Розділ 11. Олігополія: моделі стратегічної взаємодії

Припущення ринку олігополії

▪ на ринку діє декілька фірм (як правило, від двох до десяти);

▪ фірми виробляють однорідну (гомогенну) або диференційовану (гетерогенну) продукцію;

▪ мета олігополії – максимізація власного прибутку;

▪ вхід на ринок ускладнений вхідними бар’єрами;

▪ відсутні транзакційні витрати (витрати на пошук і придбання інформації);

▪ дії фірм – стратегічні, тобто стратегія кожної фірми залежить від стратегій її конкурентів.

Зауваження. На відміну від ринку досконалої конкуренції і монополії, фірми мають враховувати стратегії своїх конкурентів при діяльності на ринку олігополії.

Олігополія

(від грец. oligos – малочисельний і poleo - продаю)

● тип ринку з малою кількістю великих постачальників і великою кількістю дрібних споживачів;

● ринкова структура, де панує декілька компаній-виробників або постачальників на ринку товарів чи послуг, вхід на який для нових фірм ускладнений бар’єрами.

Зауваження. Бар’єри олігополії аналогічні монопольним (п.10.1).

Позначення для моделей олігополії

1) випуск -ї фірми на ринку олігополії - , ;

2) функція оберненого попиту на однорідну продукцію олігополії: , де - галузевий обсяг випуску.

Моделі олігополістичного ціноутворення

І. Квазіконкурентна модель:

(рис. 11.1)

● припускає з боку всіх фірм поведінку пристосування до ціни, яка вважається фіксованою: , , тобто зі зміною обсягу продаж одного з олігополістів ціна товару не змінюється: ;

● кожна фірма вважає, що її рішення не впливатимуть на ринкову ціну (фірма не має ринкової влади):

, .

Необхідна умова максимуму функції:

, оскільки , то - умова квазіконкурентної рівноваги, .

Достатня умова максимуму функції: .

Висновок щодо моделі І

у даній моделі олігополістичний ринок досягне короткострокової ринкової рівноваги у т. С (рис. 11.1).

ІІ. Картельна модель:

(рис. 11.1)

● всі фірми домовляються щодо вибору галузевого обсягу випуску і ціни;

● група фірм визнає, що вони можуть впливати на ціну і мають скоординувати свої дії таким чином, щоб досягти максимального загального прибутку, у цьому випадку картель діє як монополія й обирає обсяг випуску , так, щоб максимізувати галузевий прибуток:

.

Необхідна умова максимуму функції:

або ,

де , тому , - умова максимізації прибутку картелем.

Достатня умова максимуму функції: матриця має бути від’ємно визначеною , тобто знаки її кутових мінорів мають починатися з від’ємного, а потім – чергуватися з додатного на від’ємний.

Висновок щодо моделі ІІ

у точці максимізації прибутку гранична виручка має дорівнювати граничним витратам кожної фірми з картелю. Якщо ці граничні витрати рівні і постійні для всіх фірм, то випуск картелю буде задаватися т. М на рис. 11.1

ІІІ. Модель Курно:

(розробник – фр. економіст О.Курно, 1838 р.)

(рис. 11.1)

● фірма вважає, що випуск фірми є фіксованим: , .

Припущення моделі: кожна фірма визнає, що

1) її рішення щодо випуску впливає на ціну: ;

2) її рішення щодо випуску не впливає на випуск інших фірм: , .

.

Необхідна умова максимуму функції:

, , де , де . Тож , - умова максимізації прибутку фірми при конкуренції Курно.

Достатня умова максимуму функції: .

Висновок щодо моделі ІІІ

випуск фірми при конкуренції Курно вищий за конкурентний, але нижчий за випуск картелю.

ІV. Модель передбачуваних варіацій:

● фірма допускає зміну обсягу фірми , в залежності від її випуску ( , ).

Зауваження. На відміну від попередніх моделей ціноутворення, цей тип враховує стратегічну взаємодію між фірмами.

.

Необхідна умова максимуму функції:

, , де , де . Тож , - умова максимізації прибутку фірми.

Достатня умова максимуму функції: .

Висновок щодо моделі ІV

фірма має враховувати не лише як її власний випуск ( ) безпосередньо впливає на ціну ( ), але і як зміни в її випуску впливатимуть на ринкову ціну через зміну рішень конкурентів ( ).