворень, атестації робочих місць, санітарно-гігієнічної паспортизації виробництв, що застосовують або виробляють канцерогенні сполуки та продукти, а також при експертизі професійно обумовленого онкологічного захворювання, при проведенні державної санітарно-гігієнічної експертизи нормативних документів на продукцію, що виробляється чи ввозиться з-за кордону.

Попередження канцерогенної небезпеки дії на людину речовин, продуктів, виробничих процесів, побутових і природних факторів має включати комплекс організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та технологічних заходів на державному, регіональному, галузевому рівнях щодо повного видалення канцерогенних речовин чи факторів з технологічного процесу або максимального зменшення їх рівня. Сприяти цьому має виконання таких вимог: розробка і впровадження заходів щодо повного виключення канцерогенних факторів з метою попередження контакту з ними людини в умовах як виробництва, так і побуту. Пріоритетним тут є заміна канцерогенних не канцерогенними або більш безпечними сполуками.

У тих випадках, коли повного видалення канцерогенних факторів досягти неможливо (з технічних, економічних чи інших причин), обов’язковим є встановлення гранично допустимих концентрацій (доз, рівнів) з урахуванням канцерогенного ефекту і забезпеченням методами кількісного визначення та організацією регулярного контролю за їх вмістом в повітрі виробничої зони, об’єктах навколишнього середовища, промислових виробах, продуктах харчування тощо.

Коло людей, що зазнають впливу канцерогенних факторів на виробництві, та тривалість цього впливу мають бути скорочені максимально. Попередження контакту робітників з канцерогенними факторами досягається застосуванням безперервних, безвідходних технологічних процесів з максимальним ступенем автоматизації та механізації, які забезпечують досягнення гігієнічних нормативів допустимого рівня шкідливих речовин.

Для виробництв, в технології яких має місце застосування канцерогенних сполук або очікується їх утворення, обов’язковим є облік цих сполук.

Кожен працівник, який зазнає впливу канцерогенних речовин на виробництві, має отримувати від власника інформацію про наявність канцерогенних речовин та очікуваний ризик, а також пройти інструктаж щодо можливої їх дії та заходів попередження шкідливого впливу.

Кожен працівник, що має контакт із канцерогенними факторами, повинен проходити медичні огляди у встановленому законом порядку.

У разі транспортування і транзиту речовин і продуктів, що входять до Нормативу, інформація щодо їх канцерогенної небезпеки має бути включена в супровідні документи відповідно до міжнародних вимог.

Екологічному нормуванню підлягає і спеціальне використання природних ресурсів. Так, нормування водоспоживання — це встановлення планового виміру споживання води з урахуванням її якості, розробка та затвердження норм споживання води на одиницю продукції, що планується до випуску (робіт), відповідно до номенклатури, а також контроль за їхнім дотриманням.

Норма водоспоживання — максимальна планова кількість свіжої води потрібної якості, необхідна для виробництва одиниці продукції (здійснення роботи) при певних організаційно-технічних умовах виробництва.

Норматив водоспоживання — по елементні складові частки норми.

Норма водовідведення — максимальна планова кількість стоків встановленої якості, що можуть бути скинуті в природні об’єкти.

Ліміт водоспоживання — розрахункова кількість свіжої води (питної та технічної), що доводиться підприємству у встановленому порядку з урахуванням виробничої програми, норм водоспоживання, заходів з її раціонального використання, сезонності і коефіцієнтів технологічних втрат, потреб інших споживачів.

Ліміт водовідведення — обсяги стічних вод, що доводяться підприємству у встановленому порядку, виходячи з норм водовідведення, з урахуванням екологічного стану водного об’єкта і потреб інших водоспоживачів. 3. Екологічний паспорт.

Для вирішення питань розвитку продуктивних сил галузей народного господарства проводиться інвентаризація шкідливих викидів в атмосферу, скидання неочищених і очищених стічних вод у поверхневі водойми, аналізується проектна документація на генпідрядні об'єкти. Інвентаризація шкідливих впливів, викидів, стоків, твердих побутових відходів (ТПВ) - перший і обов'язковий етап екологічної паспортизації об'єктів. Це означає перехід від розгляду окремих екологічних ситуацій до системного аналізу проблеми в цілому.

Доведення технології будівництва й експлуатації кожного об'єкта до світового рівня дозволить вирішити задачі зниження витрат матеріалів, енергії і трудових витрат, підвищення якості продукції і різко знизити антропогенний вплив виробництва на навколишнє середовище (зменшити викиди забруднюючих речовин у воду й атмосферу, запобігти деструкції ландшафтів, скоротити площу відчужуваних земель і т.д.).

Основою формування комплексної екологічної програми і переходу природоохоронної політики на новий рівень повинно стати введення екологічних паспортів підприємств.

Екологічний паспорт підприємства - це комплексний документ, у якому наведено характеристику взаємовідносин підприємства з природним середовищем. Він включає загальні зведення про виробництво, площу, кількість споживаної енергії, води, повітря, кількість працюючих, використовувану сировину, опис технічних схем виготовлення основних видів продукції, схеми очищення стічних вод і аеровикидів, їхньої характеристики після очищення, дані про тверді та інші відходи, а також зведення про наявність у країні й у світі технологій, що забезпечують досягнення найкращих питомих показників по охороні природи.

Друга частина паспорта містить перелік планованих заходів, спрямованих на зниження навантаження на навколишнє середовище з зазначенням конкретних термінів їхнього виконання, об'ємів витрат, питомих і загальних об'ємів викидів шкідливих речовин до і після впровадження кожного заходу).

Екологічні паспорти допомагають детально й диференційовано проаналізувати причини змін стану довкілля через вплив конкретного підприємства й порівняти його з іншими в світі, які мають кращі природоохоронні показники. Паспорт передбачає оцінку технологій, повноту використання сировини, палива й схем очищення, загальну економічну оцінку збитків і деталізацію її за окремими видами продукції.

При аналізі впливу виробництва на довкілля необхідно звернути увагу на: екологічність продукції, що випускається; вплив на водні ресурси (обсяги використання, обсяги стоків, характер забруднень, концентрації токсикантів, ступінь очищення); вплив на повітряні ресурси (обсяги забору повітря, кількість викидів у атмосферу, типи шкідливих речовин, ступінь очищення тощо); вплив на матеріальні ресурси й відходи виробництва (обсяги утилізації речовин із стічних вод та газів, кількість твердих відходів - утилізованих і таких, що вимагають поховання, ступінь вилучення з сировини основного компонента); вплив на земельні ресурси (вилучені площі землі, обсяг продукції підприємства, віднесений до 1 га землі, співвідношення основних і допоміжних площ підприємства, виробнича площа на одного робітника, площа комунікацій, під'їзних шляхів, каналізації, водопостачання, енергопостачання, площа землі під житлом і культурно-побутовими об'єктами, площа під санітарно-захисною зоною, площа рекультивованих земель).

Зміст природоохоронного паспорта повинен відбивати: перехід від вивчення наслідків (стан навколишнього середовища) до детального диференційованого вивчення причин (ситуації по кожному об'єкту і групах родинних об'єктів); перехід від розгляду загального об'єму викидів до питомих показників, віднесених до одиниці виробленої продукції, яка порівнюється з найкращими світовими показниками.

В Україні по багатьох шкідливих викидах норми гранично допустимих концентрацій (ГДК) більш жорсткі, чим в інших країнах. Але, на жаль, домогтися виконання цих норм можна не тільки за допомогою удосконалювання технології виробництва й очищення викидів, але і більш простим шляхом, наприклад розбавляючи стоки чистою водою до потрібних значень концентрації забруднюючих речовин.

При переході до питомих показників вимоги, запропоновані до екологічної чистоти виробничих процесів, набувають нового кількісного змісту.

Основні параметри, що характеризують стан навколишнього середовища й обмежують його забруднення відходами виробництва, - це гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин (ГДК) у повітрі робочої зони, атмосферному повітрі, поверхневих водах навколишніх водойм і ґрунтах. Приводити всі діючі норми ГДК нема рації, тому що вони є в спеціальній довідковій літературі по охороні навколишнього середовища.

Переліки ГДК постійно розширюються, що зв'язано з появою нових технологій, матеріалів, а також із новими даними медико-біологічних досліджень, що розкривають невідомі шкідливі впливи на живі організми речовин, які раніше вважалися нешкідливими. У ґрунтах навколишньої зони, де паспортизуються об'єкти, повинні контролюватися ті ж шкідливі речовини, що визначаються у викидах і скидах, тому що вони потрапляють у ґрунти і підґрунтя, а через них у рослини і тварини, осідаючи з атмосфери з осадами і з водойм, у які надходять після очищення стічні води.

Контроль вмісту шкідливих речовин у викидах в атмосферу, стоках у поверхневі водойми або на рельєф, а також тих, що потрапляють на ґрунт у вигляді осаду, інфільтрату, у твердих відходах виробничої діяльності і побутових - це функція служб екологічного контролю. Однак для заповнення й оформлення екологічного паспорта цього недостатньо. Необхідно врахувати фонові характеристики навколишнього середовища, кліматичні чинники, «позаштатні» ситуації і за допомогою розрахунків зіставити всі ці чинники й оцінити сумарні впливи на навколишнє середовище.