2. Сутність альтернативних концепцій діалектики.

Альтернативними концепціями діалектики є:

- метафізика

- негативна діалектика

- софістика

- еклектика

- догматизм

- релятивізм.

Термін "метафізика" дослівно означає "після фізики".

Метафізика - це умоглядне вчення про найзагальніші види буття – світ, Бога і душу .Вона намагається побудувати однозначну, статичну, умоглядну картину світу, дати завершену і незмінну картину світу , що з точки зору діалектики є недостатнім .

Негативна діалектика - це концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сутнього, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення.

Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на змішуванні суттєвого з несуттєвим , на хибних доведеннях (софізмах), на використанні різних значень слова .

Еклектика - це алогічна концепція, що ґрунтується на свавільному виборі координат , на випадковому поєднанні різних сторін речей, на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей.

Догматизм - антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду проблем без урахування обставин місця і часу. Це визначальна особливість консервативного мислення, яка відображає закостенілість людської думки, нездатність до саморуху.

Релятивізм - підхід, який абсолютизує мінливість, суб'єктивність істини.

Завдання для самоперевірки

1. Визначить основні етапи розвитку діалектики та їх основні риси.

2. Назвіть основні альтернативні концепції діалектики.

3. Доведіть, що зазначені концепції є альтернативними по відношенню до діалектики.

Література

1. Волчек Є. 3. Філософія: навчальний посібник. - Мінськ, 1998.

2. Філософія :Навчальний посібник / За ред. Надольного І.Ф. –Київ, 1997.

ТЕМА: Основний зміст пізнавальної діяльності.

1. Сутність сенсуалізму, раціоналізму та практицизму.

Сенсуалізм - це напрям теорії пізнання , згідно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання .Представниками сенсуалізму були Локк, Берклі, Мах та інш.

Раціоналізм - філософський напрям , який визнає центральну роль розуму, мислення в пізнавальному процесі. .Яскравим представником раціоналізму був Р.Декарт .

Практицизм визнає істинними лише ті знання, які підтверджені практичною діяльністю.

Завдання для самоперевірки

1. Які джерела пізнання виділяють в пізнавальному процесі?

2. В чому полягає відмінність між сенсуалізмом, раціоналізмом і практицизмом?

3. Назвіть прихильників зазначених методів пізнання в історії філософії.

Література

1 Волчек Є. 3. Філософія: навчальний посібник. - Мінськ, 1998.

2 Філософія :Навчальний посібник / За ред. Надольного І.Ф. - Київ ,1997.

3 Щерба С. П. Філософія: короткий виклад. - Київ , 2003.

ТЕМА: Форми і методи наукового пізнання.

1. Специфіка та основні принципи наукового пізнання

2. Емпіричний рівень та його методи.

3. Теоретичний рівень та його методи

1. Специфіка та основні принципи наукового пізнання

Наука – це спеціально створена галузь народного господарства, що включає різноманітні експериментально-виробничі підприємства, системи інформаційно-пошукового забезпечення та поширення наукових здобутків у різних галузях народного господарства. Основна мета науки – забезпечувати суспільство істинними знаннями й новими надійними зразками техніки, технології виробництва і праці.

Наука ХІХ ст. вивчала переважно об’єкти, що піддаються чуттєво-наочному спогляданню. Наука ХХ ст. також досліджує такі об’єкти, а крім них, що і такі, що не піддаються якимсь певним чуттєвим сприйняттям. Людські органи чуття не можуть сприймати інфра- та ультразвук, не можуть уявити об’єкти, що рухаються з швидкістю світла, а тим більше з швидкістю, що перевищує швидкість світла. Світ, як об’єкт наукового пізнання, таким чином, значно ускладнився, а кожен новий крок по дорозі істинного знання вимагає великих капіталовкладень і затрат людської праці.

Сучасність, внаслідок зміни характеру об’єкта дослідження, висуває нові вимоги до знарядь пізнання, від надійності яких часто залежить успіх дослідження. Загалом наука використовує багато різних методів, але найважливішими є спостереження, моделювання, експеримент, аналіз, синтез, індукція, дедукція, логічний та інші методи.

Наука – це система дослідницької діяльності суспільства, направлена на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення.

З часу виникнення науки і до XVII ст.. основною метою науково діяльності в соціальному плані була розробка загального уявлення про світ та місце людини в ньому. Зрозуміло, що пріоритет в системі науки цього періоду був у філософії як світоглядній дисципліні. Зміна основної орієнтації науки стимулювалось промисловою революцією, виникненням машинного виробництва. Наука стала фактором виробничого процесу, який, в свою чергу, був і сферою застосування науки. Але в середині ХХ ст. в науці почали з’являтися процеси, що свідчили про кризу росту науки, про її перехід в нову якість. Зараз можна казати про зміну основної орієнтації науки. Вона все більше починає орієнтуватись не тільки на удосконалення науки, але й на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу особистості.

Найважливішою особливістю науки як пізнавальної діяльності – є те ., що наукове пізнання постає як усвідомлене та свідомо організоване, тобто знання про те, як продукувати, нагромаджувати та поліпшувати знання це стає можливим за допомогою методу, як генетичного складника науки.

За Р.Декартом, науковий метод - це порядок і послідовність пізнавальних дій, що їх свідомо обґрунтовують та цілеспрямовано застосовують.