Література

1. Волчек Є. 3. Філософія: навчальний посібник. - Мінськ, 1998.

2. Філософія :Навчальний посібник / За ред. Надольного І.Ф. - Київ, 1997.

3. Щерба С. П. Філософія: короткий виклад. - Київ , 2003.

ТЕМА: Філософське вчення про розвиток. Закони діалектики

1.Історичні етапи розвитку діалектики.

2.Сутність альтернативних концепцій діалектики.

1.Історичні етапи розвитку діалектики.

У своєму джерелі діалектика означала мистецтво ведення бесіди. Бесіди, у якій є той, хто питає і слухає, так само як і той, хто відповідає. Питаючий повинний поставити осмислені запитання, той, хто слухає, повинний зрозуміти питання і постаратися дати на нього відповідь. Як пише Э. Ильєнков, "мистецтво думати починається з уміння задавати питання". Зміст запитування в тому, щоб розкрити запитуване в його проблематичності.

Діалектика є мистецтво запитання як методу пошуку істини. Тому той, хто вміє запитувати, повинний направляти бесіду всередину проблеми, не відхиляючи убік, і на аргументи висувати контраргументи. Мистецтво запитання є мистецтвом мислення в його справжній свободі, у його відкритості істині.

Діалектика мислення безпосередньо зв'язана з зіткненням двох протилежних суджень, із протиріччям. Діалектика є пошук істини у вільному предметному і мовному просторі думки, у якому постійно зіштовхуються мова і проти-мова. Така діалектика Сократа і Платона.

У середньовіччя діалектичне мистецтво виявляє себе в тих численних філософських диспутах, у яких було прийнято приводити не тільки всі "за" і "проти", перш ніж висловиш свій погляд на предмет суперечки, але і із серйозністю розвивати всі аргументи взагалі, як би оцінюючи їхню вагу й обґрунтованість.

У Новий час своєрідний варіант діалектики розвиває в рамках свого навчання про монадологію Лейбниц. Але особливої уваги заслуговують пошуки Канта. Мова йде в першу чергу про знамениті кантовскі "антиномії", Його ідеї були підхоплені і розвиті Гегелем. У фактах суперечливості пізнання Гегель побачив не тільки суб'єктивний момент, але і вказівку на внутрішнє протиріччя самої дійсності. У руслі цих міркуванні поступово сформувався діалектичний метод Гегеля. Філософ думав, що треба відрізняти від наших розумових утворень, що існують лише в людській голові, так звані '' об'єктивні поняття", що мають надособистісну природу. Таке поняття, будучи тотожним із самою сутністю речей, містить у собі внутрішнє протиріччя, тобто в зміст його входить як те, що виражається тезою, так і те, що виглядає як антитеза. Протилежність тези й антитези веде до їх злиття в нову якість, до синтезу. Такий саморозвиток понять є одночасно і розвиток дійсності. Логіка збігається з діалектикою. Розвиток циклічний, кожен цикл має як би три ступеня: твердження (теза), заперечення цього твердження (антитеза), заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез).

. Ще одне нововведення гегелівської діалектики — ідея синтезу протилежних визначень, у результаті якого виникає нове поняття, новий зміст, нова, більш багата по своєму змісту реалія. Протилежності зіштовхуються, а потім переборюються у вищому синтезі.

- Серйозним спадкоємцем гегелівської діалектики прийнято вважати К. Маркса.. Відштовхуючи від гегелівської спадщини, Маркс почав колосальні зусилля по розробці свого власного діалектичного методу.

Однак, як і всякий класик, Маркс у своєму методі виявився неповторний. Якщо розглядати діалектику не тільки як метод мислення, але і як концепцію світобудови, то можна помітити, що та її форма, що йде від Геракліта і Гегеля, ґрунтувалася на категоріальній опозиції мінливості і сталості розглянутих як головні характеристики світу.

У марксистській філософії вкоренилася традиція (слідом за Гегелем) називати метафізикою ту концепцію, що за вихідне берет момент стабільності, а ту концепцію, що відштовхується від моменту плинності, називати діалектикою. У XIX ст. частково Гегель, а головним чином, Маркс і Энгельс розглядають "весь природний, історичний і духовний світ у виді процесу, тобто в безперервному русі, зміні, перетворенні і розвитку"

Сьогодні — у переддень третього тисячоліття — багато філософів як і раніше переконані в тому, що діалектика і матеріалістичне розуміння історії — два найважливіших досягнення філософської думки XIX століття. Ці два результати в якості єдиного концептуально скріпленого цілого крок за кроком виростають у культурному контексті століття в деякі універсальні основи як світоглядного, так і методологічного порядку.

Зробивши ядром діалектики саме концепцію розвитку, учені минулого століття дали свою відповідь на ті світоглядні і методологічні питання, що були поставлені самою логікою історії в соціальній, культурній і науковій областях. У марксизмі ця концепція одержала своє вираження, перетворившись у. вчення "про розвиток у його найбільш повному, глибокому і вільному від однобічності вигляді".. На базі цього вчення був розроблений діалектичний метод мислення як сукупність основних регулятивів і принципів підходу до пізнання систем, що розвиваються. Марксистська діалектика являла собою систему принципів, законів і категорій. До числа законів діалектики традиційно відносилися: закон єдності і боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення.