127

ВСТУП

Курс «Екологія» призначений для студентів спеціальності 5.03050801 «Фінанси і кредит». Він передбачає: засвоєння основних закономірностей взаємодії людини, суспільства і природи; ознайомлення з особливостями впливу антропогенних факторів на при­родне середовище; вивчення проблем, пов’язаних зі станом, охороною та раціональним використанням природних ресурсів; управління процесом природокористування.

Метою курсу є набуття студентами знань із різноманітних проблем у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища, зокрема формування у студентів навичок аналізу і визначення економічної ефективності впровадження природоохоронних заходів та оцінки економічних збитків, що їх завдає народному господарству забруднення окремих компонентів природи.

Значна увага має бути приділена регіональним особливостям впливу науково-технічного прогресу на природне середовище, засвоєнню специфіки економічного обґрунтування природоохоронних заходів з різних галузей народного господарства.

Методологія вивчення дисципліни повинна виходити з принципу єдності комплексу еколого-економічних знань, який охоплює розвиток у студентів екологічної свідомості, впровадження екологічного мислення для вирішення наукових і практичних завдань народного господарства.

Вивчення дисципліни «Екологія» є необхідною умовою фундаментальної підготовки економіста.

Даний посібник розроблений для студентів 1-го курсу денного відділення, як допоміжний матеріал для самостійного опрацювання тем з дисципліни. Після кожної теми студенти повинні відповісти на завдання для перевірки знань або виконати навчальні завдання.

ЗМІСТ

Стор.

Тема 1. Наукові засади раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища………………………………………………………….

Тема 2. Основні терміни, поняття та закони екології…..

Тема 3. Природні фактори глобального впливу на біосферу……………

Тема 4. Розвиток продуктивних сил та антропогенний вплив на довкілля…

Тема 5. Еколого-економічні проблеми використання природних ресурсів…

Тема 6. Господарський механізм управління природокористуванням …..

Тема 7. Екологічні проблеми, їх класифікація. Сучасні глобальні екологічні проблеми……………………………………………………………………….

Тема 8. Шляхи вирішення екологічних проблем людства……………………

Тема 9. Екологічні проблеми використання атомної енергії………………

Тема 10. Правове регулювання охорони природного середовища…………

Тема 11. Класифікація природно-заповідних територій………....................

Тема 12. Природоохоронна діяльність на території України………………

Тема 13. Правовий захист природного середовища……...

Тема 14. Стан навколишнього середовища та природоохоронні території України………………………………………………………….

Тема 15. Екологічний моніторинг. Система екологічної інформації……

Тема 16. Економічні методи управління природокористуванням і охороною природного середовища………………………………….

Тема 17. Економічна та соціальна ефективність здійснення природоохоронних заходів та природозахисних заходів ……………………………………………..

Тема 18. Організація раціонального природокористування та охорони природного середовища………………………………………….

Тема 19. Екологічна експертиза. Економічні механізми природокористування……………………………………………………………

Тема 20. Транспортне навантаження населених пунктів…………………………

Тема 21. Принципи раціонального природокористування. Стандарти і нормативи якості навколишнього середовища………………...

Тема 22. Духовна криза людства як основний фактор екологічної кризи………

Тема 23. Очищення води, робота насосно-фільтрувальної станції міста………

Тема 24. Державне управління в галузі природокористування……………

Перелік літератури……………………………………………………………..

Тема 1: Наукові засади раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища

1. Поняття про середовище існування.

Середовище – одне з основних екологічних понять. Воно охоплює весь комплекс природних тіл та явищ, з якими організм перебуває в безпосередніх чи непрямих взаємозв’язках. Широко вживаними є поняття природне та навколишнє середовища.

Природне середовище — вся сукупність природних та змінених діяльністю людини факторів живої і неживої при­роди, які можуть проявляти вплив на організм. Усі сили та явища природи, походження яких не пов'язане із життєдіяль­ністю сучасних організмів, становлять абіотичне середовище. Ті самі явища та сили природи, які своїм походженням зобов'я­зані життєдіяльності нині наявних організмів, відносять до середовища біотичного.

Під навколишнім середовищем розуміють сукупність зовнішніх умов живої та неживої природи, при яких існує організм і які прямо чи опосередковано впливають на стан, розвиток та розмноження як окремих організмів, так і популя­цій. Розрізняють наземне, прісноводне, морське, підземне та повітряне середовища, які значно відрізняються за специфі­кою умов.

Існує також більш конкретне поняття середовища як без­посереднього

оточення організмів — середовище існування. Середовище існування — це сукупність умов, у яких мешка­ють певні особини, популяції, угруповання організмів. Воно охоплює сукупність абіотичних та біотичних факторів окре­мого організму чи їх угруповань в цілому, тобто все те, серед чого вони живуть. Живі організми нашої планети населяють чотири основні середовища існування: водне, наземно-пові­тряне, ґрунти, а також: організми інших істот. Постійний взає­мозв'язок між: живими істотами і навколишнім середовищем, обмін речовиною та взаємоперетворення енергії, пристосу­вання організмів до мінливих умов існування є невід'ємними умовами існування життя на Землі.

2. Екологічні фактори та їх класифікація. Усі екологічні фак­тори прийнято класифікувати (розподіляти) на такі основні групи: абіотичні, біотичні та антропічні. Абіотичні (абіо­генні) фактори — це фізико-хімічні фактори неживої природи. Біотичні, або біогенні, фактори — це прямий чи опосередко­ваний вплив живих організмів як один на одного, так і на довкілля. Антропічні (антропогенні) фактори в останні роки виділяють у самостійну групу факторів серед біотичних, у зв'язку з їхнім великим значенням. Це фактори прямого або опосередкованого впливу людини та її господарської діяль­ності на живі організми та середовище.

До абіотичних факторів належать усі елементи неживої природи, що діють на живий організм. Види абіотичних факторів подано у табл. 1.

Таблиця 1.

Основні види абіотичних факторів

Кліматичні або атмосферні	Едафічні (ґрунтові фактори)	Орографічні	Гідрологічні (фактори водного середовища)
сонячна радіація; температура; вологість повітря та опади; газовий склад по­вітря; атмосферний тиск та течії повітря; атмо­сферна електрика	структура ґрунту; механічний склад ґрунту; вологість; со­лоність ґрунту; кислотність ґрунту (показ­ник рН)	факт ори рельєфу	освітленість; температура; со­лоність; газовий режим; тиск

Сукупність факторів органічного світу, що впливають на організми прямо та опосередковано, називають біотичними факторами.

3. Основи вчення про біосферу як глобальну екосистему. Планета Земля унікальна. На ній серед інших планет Соняч­ної системи в тонкому шарі, де взаємодіють вода (гідросфера), земля (літосфера) і повітря (атмосфера), мешкають живі організ­ми. Цей шар називається біосферою (від грец. — життя, — куля).

В перше термін "біосфера" зустрічається в роботах найвидатнішого французького натураліста і мислителя Жана Батіста Ламар­ка (1744—1829), що вивчав ботаніку, зоологію і геологію. У його наукових працях термін "біосфера" позначав область життя і впливу живих організмів на процеси, що відбуваються на Землі. Проте диференціація наук про природу, яка відбувалася швидки­ми темпами у XVIII ст., привела до того, що на довгі роки було забуто про дослідження важливих для наук про природу процесів взаємодії співтовариств живих організмів і неживих оболонок Землі. Жива речовина — сукупність всіх організмів, що населя­ють Землю.

Біосфера (за В.І. Вернадським) — область планети, в якій існує або коли-небудь існувало життя і яка постійно піддається або піддавалася дії живих організмів.

Поняття біосфери як сфери існування живих істот або сфери, зайнятої життям, запропонував у 1875 р. австрійський вчений Е. Зюсс (1831—1914). Заслуга створення цілісного вчення про біосферу належить В.І. Вернадському, основи вчення якого ви­словлені в книзі "Біосфера" (1926).

Погляди видатного вченого про провідну роль живої речовини в утворенні сучасного хімічного складу атмосфери, гідросфери і частини літосфери отримали різностороннє підтвердження.

Біосфера є єдиним місцем існування людини та інших живих організмів. З побудов В.І. Вернадського та інших учених випли­ває закон незамінності біосфери.

За цим законом, кінцеве завдання охорони природи — це збе­реження біосфери як єдиного місця існування людського суспіль­ства. Сучасні філософські концепції зводяться до того, що процес взаємодії суспільства і біосфери має бути керованим і не повинен призвести до деградації біосфери як середовища існування суспіль­ства. На відміну від біогенезу цей етап еволюції біосфери розгля­дають як етап розумного розвитку, тобто ноогенезу.

Біосфера — це геологічна земна оболонка, яка не тільки охоп­лена життям, а й структурно ним організована. При цьому біо­сфера як планетна система входить у більшу надсистему Землі, якій властива єдність взаємодії земних і космічних процесів.

Сучасна біосфера разом із живою речовиною включає повністю гідросферу, верхню частину літосфери і нижню частину атмосфери.

4. Основні властивості біосфери. Все живе в біосфері утворює живу речовину. Живі організми відіграють дуже важливу роль у геологічних процесах, які формують Землю Хімічним склад сучасних атмосфери та гідросфери зумовлений життєдіяльністю організмів. Велике значення мають організми також для формування літосфери - більшість порід, і не лише осадових, а й таких, як граніти, так чи Інакше пов'язані своїм походженням з біосферою. Мінеральна інертна речовина переробляється живими організмами, перетворюється в якісно нову. Живі організми не лише пристосовуються до умов зовнішнього середовища, а и активно їх змінюють. Таким чином, жива та нежива речовини на Землі становлять гармонійне ціле.

"Можна без перебільшення твердити, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети, біосфери, цілком перебуває під впливом життя, тобто визначається живими організмами. Незаперечне енергія, що надає біосфері її звичайного вигляду, має космічне походження, її випромінює Сонце у формі променистої енергії. Але саме живі організми, тобто сукупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію у земну, хімічну, і формують нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми, які своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, триваючою сотні мільйонів років безперервною зміною поколінь, породжують одне з найграндіозніших планетарних явищ, що не існує ніде, крім біосфери".

Одним з виявів біологічної активності організмів є швидкість їх розмноження. Одноклітинна водорість діатомея теоретично здатна за вісім днів утворити масу живої матерії, що дорівнює земній, а протягом наступного дня подвоїти її.

Згідно з сучасними оцінками, суха маса живої речовини на Землі становить 2-3 трильйони тонн. Це порівняно з основними сферами Землі дуже мала величина. Жива речовина відрізняється від неживої надзвичайно високою активністю, зокрема, дуже швидким кругообігом речовин. Вся жива речовина біосфери оновлюється в середньому за вісім років. Життєдіяльність тварин, рослин і мікроорганізмів супроводжується безперервним обміном речовин між організмами та середовищем, внаслідок чого всі хімічні елементи земної кори, атмосфери й гідросфери багаторазово входять до складу тих чи інших організмів.

Живі організми відіграють величезну роль в акумуляції сонячної енергії. Наприклад, поклади кам'яного вугілля - це не що інше, як сонячна енергія, накопичена зеленими рослинами минулих геологічних епох. Так само можна визначити й природу багатьох мінералів, зокрема вуглекислого кальцію, який утворює величезні маси вапняків і майже на 100 % має біогенне походження. Важливу роль живі організми відіграють у накопиченні багатьох металів, таких, як залізо, мідь, марганець. Велике значення для біосфери й господарської діяльності людини має кругообіг азоту, сірки, фосфору та інших елементів.

Жива речовина значно прискорила й змінила кругообіги у біосфері різних речовин - води, кисню, азоту, вуглекислого газу тощо.