1. Вміти давати відповіді на питання:

Складові та джерела пізнання.

Види пізнання.

Особливості наукового пізнання.

Взаємодія чуттєвого та раціонального рівнів пізнання.

Проблема істини. Критерії істини.

Методи пізнання на чуттєвому рівні.

Методи пізнання на раціональному рівні.

2. Вміти аналізувати:

Особливість наукового знання та його відмінність від інших видів людського знання.

Взаємодія двох рівнів пізнання – синтетичний рівень.

3. Підготувати доповіді:

”Структура наукового знання”.

”Проблема формування наукової теорії ”.

”Проблема традицій та розвитку в науці”.

Література

Основна:

Буслинський В.А., Скрипка П.І. Основи філософських знань. – Львів, 2005.

Філософія: Навчальний посібник (за ред. І.Ф. Надольного). – К., 2005.

Філософія: Навчальний посібник для студентів і аспірантів вищих навчальних закладів (за ред. Є.М. Причепія). – К., 2001.

Філософія: Навчальний посібник (автор Смольков О.А.). – Львів, 2005.

Філософія: Підручник. (автор Подольська Є.А.). – К., 2006.

Додаткова:

Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. М., 1991.

Горский Д.П. О критериях истины. ж. “Вопросы философии”, 1998, № 2.

Ойзерман Т.И. Принцип познаваемости мира, ж. “Философские науки”, 1990. № 10.

Швырев В.С. Анализ научного познания... – М.,1988.

Ярошовець В.І. Людина в системі пізнання. К., 1996.

Тема: Духовний вимір людського буття.

Основні поняття: відображення, свідомість, ідеальне, суспільна свідомість, мислення, пам’ять, воля, емоції, несвідоме, самосвідомість.

План:

1. Проблема походження свідомості.

2. Структура та функції свідомості.

1. Перші уявлення про свідомість виникли у стародавні часи, коли люди дійшли висновку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах., відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного. Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати за допомогою різноманітних приладів.

Ознаки свідомості:

1.особливий, небіологічний тип поведінки

2.використання предметів культури за їх призначенням

3.оперування не наданим наявна (предметним) змістом реальності

4.продукування того, що не існує (творчість)

5.мова (мовлення)

6.цілеспрямування дій та думок людини

Свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють неможливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні ознаки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.

Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсумнівного розв'язання проблеми її походження. Сучасні концепції походження свідомості:

Релігійна: свідомість є проявом "іскри Божої", вкладеної у людину Богом при творенні.

Концепція єдиного інформаційного поля: свідомість є одним із проявів дії єдиного світового інформаційного поля.

Концепція походження людини та свідомості внаслідок розвитку праці: людина і свідомість формуються по мірі розвитку суспільної праці.

Дуалістична: в основі всіх світових процесів лежать два начала: матеріальне та духовне. Свідомість є виявленням духовного начала буття.

Концепція еволюції: свідомість є результатом поступового розвитку живих організмів або форм відображення дійсності.

Концепція активно діяльного самопородження свідомості людини на основі природно-космічних передумов (субстанційна).

Той факт, що свідомість не підлягає прямому чуттєвому спостереженню, що вона не фіксується за допомогою приладів чи індикаторів, врешті визначається як її ідеальність:

• Відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв'язків.

• Створення ідеальних предметних конструкцій через доведення параметрів речей або відношень між ними до еталонних, гранично можливих вимірів.

2. Свідомість не тотожна психіці. Поняття "психіка людини" ширше порівняно з поняттям свідомості. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії. Передсвідоме включає в себе:

• Несвідоме – інстинкти, сновидіння, гіпнотичні стани тощо.

• Підсвідоме – це те, що пройшло через свідомість і вийшло на рівень автоматизму.

Структура свідомості:

Індивідуальна свідомість: Самосвідомість – усвідомлення «Я», самоусвідомлення «Я»; емоції та почуття – інтелектуальні, моральні, естетичні, афекти; знання – емпіричні, теоретичні; воля – цілепокладання, вибір засобів діяльності; мислення – образне, операціональне, раціональне; пам’ять – моторна, сенсорна, довготривала, короткочасна, словесно-логічна, емоційна, образна.

Групова свідомість

Суспільна свідомість

Самосвідомість – це здатність людини робити об'єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвідомості людина (на основі ідеальних еталонів) здійснює самооцінку та самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, мотивів, вчинків.

Функції свідомості:

• інформативна: забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності;

• пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності;

• творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви;

• оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ;

• цілепокладання: формування образу-результату діяльності;

• сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами;

• організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети;

• контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями та їх коригування;

• самовиховна: прагнення організувати життя згідно з вищими цінностями.

Свідомість пов'язана з продукуванням всеохоплюючих, еталонних, універсальних систем, відліку та предметних орієнтацій, завдяки яким людина створює поняття, принципи, ідеї, тобто такі форми знання та мислення, що мають всезагальний та необхідний характер.

Закріплення вивченого матеріалу