1. Моренні озера, що утворилися в результаті діяльності льодовиків. Після відступу (танення) льодовика на його місці залишався весь матеріал, який він приносив з собою (глина, пісок, щебінь, крупні уламки гірських порід і т. інш.). Велике скупчення цього матеріалу (звані морени) в одних місцях і незначне в інших утворює моренні озера.

2. Карстові озера виникають в результаті заповнення водою карстових отворів (воронок) , що утворилися в результаті хімічної (розтворюючою) діяльності підземних і поверхневих вод.

3. Термокарстові озера являються своєрідним різновидом попередніх, що виникли при заповненні водою заглиблень земної поверхні, утворених в областях розвитку вічної мерзлоти внаслідок танення підземних вод та лінз льоду.

4. Карові озера – заповнені водою западини, які утворилися внаслідок механічної дії льодовика та морозного вивітрювання.

5. Дефляційні озера розташовуються в котловинах, що утворилися внаслідок процесу видування і в пониженнях між барханами та дюнами.

6. Велика група котловинних озер виникла в результаті вулканічних і тектонічних процесів.

7. До змішаних озер відносяться такі, що утворилися внаслідок сукупності дії на земну поверхню різних факторів.

7. 3. Морфометиричні характеристики озер

Частина котловини, заповнена водою до висоти максимального підняття рівня, називається озерним ложем або озерною чашею. В озерній котловині розрізняють берегову глибину області. Перша з них включає в себе: береговий схил, побережжя (літораль) і берегову обмілину (сублітораль). Вона простягається до тих глибин, де ще простежується вплив хвиль на дно водойм.

Побережжя розміщується від зони заполіскування хвиль до глибини проникнення рослин або променів світла, а берегова обмілина – від нижньої межі побережжя до глибин, на яких згасає дія хвиль на дно водойм. Дно чаші озера нижче берегової лінії носить назву профундаль.

Числові характеристики, що дають уявлення про горизонтальний та вертикальний перетин озерної котловини називають морфометричними характеристиками озера. До них відносять площу дзеркала, довжину, ширину, глибину, об’єм та ступінь розвитку берегової лінії, а також розміри великої та малої вісі озера.

Площа дзеркала озера може обчислюватися подвійно: або разом з островами, або лише як площа водної поверхні. Довжина озера – це найкоротша віддаль між двома найбільш віддаленими точками. Ця лінія може бути прямою у випадку порівняно простих обрисів озера, і складатися із окремих відрізків для звивистого озера.

При визначенні ширини озера розрізняють найбільшу ширину, що визначається як найбільший поперечник (перпендикуляр) до лінії довжини озера, і середню ширину, що визначається відношенням площі дзеркала ω км² до його довжини L, км:

(49)

Велика вісь озера – це лінія між найбільш віддаленими між собою точками його контуру. Вона завжди проводиться як пряма, незалежно від звивистості озера. Мала вісь – це лінія проведена перпендикулярно до великої осі в місці найбільшою ширини озера.

Об’єм води в озері може бути обчислений за формулою:

, (50)

де ω_i - площі обмежені відповідними ізобатами;

h₂ - віддаль між ізобатами.

Середня глибина озера дорівнює відношенню об’єму води в озері до площі дзеркала:

. (51)

Ступінь розвитку берегові лінії озера оцінюється коефіцієнтом звивистості, який обчислюється за формулою:

(52)

де L - довжина берегової лінії;

ω - площа озера.

Середній похил схилів обчислюється за формулою:

, (53)

де L - довжина берегової лінії;

l_i - довжина окремих ізобат;

n - число ізобат;

h_max - максимальна глибина озера;

ω - площа дзеркала озера.

В водосховищі виділяють такі характерні об’єми та рівні (рис. 9).

Рис. 9. Повздовжній профіль водосховища

Найнижчій рівень до якого може бути спрацьоване водосховище називають рівнем мертвого об’єму (РМО). Нижче від цього рівня розташований мертвий об’єм водосховища V_MO. Основне призначення мертвого об’єму полягає в акумуляції водосховища та підтримання санітарно - технічних умов. Крім того, він повинен задовольняти і спеціальним вимогам в залежності від призначення водосховища (підтримання судноплавних глибин, підтримання нормальної роботи турбін на ГЄС тощо).

Над мертвим об’ємом лежить корисний об’єм W_P, який призначається для акумуляції стоку з подальшим його використання. Цей об’єм має забезпечити корисне споживання і неминучі втрати води із водосховища на випарування та фільтрацію. Тому його називають ще робочим об’ємом. Робочий і мертвий об’єм разом складають повний об’єм водосховища. Рівень , що відповідає цьому об’єму називається нормальним підпірним рівнем НПР. Крім того, над НПР має місце об’єм форсування W_ф, який призначений для пропуску паводків та повеней. Цьому об’єм відповідає рівень форсування РФ.

Із характеристик водосховища основними являються топографічні (морфометричні) характеристики (рис. 10). Це графіки, що виражають залежність площі дзеркала ω, об’єму води V та середньої глибини водосховища від рівня води. Елементарний об’єм між відмітками рівнем знаходиться за співвідношенням:

, (54)

або

. (55)

Тут Δh - різниця відміток.

Об’єм водосховища V до якої-небудь відмітки визначають складенням елементарних об’ємів. Середню глибину за відношенням об’єму водосховища до площі водного дзеркала. Площу мілководій (літораль) глибиною h 1,5 + 2,0 м нижче.