Завдання для самоперевірки

1. Дайте визначення релігієзнавства як галузі гуманітарних знань.

2. Які методи використовує релігієзнавство для вирішення пізнавальних проблем.

3. Схарактеризуйте принципи, на які спирається релігієзнавство як наука.

Література

Черній А. М. Релігієзнавство. - Київ , 2003 .

ТЕМА: Локальні релігії. Світові релігії.

1. Основи християнського віровчення.

Назва релігії зумовлена вірою в Ісуса Христа - боголюдину, яка зв'язала єдиним - "Новим завітом" - людину і Бога - Творця світу. За переказами "Євангелій" ("Блага звістка"), Ісус Христос був реальною історичною постаттю: це був іудейський проповідник, що прийшов у світ задля здійснення місії спасіння всіх людей. При керуванні провінцією Іудея з боку римського полководця Понтія Пілата він був розіпнутий на хресті через звинувачення у претензії на звання "царя іудейського". Але, за переказами, на третій день він воскрес та знісся на небеса. Питання про історичну реальність постаті Христа лишається одним із важливих для істориків, проте для філософського осмислення релігії це вже не є найперше питання, оскільки ніхто не може заперечити колосальний вплив християнства та образу Христа на культуру та історію людства.

Християнство базується на священному канонічному джерелі - Біблії (Святе Письмо), в якому викладені його найперші непорушні положення (догмати). В Біблії (з давньогрецької - книга) для християн найперше значення має її друга частина - Новий завіт, в якому йдеться про життя Ісуса Христа, про заснування християнської церкви та її найперші настанови віруючим. Перша частина Біблії носить назву "Старий завіт"; в ній вміщені давні іудейські тексти - П'ятикнижжя Мойсеєве, книги Царств та пророків.

Потреба в поєднанні книг Нового завіту із текстами Старого завіту була зумовлена кількома важливими причинами:

1. християни вважали себе прямими наступниками найперших божественних одкровень та пророцтв, а не якоюсь новоявленою сектою:

2. в книгах Нового завіту не розповідалось про певні важливі речі - творення світу, розвиток людської історії, стан світобудови; все це християни брали із Старого завіту;

3. тексти Старого завіту пронизані численними пророцтвами щодо "месії" - рятівника світу, якого Бог - Творець світу спрямує до людей з метою вивести їх на праведний шлях життя. Тому Христос для християн поставав водночас певною іпостассю (особою) Бога - Отця, "Сіллю Землі", тобто найпершою істиною буття людини та світу, та Спасителем, покликаним вивести людство на шляхи нового ставлення до себе і до світу.

Християнство органічно пронизане історичним світовідчуттям: для нього час та рух історії постає необхідною формою зв'язку людини з Богом. Тому в історії світу та людства спеціально виділяється кілька вирішальних подій:

- утворення світу і людини, яке було актом благодаті та любові, бо Бог, як Абсолют всіх абсолютів та повна досконалість не потребує ні світа, ні творіння, він робить це наслідок надлишку любові;

- гріхопадіння - внаслідок того, що Бог створив людину "за своїм образом та подобою", остання не є ні лялькою для гри, ні безвольною істотою, а, навпаки, - істотою, наділеною волею, свободою вибору.

Проте природна обмеженість людини спричинила те, що її вибір був зроблений неправильно: людина віддалася не непорушній єдності з Богом, а тілесним втіхам та зацікавленням. Тому замість дарованого безсмертя вона постала смертною, обмеженою в діях, просторі й часі. З цього, власне, і починається історія людства як напружена боротьба між силами, що тягнуть людину в бік гріха, частковості, тілесного, та силами блага, вічності, духовності.

- пришестя Ісуса Христа. Він приходить у світ тоді, коли людство остаточно плуталося в своїх намірах і справах і було неспроможне саме вирішити свої найперші життєві завдання. Дуже важливим є те, що Бог - Отець згідний віддати свого Сина на людське катування задля того лише, щоби продемонструвати, з одного боку, безмежність своєї любові до людей, а, з іншого боку, - першість духу над всім матеріально-тілесним. Все життя Христа є нічим іншим, як демонстрацією цих божественних намірів, тому для християн найпершим життєвим завданням стає наслідування Христа.

- друге пришестя Ісуса Христа, коли відбудеться воскресіння всіх померлих та останній - Страшний суд над ними. Тоді кожна людина отримає те, що вона заслужила своїм життям: праведні люди набудуть вічного блаженства в Раю, а грішники будуть вічно страждати в Пеклі.

Всю історію християнство ділить на дві великі епохи:

1. епоха Закону - це епоха, що описана в Старому завіті, епоха, коли Бог давав людям закони, вимагав їх дотримання та карав за відхилення від них; в цю епоху людство було ще духовно незрілим, а тому найвагомішими для нього були аргументи сили, зовнішнього впливу;

2. епоха благодаті - ця епоха відкривається пришестям Христа: тепер Христос вказує взірець життя, а кожна людина через віру та прилучення до Христа повинна сама в глибині свого серця здійснити вибір між гріхом та праведним життям. Тут людина постає вже зрілою, здатною до самопізнання, самоосмислення та осмислення свого всесвітнього життєвого завдання. Нагадаємо, що твір Київського митрополита Ілларіона "Слово про закон та Благодать" (XI ст.) користувався великою пошаною в Київській Русі.

Дуже важливою рисою християнства постає те, що"" "Бог:

1. осмислюється тут не в якості якоїсь абстрактної світової"" сили, а в якості живої особистості: це персона, іпостась, живе лице;

2. постає як Трійця; догмат про троїчність Бога є одним із головних в християнстві, і це тому, що Христос тут визначається не як "друга", але як "перша особа".

Отже, головна ідея християнства - історична есхатологія, в якій провідне місце займають стосунки людини із Богом. Приймаючи і несучи свій хрест, людина може перемогти зло в собі і навколо себе.